home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



Корнеліус Фадж


Гаррі, Рон і Герміона давно знали, що Геґрід має нездорову пристрасть до великих і потворних створінь. Ще коли вони вчилися в першому класі, він спробував виростити у своїй дерев'яній хатинці дракона, а його здоровенного триголового пса Флафі вони не забудуть довіку.

Отож Гаррі не сумнівався: якщо Геґрід ще хлопцем довідався, що десь у замку чаїться якась потвора, то він готовий був на все, аби лиш поглянути на неї. А тоді йому, мабуть, стало шкода, що потвору зачинили так надовго, і він вирішив випустити її, щоб вона розім'яла свої незчисленні лапи. Гаррі навіть уявляв, як тринадцятирічний Геґрід намагається надягти їй нашийник. Але Гаррі так само не сумнівався, що Геґрід ніколи не міг би когось убити.

Гаррі уже й жалкував, що проник у таємницю Редлового щоденника. Рон з Герміоною знову і знову змушували його все переповідати. Гарі вже нудило від своєї розповіді та її безкінечних обговорень.

– Редл міг і помилитися, – мовила Герміона. – Може, на людей нападала якась інша потвора.

– Скільки, ти думаєш, тут могло бути потвор? – понуро запитав Рон.

– Ми знаємо, що Геґріда виключили зі школи, – засмучено мовив Гаррі. – І після цього напади припинилися. Інакше Редл не отримав би своєї нагороди.

Рон підійшов до справи з іншого боку:

– Редл точнісінько, як Персі. Ну, хто його просив доносити на Геґріда?

– Роне, але ж потвора когось убила, – нагадала Герміона.

– А якби закрили Гоґвортс, Редл мусив би повертатися у маґлівський притулок для сиріт, – додав Гаррі. – І я розумію, чого він хотів лишитися тут.

Рон закусив губу, а тоді невпевнено запитав:

– Ти зустрів Геґріда на алеї Ноктерн, правда?

– Він там купував отрутку проти слимаків, – поспішно відповів Гаррі.

Вони замовкли.

Після довгої паузи Герміона запитала, мабуть, про найтяжче:

– Як по-вашому, нам треба піти й поговорити з самим Геґрідом?

– От же й мила буде зустріч! – скривився Рон. – Привіт, Геґріде! Скажи нам, чи не випускав ти недавно в замку щось волохате і скажене?

Зрештою вони вирішили нічого не казати Геґрідові, поки не станеться нового нападу. І що довше не появлявся той загадковий безтілесний голос, то дужче вони сподівалися, що їм ніколи не доведеться розпитувати Геґріда, чому його вигнали зі школи.

Відколи були спаралізовані Джастін і Майже-Безголовий Нік, минуло з чотири місяці, тож тепер мало не всі вважали, що злочинець дав їм спокій. Півзові нарешті набридла пісенька "Ох, Поттере-компоттере", а Ерні Макмілан на одній з гербалогій дуже чемно попросив Гаррі передати йому відерце зі стрибучими грибами-поганками.

У березні кілька мандрагор влаштували у третій оранжереї галасливу вечірку. Це дуже втішило професорку Спраут.

– Тільки-но вони почнуть лазити в горщики один до одного, це буде сигнал, що вони вже цілком дозріли, – пояснила вона Гаррі. – Тоді ми зможемо оживити отих бідолах у шкільній лікарні.



предыдущая глава | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава