home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


*


– Я завжди підозрював, що Салазар Слизерин був старим гидким маразматиком, – сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли після уроку вони штовхалися в багатолюдних коридорах, щоб швидше занести портфелі й піти вечеряти. – Але я не знав, що це він розпочав те безглуздя з приводу чистої крові. Я б не пішов до їхнього гуртожитку, навіть якби мені платили. Чесно вам кажу: якби Сортувальний капелюх намагався запхати мене у Слизерин, я б відразу сів на поїзд додому.

Герміона енергійно закивала головою, але Гаррі мовчав, бо тієї миті відчув як йому опустилося серце-Гаррі ніколи не розповідав Ронові й Герміоні, що Сортувальний капелюх намірявся віддати його с аме в Слизерин. Він надто виразно пам'ятав тихенький голосок, що говорив йому на вухо рік то-му, коли він надяг на голову капелюха: "Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися… "

Але Гаррі, вже знаючи, що зі Слизерину виходять темні чаклуни, розпачливо подумав: "Тільки не в Слизерин!" І капелюх сказав:

"Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!"

Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.

– Честь, Гаррі!

– Привіт, Коліне! – автоматично відповів Гаррі.

– Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти…

Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: "До зустрічі, Гаррі!" – і зник.

– Що міг казати про тебе хлопець з його класу? – зацікавилася Герміона.

– Мабуть, що я – спадкоємець Слизерина, – відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.

– Тут повірять у що завгодно, – скривився Рон. Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.

– Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? – запитав Рон Герміону.

– Не знаю, – спохмурніла вона. – Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось… ну… нелюдське.

Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом "Кімната відчинена" стояв стілець.

– Це тут чатує Філч, – пробурмотів Рон. Вони переглянулися. Коридор був порожній.

– Не зашкодить тут трохи понишпорити, – сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач-ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.

– Щось підпалене! – сказав він. – Тут… і ось тут.

– Ходи-но глянь на це! – покликала Герміо-на. – Дивно!

Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.

– Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? – здивувалася Герміона.

– Ні, – відповів Гаррі, – а ти, Роне? Роне! Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.

– Що сталося? – запитав Гаррі.

– Я… не… люблю… павуків, – напружено відповів Рон.

– Я цього не знала, – здивовано глянула на Рона Герміона. – Ти стільки разів робив різні настійки з павуками…

– Я нічого не маю проти мертвих павуків, – пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, – але я не люблю, коли вони ворушаться.

Герміона захихотіла.

– Це не смішно! – розсердився Рон. – І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого… мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і…

Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:

– Пам'ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.

– Вона була тут, – сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. – Біля цих дверей.

Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.

– Що там? – стривожився Гаррі.

– Я не можу туди зайти, – прохрипів Рон, – Це дівочий туалет.

– Ой, Роне, таж там нікого немає! – підійшла до нього Герміона. – Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.

Не звертаючи уваги на великий напис "Туалет не працює", вона відчинила двері.

То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.

Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.

– Привіт, Мірто! Як справи? – сказала вона. Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.

– Це дівочий туалет, – підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. – Вони не дівчата.

– Ні, – погодилася Герміона. – Я просто хотіла їм показати, як… е-е… тут гарно.

Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.

– Запитай, чи вона щось бачила, – ледь чутно попросив Герміону Гаррі.

– Що ти там шепочеш? – глянула на нього Мірта.

– Нічого, – швидко озвався Гаррі. – Ми просто хотіли запитати…

– Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! – проказала Мірта, ковтаючи сльози. – Я все відчуваю, хоч і померла!

– Мірто, тебе ніхто не хоче образити, – пояснила Герміона. – Гаррі тільки…

– Мене ніхто не хоче образити! Отакої! – завила Мірта. – Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!

– Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, – швидко додала Герміона, – бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.

– Чи ти бачила тут когось того вечора? – запитав Гаррі.

– Я не звертала уваги! – драматично проказала Мірта. – Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я… що я…

– Уже мертва, – підказав Рон.

Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.

Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:

– Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.

Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.

– РОНЕ!

На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.

– Це дівочий туалет! – зойкнув він. – Що ви там…

– Просто дивилися, – знизав плечима Рон. – Чи нема яких слідів, розумієш…

Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.

– Забирайтеся звідси! Геть! – замахав він руками, відганяючи їх. – Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!

– А чого б не прийти? – обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. – Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!

– Я так і казав Джіні, – сердито озвався Персі, – але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.

– Це якраз тобі начхати на Джіні! – розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. – Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!

– Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок! – відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. – Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!

І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.



Напис на стіні | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава