home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


– РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ -


Книгарня "Флоріші Блотс"


Життя в "Барлозі" було зовсім інакше, ніж на Прівіт-драйв. Дурслі любили охайність і порядок, натомість у Візлів завжди можна було натрапити на щось дивне й несподіване. Гаррі був приголомшений, коли вперше глянув у дзеркало над кухонним каміном. Дзеркало гаркнуло: "Заправ сорочку, нечепура!" Коли в будинку ставало занадто тихо, упир на горищі починав завивати й бамкати трубами, а на невеличкі вибухи, що долинали з кімнат Фреда та Джорджа, ніхто навіть уваги не звертав.

Але найнесподіванішим для Гаррі в Роновому будинку було не балакуче дзеркало чи невгамовний упир, а те, що його тут усі любили.

Місіс Візлі дбала про його шкарпетки й щоразу примушувала його з'їдати по чотири порції кожної страви. Містерові Візлі подобалося садовити Гаррі за столом біля себе і засипати його запитаннями про життя серед маґлів. Його цікавило все – від кранів до поштових скриньок.

– Дивовижної – вигукував він, коли Гаррі розповідав йому, як користуватися телефоном. – Просто неймовірно, скільки всього понавигадували маґли, щоб якось обходитися без чарів!

Одного сонячного ранку, вже десь із тиждень проживши в "Барлозі", Гаррі отримав перші вістки з Гоґвортсу. Коли вони з Роном прийшли снідати, за столом на кухні сиділи містер і місіс Візлі, а також Джіні. Побачивши Гаррі, Джіні ненароком перекинула кашу, і її мисочка з брязкотом упала на підлогу. У Джіні завжди щось переверталося, коли до кімнати заходив Гаррі. Вона полізла під стіл по мисочку, а коли з'явилася знову, її обличчя пашіло, як призахідне сонце. Вдаючи, що він нічого не помітив, Гаррі сів за стіл і взяв грінку, яку простягла йому місіс Візлі.

– Листи зі школи, – повідомив містер Візлі, передаючи Гаррі й Ронові однакові конверти з жовтуватого пергаменту, підписані зеленим чорнилом. – Дамблдорові, Гаррі, вже відомо, що ти тут, від нього нічого не приховаєш. До речі, для вас також є, – додав він, побачивши Фреда і Джорджа, які прийшли ще в піжамах.

Якийсь час, поки всі читали листи, було тихо. Гаррі написали, щоб він, як і завжди, першого вересня на вокзалі Кінґс-Крос сів у "Гоґвортський експрес". У листі був також список нових книжок, потрібних йому цього навчального року.

Учні другого класу повинні були мати такі підручники:


"Стандартна книга заклинань" (2-ий курс) Міранди Ґошоук.

"Балачки з Бабою-Ягою" Ґільдероя Локарта.

"Вакації з вампірами" Ґільдероя Локарта.

"Перерви з перевертнями" Ґільдероя Локарта.

"Сніданок зі сніговою людиною" Ґільдероя Локарта.

"Трапези з тролями" Ґільдероя Локарта.

"Уперті упирі" Ґільдероя Локарта.

"Феєрії з фуріями" Ґільдероя Локарта.


Фред, переглянувши свій список, зазирнув до списку Гаррі.

– Тобі теж потрібні всі книжки Локарта! – здивувався він. – Новий професор із захисту від темних мистецтв, мабуть, великий його шанувальник – чи, радше, таки шанувальниця.

Тут Фред перехопив мамин погляд і відразу зосередився на варенні.

– Це стільки грошей піде, – сказав Джордж, зиркнувши на батьків. – Локартові книжки такі дорогі…

– Нічого, купимо, – заспокоїла його місіс Візлі, хоч і виглядала стурбовано. – Думаю, що для Джіні ми майже все знайдемо в комісійній крамниці.

– О, то цього року і ти йдеш до Гоґвортсу? – запитав Гаррі.

Джіні кивнула, зашарівшись аж до кінчиків своїх рудих кіс, і встромила лікоть у масло. На щастя, ніхто, окрім Гаррі, цього не помітив, бо саме тієї миті з'явився Персі, Ронів старший брат. Він уже вдягнувся у плетений гольф, а на його грудях красувався значок гоґвортського старости.

– Усім доброго ранку! – бадьоро привітався Персі. – Гарний день!

Він сів на єдиний вільний стілець, але майже відразу підскочив, діставши з-під себе вилинялий сірий віничок з пір'їн для змітання пилюки, – принаймні, так здавалося Гаррі, аж поки він побачив, що той віничок дихає.

– Ерола! – вигукнув Рон, забираючи від Персі охлялу сову й витягаючи листа у неї з-під крила. – Нарешті!… Тут відповідь від Герміони. Я їй писав, Що ми збираємося рятувати тебе від Дурслів.

Рон відніс Еролу на сідало біля дверей і намагався її там примостити. Проте Ерола відразу впала Додолу, і тоді Рон поклав її на раковину, бурмочучи: Безнадійна…" Далі розгорнув Герміониного листа і прочитав його вголос:


"Дорогий Роне і Гаррі, якщо ти вже там!

Сподіваюся, що все у вас вийшло, що Гаррі в порядку і що ти, Роне, не порушив жодних законів, визволяючи його, бо через це й Гаррі може перепасти на горіхи. Я за вас дуже переживаю, тож коли з Гаррі все гаразд, прошу відразу напиши мені, але краще, мабуть, послати листа іншою совою, бо ця, боюся, не витримає ще одного перельоту.

Я, звичайно, постійно працюю над шкільними завданнями ("Як так можна? – вжахнувся Рон. – Ми ж на канікулах!"), а наступної середи ми їдемо до Лондона купувати нові підручники. Може, зустрінемося на алеї Діаґон?

Якомога швидше дайте знати, що діється. Цілую, Герміона".


– Чудово, ми також поїдемо і придбаємо вам усе необхідне, – сказала місіс Візлі, прибираючи зі столу. – Що ви сьогодні робите?

Гаррі, Рон, Фред і Джордж планували вийти на пагорб, де був невеличкий вигін, що належав родині Візлів. Вигін був обсаджений деревами, тож був закритий від села і там можна було пограти в квідич, коли не залітати, звичайно, надто високо. Хлопці не брали справжніх квідичних м'ячів, які могли б утекти й полетіти до села, а жбурляли один одному яблука й ловили їх. По черзі вони випробували Гаррін "Німбус-2000", що був, безперечно, найкращою мітлою; старий Ронів "Метеор" часто випереджали навіть метелики.

За яких п'ять хвилин хлопці вже піднімалися на пагорб, несучи на плечах мітли. Вони й Персі запитували, чи не хоче він піти з ними, але той відповів, що має забагато справ. Гаррі поки що бачився з Персі тільки за обіднім столом; решту часу той проводив, зачинившись у своїй кімнаті.

– Хотів би я знати, що він робить, – спохмурнів Фред. – Він сам не свій. Результати його іспитів прийшли за день до твого прибуття: дванадцять С.О.В., а він навіть не зрадів.

– С.О.В., тобто Середніх Оцінок Взірцевого учня, – пояснив Джордж, зауваживши здивований погляд Гаррі. – Білл теж колись мав дванадцять. Треба щось робити, бо скоро будемо мати в родині ще одного старосту школи. Я, мабуть, не переживу такої ганьби.

Білл був найстарший серед братів Візлі. Він і Чарлі, що був молодший від нього, уже закінчили Гоґвортс. Гаррі ніколи їх не бачив, але знав, що Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл працює в Єгипті представником "Ґрінґотсу" – чаклунського банку.

– Не знаю, як цього року батьки зможуть купити нам усе для школи, – засумнівався Джордж. – П'ять комплектів Локартових книжок! А Джіні ще потрібна мантія, паличка й таке інше.

Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі "Ґрінґотсу" в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у "Ґрінґотсі", бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.



" Барліг" | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава