home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


*


Гаррі прокинувся в суботу ще вдосвіта і якийсь час лежав, думаючи про сьогоднішний матч із квідичу. Він хвилювався, уявляючи, що скаже Вуд, коли Ґрифіндор програє, і переживав, що буде, коли перед ними з'явиться команда на найшвидших у світі спортивних мітлах. Він ще ніколи так сильно не бажав перемоги над Слизерином. Пролежавши так з півгодини й відчуваючи, як тривожно стискається його серце, він піднявся, одягнувся й пішов снідати доволі рано. За довгим порожнім столом він побачив решту гравців ґрифін-дорської команди, які з напруженим виглядом збилися докупи.

Наближалася одинадцята, і вся школа рушила на стадіон для квідичу. Був досить паркий день, який обіцяв грозу. Рон з Герміоною підбігли, щоб

побажати Гаррі удачі, перше ніж він зайде до роздягальні. Гравці одягли яскраво-червону ґрифін-дорську форму, а тоді посідали, щоб вислухати традиційні передматчеві настанови Вуда.

– Слизерин має кращі мітли, ніж ми, – промовив він, – тут годі заперечити. Але ми маємо кращих гравців. Ми тренувалися ретельніше за них, літали і в погоду, і в негоду ("Що правда, то правда, – пробурмотів Джордж Візлі. – Я ще від серпня не був сухим"), тож вони ще проклинатимуть той день, коли дозволили малому слизняку Мелфою купити собі місце в команді.

Схвильовано здіймаючи груди, Вуд повернувся до Гаррі:

– Ти, Гаррі, повинен показати їм, що для ловця багатий батько – то ще не все. Гаррі, ти мусиш або впіймати снича раніше за Мелфоя, або померти. Сьогодні нам конче потрібна перемога! Нічого, окрім перемоги!

– Так що розслабся, Гаррі, – підморгнув йому Фред.

Коли ґрифіндорці виходили на поле, їх привітав гамір трибун; здебільшого лунали підбадьорливі вигуки, адже Рейвенклов і Гафелпаф бажали Сли-зеринові поразки. Проте слизеринці зняли теж чималий галас і засвистіли. Мадам Гуч, тренер з кві-дичу, попросила Флінта й Вуда потиснути руки, і капітани, обмінявшись загрозливими поглядами. Щосили стиснули один одного.

– Починаємо після свистка, – сказала мадам Гуч. – Три… два… один…

Натовп збуджено загудів, і чотирнадцять гравців злетіли у свинцеве небо. Гаррі здійнявся вище за всіх і примружився, шукаючи снича.

– Що, кайфуєш, башка зі шрамом? – крикнув Мелфой, проносячись під ним, мовби демонструючи швидкість своєї мітли.

Гаррі не мав часу відповісти. Саме тієї миті у нього мало не влучив важкий чорний бладжер; Гаррі ледве ухилився, відчувши, як бладжер черкнув по волоссю.

– Пильнуй, Гаррі! – майнувши поряд, гукнув Джордж із биткою в руці, готовий відбити бладжера назад до слизеринців. Гаррі побачив, як він з усієї сили вгатив по бладжеру, скерувавши його на Адріяна Пасі, але бладжер розвернувся і знову понісся до Гаррі.

Гаррі стрімко пірнув униз, ухиляючись від м'яча, а Джордж потужно відбив його в напрямку Мелфоя. І знову бладжер розвернувся, немов бумеранг, і прицілився в голову Гаррі.

Гаррі розігнався і полинув на протилежний край поля. Він чув, як бладжер зі свистом летить услід. Що діється? Бладжери ніколи не полювали тільки на одного гравця, а прагнули збити якомога більше учасників.

На тому краю поля Фред Візлі приготувався зустріти бладжера. Гаррі пірнув униз, а Фред щосили влупив, і бладжер змінив напрямок польоту.

– Готово! – радісно закричав Фред, але радіти було зарано: бладжер знову помчав до Гаррі, який притягував його, наче магніт, і Гаррі знову мусив щодуху від нього втікати.

Почався дощ. Гаррі відчув, як важкі краплини падають на обличчя і забризкують окуляри. Він навіть не знав, що відбувається на полі, доки не почув, як Лі Джордан, коментатор матчу, оголосив: "Слизерин веде з рахунком 60 : 0".

Слизеринські супермітли явно робили свою справу, а божевільний бладжер тим часом уперто намагався збити Гаррі просто в повітрі. Фред із Джорджем мусили тепер летіти так близько, що Гаррі нічого не бачив, окрім мигтіння їхніх рук, і не мав жодної нагоди не те що піймати, а навіть побачити снича.

– Щось тралилося з тим бладжером! – прохрипів Фред, щосили замахуючись биткою на м'яч, аби перешкодити новому нападові на Гаррі.

– Треба взяти тайм-аут! – гукнув Джордж, намагаючись одночасно дати сигнал Вудові і завадити бладжеру розбити Гаррін ніс.

Вуд, очевидно, зрозумів. Пролунав свисток мадам Гуч. і Гаррі, Фред та Джордж пішли на посадку, й далі уникаючи скаженого бладжера.

– Що діється? – запитав Вуд, коли ґрифіндорська команда зібралася разом, а слизеринці в натовпі глузливо зареготали. – 3 нас просто знущаються! Фреде, Джордже, де ви були, коли той бладжер не дав Анжеліні забити гол?

– Олівере, ми були на шість метрів вище й не давали другому бладжеру вбити Гаррі! – сердито пояснив Джордж. – Хтось зачарував його, він не дає Гаррі спокою і цілу гру ганяється тільки за ним! Ці слизеринці щось йому поробили!

– Але ж бладжери ще з останнього тренування були замкнені в кабінеті мадам Гуч, і тоді вони літали нормально! – стурбовано заперечив Вуд.

Мадам Гуч прямувала до них. Гаррі бачив, як за її плечима команда Слизерину глузувала й показувала на нього пальцями.

– Послухайте, – сказав Гаррі, поки вона не підійшла, – якщо ви обоє постійно будете літати довкола мене, я ніколи не зможу впіймати снича, хіба що він сам залетить мені в рукав. Вертайтеся до команди, а я з тим божевільним бладжером упораюся сам.

– Не будь дурним, – сказав Фред. – Він відірве тобі голову.

Вуд поглядав то на Гаррі, то на братів Візлі.

– Олівере, це божевілля! – сердито озвалася Алісія Спінет. – Не можна лишати Гаррі віч-на-віч з тією штукою! Треба провести розслідування!

– Якщо ми зараз припинимо гру, нам зарахують поразку! – вигукнув Гаррі. – А ми не повинні програти Слизеринові через якогось скаженого бладжера! Давай, Олівере, скажи їм, що я впораюся сам!

– Ти сам у цьому винен, – сердито звинуватив Вуда Джордж. – "Упіймати снич або померти!" – як можна було молоти такі дурниці!

Підійшла мадам Гуч.

– Готові грати далі? – запитала вона Вуда. Вуд оцінив рішучий вираз обличчя Гаррі.

– Добре, – сказав він. – Фред, Джордж, ви чули, що казав Гаррі? – облиште його, він сам собі дасть раду з бладжером.

Дощ посилювався. Після свистка Гаррі щосили відштовхнувся від землі й відразу почув за спиною знайомий свист бладжера. Гаррі підіймався вище й вище. Він петляв та йшов у піке, літав по спіралі, зигзагами й колами. Голова йому трохи паморочилась, але він ні на мить не заплющував очей. Дощ заливав йому окуляри й затікав у ніздрі, коли він перевертався догори ногами, уникаючи чергової підступної атаки бладжера. Він чув, як регочуть у натовпі, знав, що видається кумедним, але скажений бладжер був тяжкий і не міг так швидко, як він, міняти напрям руху. Гаррі гасав довкола стадіону, немов на американських гірках, приглядаючись крізь сріблясту запону дощу до ґрифіндорських воріт, де Адріян Пасі намагався облетіти Вуда.

Бладжер знову мало не влучив у Гаррі, просвистівши над самісіньким його вухом; Гаррі круто повернув праворуч і помчав у протилежному напрямку.

– Хочеш, Поттере, стати балериною – зареготав Мелфой, коли Гаррі кумедно перекрутився в повітрі, уникаючи бладжера. Гаррі відлетів, а бладжер мчав за ним слідом на відстані не більше метра – і тут, розлючено зиркнувши на Мелфоя, Гаррі побачив золотого снича. Снич висів за кілька сантиметрів над лівим вухом Мелфоя, а той, глузуючи з Гаррі, його не помічав.

Гаррі на мить завис у повітрі, не наважуючись помчати до Мелфоя, щоб той не озирнувся й не побачив снича.

БАХ!!!

Ця мить виявилася задовгою. Бладжер нарешті таки влучив йому в лікоть, і Гаррі відчув, як хруснула рука. Мов у тумані, запаморочений від пекучого болю, він боком сповз зі своєї мокрющої мітли, чіпляючись за неї однією ногою, тоді як права рука безпорадно звисала. Бладжер розвернувся для нової атаки, цього разу цілячись йому в обличчя. Гаррі встиг ухилитися, і лиш одна думка пронизувала його занімілий мозок: дістатися до Мелфоя.

Ледве не зомліваючи від болю, він пірнув крізь запону дощу просто на вишкірене розмите обличчя, що було під ним, і побачив нажахані очі: Мелфой подумав, що Гаррі атакує його.

– Що за… – аж задихнувся він, тікаючи від Гаррі.

Гаррі пустив мітлу, випростав здорову руку і щосили шарпнувся вперед; він відчув, як пальці схопили холодного снича, але тримав тепер мітлу тільки ногами. Глядачі аж зойкнули, коли він став падати на землю, відчайдушно намагаючись не втратити свідомість.

Він гепнувся в калюжу, розляпавши болото на всі боки, а мітла кудись відскочила. Його рука неприродно стирчала. Скривившись від болю, Гаррі почув, мов крізь вату, вигуки й свист. Глянув на снич, затиснутий у другій руці.

– О… – ледь чутно вимовив, – ми виграли. І знепритомнів.

Коли Гаррі отямився, дощ періщив йому в обличчя, він і далі лежав на полі, а над ним хтось нахилився. Він побачив блискучі зуби.

– Ой, ні… тільки не ви! – застогнав Гаррі.

– Не розумію, що він каже, – голосно мовив Локарт стривоженим ґрифіндорцям, які обступили їх. – Не журися, Гаррі – я зараз зцілю тобі руку.

– Ні! – вигукнув Гаррі. – Хай буде така, яка є, дякую!…

Він спробував сісти, але біль був нестерпний. Почув неподалік знайоме клацання.

– Коліне, я не хочу, щоб це знімали! – голосно запротестував він.

– Приляж, Гаррі, – почав заспокоювати його Локарт. – Це просте замовляння, до якого я вдавався безліч разів.

– Чому я не можу просто піти до лікарні? – спитав Гаррі, зціпивши зуби.

– Так буде краще, пане професоре, – порадив брудний Вуд, ледве стримуючи усмішку, дарма що його ловець дістав травму. – Як ти класно впіймав його, Гаррі! Як ефектно! Поки що це твоє найвище досягнення!

Крізь цілий ліс ніг довкола нього Гаррі помітив фреда і Джорджа Візлі, що запихали скаженого бладжера в коробку. Той і досі відчайдушно пручався.

– Відступіть! – звелів Локарт, закотивши рукави своєї зеленої, мов нефрит, мантії.

– Ні, не треба! – ледь чутно попросив Гаррі, але Локарт уже махнув чарівною паличкою, а ще за мить скерував її просто на його руку.

Гаррі відчув, як з його плечем, а тоді й з усією рукою аж до нігтів відбулося щось дуже дивне і неприємне. Було таке враження, ніби з руки випустили повітря. Він не наважувався глянути, що сталося. Заплющив очі й відвернувся, але, почувши, як зойкають учні і як нестямно заклацав фотоапаратом Колін Кріві, збагнув, що найстрашніше таки сталося. Його рука вже не боліла, але тепер він навіть не відчував, що має руку.

– Ох!… – зойкнув Локарт. – Ти ба! Що ж, іноді трапляється й таке. Але найголовніше – кістки вже не зламані. Ось що треба мати на увазі… Гаразд, Гаррі, тепер можеш іти до шкільної лікарні. Агов, містере Візлі, міс Ґрейнджер! Може, ви заведете його? Мадам Помфрі зможе… е-е… трохи тебе підправити.

Підвівшись, Гаррі почувався немов перекривленим. Набравши повні груди повітря, він глянув на свій правий бік. Від побаченого він знову мало не знепритомнів.

З-під мантії визирало щось схоже на товсту гумову рукавичку тілесного кольору. Гаррі спробував поворушити пальцями. Анічогісінько!…

Локарт не зцілив йому кісток. Він їх просто ліквідував.



Скажений бладжер | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава