home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



Скажений бладжер


Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.

Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі – хоч-не-хоч – мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.

На одному з уроків захисту від темних мистецтв Гаррі знову стояв перед усім класом, щоб виконувати роль вовкулаки. Можна було б і відмовитись, але він мав поважну причину не псувати Локартові настрою.

– Ану, Гаррі, голосно завий!… Чудово! А тоді, ви не повірите, я кинувся на нього, – отак! – збив на землю, – раз! – тримав однією рукою, а другою приставив до горла чарівну паличку! А потім зібрав усю свою силу і виконав надзвичайно складне заклинання "Гоморфус"! Вовкулака жалібно заскавулів, – давай, Гаррі! Пронизливіше!… О, чудово! – і шерсть раптом зникла, кігті зменшились, і він знову перетворився на людину… Просто, але ефектно! І тепер іще одне село довіку буде прославляти мене як героя, який звільнив бідолашних людей від щомісячних жахливих нападів вовкулаки.

Задзвонив дзвоник, і Локарт підвівся.

– Домашнє завдання: скласти вірш, присвячений моїй перемозі над вовкулакою з Ваґа-Ваґа! Автор найкращого твору отримає книжку "Я – магічний" з моїм автографом!

Учні почали розходитися, а Гаррі подався в кінець класу, де на нього чекали Рон і Герміона.

– Готові? – прошепотів Гаррі.

– Тільки нехай усі підуть, – нервово озвалася Герміона. – Гаразд…

Міцно затиснувши в руці аркуш паперу, вона попрямувала до Локартового письмового столу, а Гаррі з Роном – услід за нею.

– Е-е… пане професоре Локарте! – затинаючись, почала Герміона. – Я б хотіла… взяти з бібліотеки цю книжку. Для позакласного читання. – Тремтячою рукою вона простягла аркуш паперу. – Але річ у тому, що вона у відділі службової літератури, і треба, щоб хтось з учителів підписав дозвіл. Я певна, що вона допоможе мені краще зрозуміти ваші слова з "Упертих упирів" про отрути сповільненої дії.

– Ах, "Уперті упирі"! – вигукнув Локарт, беручи в Герміони аркуш і задоволено усміхаючись. – Мабуть, то моя найулюбленіша книжка! Вона тобі сподобалась?

– О, так! – у захваті підтвердила Герміона. – А як винахідливо ви впіймали того останнього упиря в капкан із чайного ситечка!

– Ну… гадаю, ніхто не заперечить, якщо я трохи допоможу найкращій учениці року, – приязно сказав Локарт, витягуючи довжелезне павичеве перо. – Гарне, правда? – хибно витлумачив він гримасу на Роновім обличчі. – Звичайно я вживаю його для автографів.

Локарт вивів свій величезний підпис із закру-тасами і віддав дозвіл Герміоні.

– Ну, Гаррі, – почав Локарт, а Герміона тим часом неслухняними пальцями склала дозвіл і запхала його в торбинку, – завтра, здається, перший у сезоні матч із квідичу? Ґрифіндор проти Слизерину, так? Я чув, що ти здібний гравець. Я теж був ловцем. Мене запрошували до національної збірної, але я вирішив присвятити своє життя боротьбі з темними силами. Але, якщо захочеш потренуватися зі мною особисто, звертайся без вагань. Я зажди радий поділитися досвідом із гравцем-початківцем.

Гаррі щось буркнув і побіг наздоганяти Рона з Герміоною.

– Неймовірно! – здивувався він, розглядаючи з друзями підпис на дозволі. – Він навіть не подивився, що то за книжка.

– Бо він заплішений дурень! – скривився Рон. – Але це нам на руку – маємо те, що треба.

– Ніякий він не дурень! – обурено пискнула Герміона, коли вони вже бігли до бібліотеки.

– Це тому, що назвав тебе найкращою ученицею року?…

Увійшовши до бібліотеки, де панувала приглушена тиша, вони замовкли. Бібліотекарка мадам Пінс була високою, дратівливою жінкою, що скидалася на голодну гієну.

– "Найпотужніші настійки?" – підозріло перепитала вона, намагаючись забрати в Герміони аркуш із дозволом, проте дівчина не випускала його з рук.

– Чи не могла б я лишити його собі? – ледь чутно запитала вона.

– Ой, перестань! – скривився Рон, вихопив у неї дозвіл і простягнув його мадам Пінс. – Ми дістанемо тобі ще один автограф. Локарт підпише будь-який папірець, який покладеш перед ним.

Мадам Пінс піднесла аркуш до світла, немовби намірившись викрити фальшивку, але все було правильно. Вона зникла десь між високих стелажів і за кілька хвилин повернулася з великою й мовби запліснявілою книжкою. Герміона обережно поклала її в торбинку, і вони пішли геть. Старалися не бігти і не видаватися надто винними.

Через п'ять хвилин вони знову сховалися у занедбаному туалеті Плаксивої Мірти. Герміона не зважала на Ронові заперечення, пояснивши, що сюди не зайде жодна нормальна людина, тож їм майже ніхто не заважатиме.

Плаксива Мірта голосно рюмсала у своїй кабінці, але вони не звертали уваги на неї, а вона на них.

Герміона обережно розгорнула "Найпотужніші настійки", й вони схилилися над покритими де-не-де цвіллю сторінками. З першого погляду стало зрозуміло, чому ця книжка зберігається у відділі службової літератури. Деяке зілля призводило до таких жахливих наслідків, що про них і думати не хотілося, а до того ж там були гидезні ілюстрації, скажімо, чоловік, вивернутий навиворіт, або відьма, з чиєї голови росло багато рук.

– Ось вона, – схвильовано мовила Герміона, знайшовши сторінку під назвою "Багатозільна на-стійка". Сторінка була прикрашена малюнками людей, які вже наполовину перетворилися на інших осіб. Гаррі щиро сподівався, що той лютий біль, який викривив їм обличчя, був тільки витвором уяви художника.

– Це найскладніша настійка, про яку я коли-небудь читала, – сказала Герміона, переглядаючи рецепт. – Мереживокрилі мушки, п'явки, м'ята і спориш, – бурмотіла вона, перебігаючи пальцем список компонентів. – Ну, це досить легко, усе це є в шкільній коморі, ми дамо собі раду. О… нічого собі! – молотий ріг дворога, – не знаю, де нам його й дістати? Покришена шкіра африканського змія бумсленґа, – і це буде непросто, – а ще, звичайно, частинка тієї людини, якою треба стати.

– Перепрошую! – гостро озвався Рон. – Що ти маєш на увазі? Я не питиму настою Кребових нігтів!

Герміона ніби його й не чула:

– Цим зараз не треба перейматися, ті частинки додають аж наприкінці.

Ронові мов заціпило й він обернувся до Гаррі, але того тривожило інше.

– Герміоно, ти хоч уявляєш, скільки нам усього треба вкрасти? У шкільній коморі точно немає покришеної шкіри бумсленґа. І що тоді – ламати Снейпів приватний сейф? Не знаю, чи це добра ідея.

Герміона з ляскотом закрила книжку.

– Ну, якщо ви боїтеся, то нехай! – розсердилася вона. Її обличчя розпашілося, а очі блищали яскравіше, ніж завжди. – Ви знаєте, що я не люблю порушувати правил. Але, як на мене, погрози всім, хто маґлівського роду, – то набагато гірше порушення, ніж виготовлення складної настійки. Але якщо вам байдуже – причетний до цього Мелфой чи ні, я одразу ж піду до мадам Пінс і віддам книжку!

– Ніколи не думав, що дочекаюся дня, коли ти будеш переконувати нас порушити правила! – здивувався Рон. – Гаразд, ми це зробимо. Тільки без нігтів, о'кей?

– А як довго треба готувати настійну? – поцінавився Гаррі, коли повеселіла Герміона знову розгорнула книгу.

– Ну, якщо м'яту треба збирати при повному місяці, а мереживні крильця настоювати три тижні, то, гадаю, вона буде готова десь за місяць. Треба тільки дістати всі компоненти.

– Місяць? – засмутився Рон. – Та за цей час Мелфой переб'є половину учнів маґлівського роду! – Але Герміонині очі знову небезпечно звузилися, тож він швиденько додав: – Але це найкращий план, який ми маємо. Отож – повний вперед!

Проте, поки Герміона виглядала, чи їм безпечно вийти з туалету, Рон прошепотів до Гаррі:

– Було б значно менше мороки, якби ти завтра просто збив Мелфоя з мітли.



предыдущая глава | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава