Книга: Хомут

Руданський Степан

Хомут

stepan rudansky степан руданськийхомутвозив мужик на ярмарокжидів цілу фуру…назад йому довелосявезти одну суру…як на збитки мужиковісура уродлива!..молоденька і тлустенька,сама чорнобрива…підсів мужик до жидівки,жарти починає.а жидівка, псяча віра,чортом поглядяє.відсувається небога…нічого діяти!.."почекай же, псяча віро,сама мусиш дати!.."їде собі помаленьку:чорний ліс синіє!..ще далеко до коршомки,а вже вечоріє…смерклось добре, кругом темно,середина лісу:"да куди я, — мужик каже, —поїду у біса!.."звернув набік, з воза злазить,коня випрягає…"що то? герсти… ночувати?.." —жидівка питає.як згадала сура вовка,живцем помирає.а мужик собі байдуже —коня випрягає…випрягає, вклав до воза,сам лягає спати…положився й починаєсуруню лякати…кинув хомут за корчами,за лици тримає…що потягне — шелесь-шелесь!сура помирає…далі каже: "чоловічку,голубе мій, брате!візьми мене, чоловічку,коло себе спати!..""та що вже, — мужик каже, —робити з тобою!..забирай свої манатки,лягай ізо мною…"лягла сура коло нього…стало ніби тихо!..далі знов межи корчамишелепає лихо!..аж під свиту мужиковісура підлізає…мужикові того й треба —і сам накриває…кинув лици, обняв суру,мацає увсюди!..стали в сури помаленькупідійматись груди!..обнімає мужик суру…а сура цілує…спустив руку до спідниці —сура як не чує…піднімає помаленькуспідниці в небоги…а небога — ані слова —розкладає ноги…крешить мужик жидівочку,справи дотирає…а жидівка щораз луччейому випинає…накрешився, не злізає…так і спочиває…його сура і руками,й ногами тримає…лежить мужик, не злізає…м’яко спочвати…відпочив, як на перині,та й почав казати:"ти думаєш, що ми справдітут межи вовками?..то мій хомут так шелестівпомежи корчами!..""то хомут був?.. ох які вирозумнії люди!..ану, ну, нехай, іванцю,іще хомут буде!.."