home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



Клуб дуелянтів


Прокинувшись у неділю вранці, Гаррі побачив, що лікарняну палату заливає сяйво зимового сонця, а його рука знову має нормальні кістки, хоча згинається на превелику силу. Він рвучко сів і глянув на Колінове ліжко, але його заступала висока завіса, за якою Гаррі вчора переодягався. Побачивши, що він прокинувся, мадам Помфрі метушливо принесла йому тацю зі сніданком, а тоді почала згинати й розтягати йому руку і пальці.

– Усе гаразд, – сказала вона, коли Гаррі незграбно їв лівою рукою кашу. – Поїж і можеш іти.

Гаррі мерщій одягнувся й побіг до ґрифіндорської вежі, прагнучи розказати Ронові з Герміоною про Коліна й Добі, але їх там не було. Він почав їх скрізь шукати, дивуючись, куди вони могли подітися, і трохи навіть ображався на них, бо вони й не поцікавилися, відросли його кістки чи ні.

Проходячи повз бібліотеку, Гаррі побачив Персі Візлі, який був у значно кращому настрої, аніж під час їхньої минулої зустрічі.

– О, привіт, Гаррі! – сказав він. – Ти вчора чудово літав, просто чудово! Ґрифіндор тепер лідер у кубку гуртожитків – ти заробив п'ятдесят очок!

– Ти не бачив Рона з Герміоною, га? – запитав Гаррі.

– Ні, не бачив, – відказав Персі, і його усмішка згасла. – Сподіваюся, Рон не зайшов до ще одного дівочого туалету!

Гаррі силувано всміхнувся, зачекав, поки Персі зникне з очей, а тоді рушив просто до туалету Плаксивої Мірти. Він не дуже й сподівався побачити їх там, але, пересвідчившись, що поблизу немає ні філча, ні старост, відчинив двері і почув їхні голоси, що долинали з замкненої кабінки.

– Це я, – сказав він, зачиняючи за собою двері. В кабінці щось дзенькнуло, почувся плюскіт і приглушений зойк, а тоді у замковій шпарині з'явилося Герміонине око.

– Гаррі! – вигукнула вона. – Ти нас так налякав! Заходь! Як там твоя рука?

– Добре, – відповів Гаррі, пробираючись у кабінку. На унітазі стояв старий казан, а потріскування знизу підказувало, що там палав вогонь. Начаклувати переносний водотривкий вогонь – це для Герміони раз плюнути.

– Ми прийшли б по тебе, але вирішили взятися за багатозільну настійку, – пояснив Рон, коли Гаррі насилу спромігся замкнути дверцята кабінки. – Ми подумали, що тут її ховати найбезпечніше.

Гаррі почав розповідати їм про Коліна, але Герміона урвала його.

– Ми вже знаємо, чули, як професорка Макґонеґел казала про це вранці професорові Флитвіку. Ось чому ми подумали, що краще не баритися.

– Що швидше ми змусимо Мелфоя зізнатися, то краще, – мовив Рон. – Знаєте, що я думаю? Він після матчу мав такий паскудний настрій, що вирішив зігнати злість на Кріві.

– Це ще не все, – сказав Гаррі, дивлячись, як Герміона бере жмутки споришу і додає його до на-стійки. – Серед ночі мене відвідав Добі.

Рон і Герміона здивовано глянули на нього. Гаррі Переказав їм усе, що розповів і не розповів йому Добі. Рон з Герміоною слухали, пороззявлявши роти.

– Таємна кімната бувала відчинена й раніше? - перепитала Герміона.

– Тепер усе зрозуміло! – радісно вигукнув Рон. – Луціус Мелфой відчиняв кімнату, коли ще вчився тут у школі, а тепер розповів своєму любому Дракові, як це робиться. Це ж очевидно! Шкода тільки, що Добі не розказав, що за потвора там сидить. Хотів би я знати, як це ніхто не помітив, що вона крадькома лазить по школі.

– Може, вона вміє ставати невидимою? – припустила Герміона, запихаючи п'явки на дно казана. – Або маскується: стає схожа на лицарський обладунок абощо. Я читала про упирів-хамелеонів…

– Ти забагато читаєш, Герміоно, – скривився Рон, висипаючи на п'явок мертвих мереживокри-лих мушок. Зіжмакавши порожній пакетик з-під мушок, він озирнувся на Гаррі.

– Отже, Добі не пустив нас на поїзд і зламав тобі руку, – Рон похитав головою. – Знаєш що, Гаррі? Якщо Добі не перестане рятувати тобі життя, то незабаром він тебе таки вб'є.



предыдущая глава | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава