home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



Смертенини


Почався жовтень, насичуючи замок і навколишні луки вологістю й прохолодою. Мадам Помфрі, завідувачка шкільної лікарні, насилу давала раду епідемії застуд, яка охопила як учителів, так і учнів, її перцева настійка діяла відразу, але тому, хто її пив, ще кілька годин опісля курилося з вух.

Персі мало не силою змусив зовсім змарнілу Джіні Візлі випити трохи настійки. З-під її рудих кіс заструменів дим, і здавалося, ніби в неї на голові палає вогонь.

Величезні, мов кулі, дощові краплини з ранку до ночі розстрілювали замкові вікна; озеро мало не вийшло з берегів, квіткові клумби перетворилися в баюри з багнюкою, а Геґрідові гарбузи стали завбільшки як чималенький курінь. Але попри це все Олівер Вуд і далі завзято провадив регулярні тренування, і саме тому одного дощового суботнього надвечір'я, за кілька днів до Гелловіну, Гаррі повертався до ґрифіндорської вежі змоклий до нитки і забрьоханий грязюкою.

Навіть якщо забути про дощ і вітер, це тренування аж ніяк його не втішило. Фред і Джордж, які шпигували за слизеринською командою, пересвідчилися на власні очі у швидкості нових "Німбусів-2001". Вони розповідали, що під час тренувань слизеринців можна розрізнити хіба сім зеленкуватих плям, які гасають у повітрі, наче реактивні літаки.

Чалапаючи спорожнілим коридором, Гаррі натрапив на когось, хто був стурбований не менше за нього. Майже-Безголовий Нік, привид вежі Ґрифіндор, понуро визирав з вікна, ледь чутно бурмочучи:

– …Не відповідаю їхнім вимогам! Півдюйма, якщо це…

– Привіт, Нік! – сказав йому Гаррі.

– Привіт, привіт! – здригнувся, озираючись, Майже-Безголовий Нік. Він мав на своєму довгому кучерявому волоссі хвацького, оздобленого пір'їнами капелюха і був одягнений у каптан із круглим стоячим коміром, який приховував те, що його голова була майже відрізана. Нік був прозорий, наче дим, і Гаррі міг бачити крізь нього темне небо і рясну зливу за вікном.

– Юний Поттере, ти, здається, засмучений, – сказав Нік, складаючи прозорого листа й запихаючи його до внутрішньої кишені.

– Ти теж, – озвався Гаррі.

– Ет! – елегантно махнув рукою Майже-Безголовий Нік, – Пусте! Я не дуже й хотів брати в цьому участь, просто подав заяву, але, бачте, "не відповідаю вимогам"!

Попри безжурний тон, на його обличчі проступила гіркота.

– Але ж хіба не очевидно, – прорвало його раптом, і він знову витягнув з кишені листа, – що особа, якій завдали сорок п'ять ударів по шиї тупою сокирою, має повне право вступити у Товариство мисливців без голови?

– Ну… так, – відповів Гаррі, від якого, вочевидь, сподівалися згоди.

– Тобто, ніхто дужче за мене не бажав би, щоб усе сталося швидко і гладко, щоб мою голову відтяли так як слід – я б тоді уникнув би зайвого болю і глузувань. Але ж… – Майже-Безголовий Нік рвучко розгорнув листа й почав сердито читати: "Ми приймаємо тільки тих мисливців, чиї голови від'єдналися від тіла. Просимо взяти до уваги, що в іншому разі члени Товариства не зможуть брати участі в таких мисливських іграх, як жонглювання головами на конях або головобол. Ось чому, на превеликий жаль, повідомляємо, що ви не відповідаєте нашим вимогам. З найкращими побажаннями, сер Патрик Делані-Подмор".

Майже-Безголовий Нік розгнівано заховав листа.

– Гаррі, мою голову підтримує лише півдюйма шкіри і сухожилків! Більшість людей вважали б, що її відтято як слід, але ж ні, цього не досить для сера Справді-Дорізаного-Подмора!

Майже-Безголовий Нік кілька разів глибоко зітхнув, а тоді запитав значно спокійнішим голосом:

– Ну, а що тебе непокоїть? Може, я допоможу?

– Та ні, – відповів Гаррі. – Хіба що ти знаєш, де можна роздобути сім безкоштовних "Німбусів-2001" для гри зі Сли…

Решту його слів заглушило пронизливе нявчання десь у нього в ногах. Він глянув униз і зустрівся очима з парою жовтих очиць, які світилися, мов ліхтарі. То була Місіс Норіс, кістлява сіра кицька, яку сторож Арґус Філч використовував як свого помічника у безкінечній війні зі школярами.

– Краще тікай звідси, Гаррі, – швидко порадив Нік. – Філч у кепському настрої. У нього грип, а окрім того, якісь третьокласники випадково розмазали по стелі п'ятого підвалу жаб'ячі мізки; він там цілий ранок чистив, і коли побачить, як ти скрізь розносиш грязюку…

– Справді, – погодився Гаррі, задкуючи під осудливим поглядом Місіс Норіс, але зробив це заповільно. Немовби притягнений сюди загадковою силою, що єднала його з цією бридкою кицькою, Арґус Філч, важко дихаючи й очманіло вишукуючи правопорушників, несподівано вискочив із-за гобелену, що висів праворуч від Гаррі. Його голову обвивав картатий вовняний шарф, а ніс був напрочуд буряковий.

– Бруд! – закричав він, аж трусячись, і показав, страшно вирячивши очі, на каламутну калюжу на тому місці, де стояв Гаррі у мокрій квідичній формі. – Скрізь безладдя і нечистоти! Я вже ситий по горло! Ану, Поттере, йди за мною!

Гаррі понуро помахав на прощання рукою Майже-Безголовому Нікові й почав спускатися сходами за Філчем, лишаючи нові брудні сліди.

Гаррі ще ніколи не бував у Філчевому кабінеті, і більшість учнів намагалися уникати того місця. Кімната була тьмяна й не мала жодного віконця, її освітлювала одна-єдина гасова лампа, що звисала з низької стелі. Скрізь трохи тхнуло смаженою рибою. Попід стінами стояли шафи для документів; судячи з написів, Гаррі зрозумів, що там зберігається інформація про кожного учня, якого коли-небудь карав Філч. Фреда і Джорджа Візлі пошанували: вони мали свою персональну шухляду. На стіні за Філчевим столом висіла ціла колекція відполірованих до блиску кайданів і наручників. Усі знали, що Філч завжди благав Дамблдора дозволити йому підвішувати учнів до стелі догори ногами.

Філч витяг із горщика на столі гусяче перо й зачовгав по кімнаті, шукаючи пергамент.

– Лайно! – розлючено бурмотів він. – Гарячі драконячі шмарки, жаб'ячі мізки! З мене вже досить! Я їм покажу! Де ж той бланк?… Ага!

Сторож видобув із шухляди свого столу грубий сувій пергаменту і розгорнув його перед собою, вмочивши в каламар довге чорне перо.

– Ім'я – Гаррі Поттер. Злочин…

– Там було тільки трохи бруду! – обурився Гаррі.

– Це для тебе, хлопче, трохи бруду а мені те все треба зішкрябувати цілу годину! – зарепетував Філч. На кінчику його носа, що скидався на цибулину, затряслася бридка булька. – Злочин – осквернення замку. Запропонований вирок…

Помацавши носа, з якого вже аж дзюрило, Філч вовком подивився на Гаррі, що, затамувавши подих, чекав на вирок.

Але не встиг Філч опустити перо, як щось з усієї сили гримнуло по стелі кабінету – БАБАХ! – від чого аж задеренчала гасова лампа.

– ПІВЗ! – гаркнув Філч, розлючено віджбурнув-ши перо. – Цього разу я дістану тебе, я дістану!

І, навіть не глянувши на Гаррі, Філч прожогом вискочив з кабінету, а за ним побігла Місіс Норіс.

Півз Полтерґейст був шкільним привидом, який, посміхаючись, носився в повітрі, загрожуючи кожному, бо страшенно полюбляв спричиняти колотнечу і неприємності. Гаррі не любив Півза, але не міг не відчути вдячності за його таку вчасну появу. Хоч би що заподіяв Півз (а судячи з гуркоту, цього разу він знищив щось дуже велике), була надія, що Філч на якийсь час забуде про Гаррі.

Гадаючи, що треба, мабуть, зачекати Філча, Гаррі опустився в поточене міллю крісло біля письмового столу. Крім напівзаповненого бланка на Гаррі, там була тільки одна річ: великий, лискучий, пурпуровий конверт, підписаний сріблистими літерами. Зиркнувши на двері, щоб пересвідчитись, чи не вертається Філч, Гаррі узяв конверт і прочитав:


ЧАРИ ДЛЯ ЧАЙНИКІВ

Заочний курс магії

для початківців

Зацікавившись, Гаррі витяг із конверта цілу пачку аркушів пергаменту. На першій сторінці срібними закрученими літерами було написано:

Ви не орієнтуєтесь у світі сучасної магії? Шукаєте виправдань, коли вам не щастить виконати навіть найпростіші замовляння? З вас глузують через невміння маніпулювати чарівною паличкою?

ТУТ Є ВІДПОВІДЬ!

"Чари для чайників" – це цілком новий, надійний, пришвидшений і легкий курс. Сотні чаклунів і чарівниць скористалися методом "Чарів для чайників"!

Мадам З.Нетилз із Топшема пише:

"Я ніколи не могла запам'ятати магічних формул, а з моїх настійок глузувала вся родина! Тепер, після курсу "Чарів для чайників", я в центрі уваги на всіх вечірках, а друзі благають, щоб я дала їм рецепт моєї мікстури "Бадьорість"!"

Маг Д.Дж.Прод із Дідзбері засвідчує:

"Моя дружина висміювала недолугість моїх заклинань, але після місячного курсу ваших фантастичних "Чарів для чайників" я відразу перетворив її на яка! (тобто на ячку).

Дякую вам, "Чари для чайників!"


Гаррі заінтриговано перегорнув решту аркушів, які були в конверті. Навіщо Філчеві здався той курс "Чарів для чайників"? Невже це означає, що він не справжній чарівник? Гаррі якраз переглядав "Перший урок: як тримати чарівну паличку (деякі корисні поради)", коли човгання черевиків у коридорі дало йому знати, що повертається Філч. Хутко запхавши пергамент у конверт, Гаррі ледь устиг кинути його на стіл, як відчинилися двері. Філч мав переможний вигляд.

– Ця зникуща шафа була надзвичайно коштовна! – радісно казав він Місіс Норіс. – Цього разу, золотце, він таки не спекається нас!

Його погляд зупинився на Гаррі, а тоді переметнувся до конверта "Чарів для чайників", що лежав, як трохи запізно усвідомив Гаррі, десь на пів-метра від того місця, де був спочатку.

Філчеве бліде обличчя стало червоним, як цегла. Гаррі приготувався до неймовірного спалаху люті. Філч пошкандибав до столу, схопив конверт і жбурнув його в шухляду.

– Ти… прочитав?! – просичав він.

– Ні, – швидко збрехав Гаррі.

– Якби я знав, – судомно скрутив свої вузлуваті руки Філч, – що ти читав мої приватні… Це не те, що мої… а одного приятеля… Хай там як, але…

Гаррі здивовано дивився на Філча: сторож ще ніколи не видавався таким нестямним. Його очі були вирячені, одна обвисла щока смикалася, а картатий шарф на голові робив його ще страшнішим.

– Гаразд… Іди… і нікому ні слова. Не те що… але якщо ти не читав!… Іди вже, я маю скласти рапорт на Півза… Йди!

Не вірячи своєму щастю, Гаррі вилетів з кабінету і помчав коридором, а тоді сходами нагору. Вирватися з Філчевого кабінету, не отримавши жодного покарання, – це, мабуть, був своєрідний шкільний рекорд.

– Гаррі! Гаррі! Ну що, спрацювало?

З якогось класу випливла постать Майже-Без-голового Ніка. Позад нього Гаррі побачив уламки великої золотисто-чорної шафи, яку, здається, хтось скинув із чималенької висоти.

– Я переконав Півза розтрощити її саме над Філчевим кабінетом, – завзято похвалився Нік. – Подумав, що це відверне його увагу.

– То це був ти? – вдячно запитав Гаррі. – Так, усе спрацювало, мене навіть не покарали. Дякую, Нік!

Вони рушили разом уздовж коридору. Гаррі помітив, що Майже-Безголовий Нік і далі тримає в руках відмову сера Патрика.

– Якби я тільки міг якось допомогти тобі з тим Товариством мисливців без голови! – зітхнув Гаррі.

Майже-Безголовий Нік зненацька зупинився, і Гаррі пройшов просто крізь нього. Краще б він цього не робив: йому здалося, ніби він став під крижаний душ.

– Але ж ти можеш зробити щось для мене! – схвильовано сказав Нік. – Гаррі… може я прошу забагато… але ні… ти не погодишся.

– Що саме? – запитав Гаррі.

– Ну, якраз на цей Гелловін припадає рівно п'ятсот років з дня моєї смерті, – повідомив Майже-Безголовий Нік, випростуючись і набираючи по-важного вигляду.

– О, – вимовив Гаррі, не знаючи, сумувати чи радіти з цього приводу. – Справді.

– Я хочу відсвяткувати цей день в одному з най-просторіших підвалів. З усієї країни прибудуть мої друзі. Якби ти прийшов, це була б така честь для мене. Звісно, я був би радий бачити й містера Візлі та міс Ґрейнджер – але ж ти, мабуть, підеш на шкільний бенкет? – Він занепокоєно глянув на Гаррі.

– Ні, – швидко відповів Гаррі, – я прийду.

– Мій любий хлопче! Гаррі Поттер прийде на мої смертенини! Ох, – Нік завагався, хвилюючись, – чи не міг би ти нагадати серові Патрику, що я тобі здаюся дуже страшним і небезпечним?

– Зви… звичайно, – погодився Гаррі. Майже-Безголовий Нік просто засяяв.

– Смертенини? – заінтриговано перепитала Герміона, коли Гаррі нарешті переодягнувся і підійшов до них із Роном у вітальні. – Я певна, що небагато знайдеться живих людей, які бували на таких вечірках, – це буде так цікаво!

– Чого б це комусь хотілося святкувати день своєї смерті? – роздратовано спитав Рон, який саме робив домашнє завдання із зілля та настійок. – Це звучить смертельно нудно.

Дощ і далі періщив у вікна, за якими вже залягала суцільна темрява, але всередині усе видавалося яскравим і привітним. Вогонь, що палахкотів у каміні, освітлював численні м'які крісла, в яких сиділи учні, читаючи, розмовляючи, працюючи над домашніми завданнями, або, як Фред і Джордж Візлі, намагаючись з'ясувати, що станеться, коли нагодувати саламандру піротехнікою від Флібустьєра. Фред "визволив" з класу "Догляд магічних істот" чудову помаранчеву вогнетривку ящірку, яка тепер повільно тліла на столі, що його обступила купка цікавих учнів.

Гаррі почав розповідати Ронові й Герміоні про Філча й "Чари для чайників". Раптом саламандра зі свистом знялася в повітря і божевільно закрутилася по кімнаті, вивергаючи з себе іскри й гучні вибухи. Дивлячись на Персі, що аж захрип, лаючи Фреда й Джорджа, на яскраве видовище, витворене золотистими зірками, що струменіли з рота саламандри, і на її втечу до каміна, після чого залунали нові вибухи, Гаррі цілком забув про Філча й конверт із "Чарами для чайників".



Бруднокровці і бурмотіння | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава