home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



Попередження Добі


Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. "Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту", – здогадався він.

Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі:

– Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?

Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг.

– Е-е… привіт, – боязко мовив Гаррі.

– Гаррі Поттер! – вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). – Добі так давно хотів зустрітися з вами… Це така честь…

– Д-дякую, – промимрив Гаррі.

Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: "Що ти таке?", але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав:

– Хто ти такий?

– Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, – обізвалася істота.

– Ох!… Справді? – здивувався Гаррі. – Е-е… я б не хотів бути нечемним, але… зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик.

З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився.

– Не те, що я тобі не радий, – швиденько додав Гаррі, – але… е-е… чому ти опинився саме тут?

– На те є причина, паничу, – поважно відповів Добі. – Добі прибув, щоб сказати вам, паничу… ні, це непросто… Добі думає, з чого починати…

– Прошу сідати, – ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався – і то дуже голосно.

– "П-прошу сідати"!… – лементував він. – Ніколи… ще ніколи…

Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли.

– Я перепрошую, – прошепотів він. – Я не хотів тебе образити.

– Образити Добі! – мало не задихнувся ельф. – Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним.

"Тсс!" – запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату.

– Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, – підбадьорливо сказав йому Гаррі.

Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: "Поганий Добі! Поганий Добі!"

– Перестань! Що ти виробляєш? – зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку.

– Паничу, Добі мусив себе покарати, – пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. – Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину.

– Твою родину?

– Родину чарівників, яким прислуговує Добі… Паничу, Добі – ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині.

– А вони знають, що ти тут? – поцікавився Гаррі. Добі здригнувся.

– Ой, ні, паничу, ні… Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу…

– А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами?

– Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить.

– А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш?

– Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю… Добі служитиме їм аж до самої смерті…

Гаррі приголомшено подивився на ельфа:

– А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, – сказав він. – Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?…

Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності.

– Будь ласка, – нажахано зашепотів Гаррі, – будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут…

– Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!… Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав…

Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив:

– Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона…

Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його.

– Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, – шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. – Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати.

– Над Волдемортом? – перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав:

– Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені!

– Перепрошую, – швиденько вибачився Гаррі. – Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон…

Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю.

Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари.

– Добі чув, – прохрипів він, – що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому… Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову.

Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз.

– Ох, паничу! – роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком своєї брудної наволочки. – Гаррі Поттер хоробрий і відважний! Він стільки разів безстрашно перемагав! Але Добі прийшов захистити Гаррі Поттера, попередити його про небезпеку, навіть, якщо за це Добі й доведеться прищемити собі вуха дверцятами духовки… Гаррі Поттер не повинен повертатися до Гоґвортсу!

Запала тиша, яку уривав тільки стукіт ножів і виделок унизу та далекий гул голосу дядька Вер-нона.

– Щ-що? – затнувся Гаррі. – Але ж я мушу повертатися – першого вересня починаються уроки. Я тільки цього й чекаю. Ти не знаєш, як мені тут важко. Я тут чужий. Я належу до твого світу – до Гоґвортсу.

– Ні, ні, ні! – запищав Добі, так енергійно захитавши головою, що аж вуха заляскали. – Гаррі Поттер має лишатися в безпечному місці. Він надто видатний, надто добрий, щоб усі ми його втратили. У Гоґвортсі Гаррі Поттерові загрожує смертельна небезпека.

– Чому? – здивувався Гаррі.

– Бо є змова, Гаррі Поттере. У Гоґвортській школі чарів і чаклунства цього року стануться найжахливіші речі, – прошепотів Добі, і раптом затремтів з голови до п'ят. – Паничу, Добі давно про неї знає. Гаррі Поттер не повинен ризикувати собою. Він надто важливий для всіх, паничу!

– Які найжахливіші речі? – відразу запитав Гаррі. – Хто їх задумав?

Добі кумедно похлинувся, а тоді шалено забився головою об стіну.

– Годі! – вигукнув Гаррі, схопивши ельфа за руку. – Ти не можеш сказати, я розумію. Але чому попереджаєш мене? – Раптом у нього в голові промайнула не надто приємна думка. – Стривай, а це не пов'язане як-небудь з Вол… перепрошую, з Відомо-Ким? Просто кивни і все, – додав він поспіхом, бо голова Добі знову небезпечно наблизилася до стіни.

Добі заперечно похитав головою:

– Ні, це не Той-Кого-Не-Можна-Називати, паничу. Добі вирячив очі й немов намагався натякнути на щось, та Гаррі ніяк не міг здогадатися.

– Може, у нього є брат, га?

Добі захитав головою, а його очі стали ще більші.

– Ну, тоді я не знаю, хто ще спроможний загрожувати мені у Гоґвортсі, – сказав Гаррі. – Адже там є Дамблдор, – ти ж знаєш, хто такий Дамблдор?

Добі шанобливо схилив голову.

– Албус Дамблдор – найкращий директор за всю історію Гоґвортсу. Добі це знає, паничу. Добі чув, що Дамблдор своєю силою не поступався Тому-Кого-Не-Можна-Називати в пору його розквіту. Але, паничу, – Добі перейшов на змовницький шепіт, – є сили, що їх Дамблдор не… сили, що їх жоден порядний чарівник…

І, перше, ніж Гаррі встиг його зупинити, Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, пронизливо скрикуючи.

Внизу зненацька запала тиша. Через дві секунди Гаррі, серце якого несамовито гупало, почув, як дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув:

– Мабуть, Дадлі знову не вимкнув телевізора. От шибеник малий!

– Мерщій!… У шафу! – зашипів Гаррі, схопив Добі, запхнув його туди, зачинив дверцята і кинувся на ліжко саме тієї миті, коли повернулася дверна клямка.

– Що… ти… в біса… тут виробляєш? – прохрипів, зціпивши зуби, дядько Вернон, дивлячись упритул на Гаррі. – Ти щойно перепаскудив мені анекдот про те, як японці грають у гольф. Ще один звук, і ти, хлопче, пошкодуєш, що народився!

Він рішуче попрямував із кімнати.

Гаррі, тремтячи зі страху, випустив Добі з шафи.

– Бачиш, як тут мені? – сказав Гаррі. – Бачиш, чому мені треба вертатися до Гоґвортсу? Це єдине місце, де я маю… ну… думаю, що маю, друзів…

– Друзів, які навіть не пишуть Гаррі Поттеру? – лукаво запитав Добі.

– Я думаю, вони просто… Стривай! – раптом спохмурнів Гаррі. – Звідки ти знаєш, що мої друзі мені не пишуть?

Добі зачовгав ногами.

– Гаррі Поттер не повинен сердитися на Добі… Добі робив це з найкращих міркувань…

– Ти перехоплював мої листи?

– Добі має їх із собою, – відповів ельф. Спритно відступивши чимдалі від Гаррі, він витяг з-під своєї наволочки велику паку конвертів. Гаррі міг розрізнити рівненький почерк Герміони, невиразне Ронове письмо і навіть закарлючки, які нашкрябав, мабуть, Геґрід, гоґвортський лісник.

Добі тривожно кліпав очима.

– Гаррі Поттер не повинен сердитися… Паничу, Добі сподівався… що Гаррі Поттер подумає, ніби друзі забули про нього… і не захоче вертатися до школи…

Гаррі його не слухав. Він хотів забрати листи, але Добі відскочив від нього.

– Паничу, Гаррі Поттер отримає їх, якщо пообіцяє Добі не повертатися до Гоґвортсу. Ой, паничу, ви не повинні наражатися на ту небезпеку! Скажіть, що не повернетеся, паничу!

– Ні, – розсердився Гаррі. – Віддай мені листи моїх друзів!

– Тоді Гаррі Поттер не лишає мені іншого виходу, – засмучено вимовив ельф.

Гаррі не встиг навіть ворухнутися, а Добі вже кинувся до дверей у спальню, відчинив їх – і помчав сходами донизу.

Гаррі, якому закрутило в животі й пересохло в роті, кинувся за ним, намагаючись бігти якомога тихіше. Він перестрибнув останні шість сходинок, по-котячому приземлився на килим у коридорі і роззирнувся, шукаючи Добі. З їдальні долинав голос дядька Вернона: "…розкажіть Петунії той смішний анекдот про американських слюсарів, містере Мейсоне, їй так кортить почути…"

Гаррі побіг коридором до кухні й відчув, як йому опустилося серце.

Пудинг, цей витвір тітки Петунії, шедевр із вершків і зацукрованих фіалок, висів у повітрі під стелею. Добі сидів у куточку на серванті.

– Ні! – прохрипів Гаррі. – Благаю, вони приб'ють мене…

– Гаррі Поттер повинен пообіцяти, що не повернеться до школи.

– Добі, будь ласка!

– Обіцяйте, паничу!

– Не можу!

Добі з розпачем подивився на Гаррі:

– Тоді, паничу, Добі мусить це зробити, для власного ж добра Гаррі Поттера.

Пудинг гепнувся на підлогу зі страшенним гуркотом. Тареля, на якій він стояв, розбилася на друзки, а крем і вершки заляпали вікна і стіни. Щось ляснуло, мов батіг, і Добі раптом щез.

З їдальні долинули крики, дядько Вернон увірвався до кухні і побачив там заціпенілого від жаху Гаррі, обляпаного з голови до ніг пудингом тітки Петунії.

Спочатку здавалося, ніби дядько Вернон зможе якось усе владнати ("Це наш племінник… дуже неврівноважений… боїться чужих людей, тож ми лишили його нагорі"). Він затягнув назад до їдальні шокованих Мейсонів, пообіцяв Гаррі, що здере з нього три шкури, коли підуть гості, і жбурнув йому швабру. Тітка Петунія знайшла в холодильнику якесь морозиво, а Гаррі, якого ще й досі тіпало, почав старанно шурувати кухню.

Можливо, дядько Вернон і зумів би домовитися про угоду – якби не сова. Тітка Петунія якраз частувала гостей післяобідніми м'ятними цукерками, коли у вікно їдальні залетіла величезна сова-сипуха, скинула на голову місіс Мейсон листа і знову вилетіла. Місіс Мейсон заверещала, як свиня, і вибігла з будинку, вигукуючи щось про божевільних. Містер Мейсон затримався тільки на те, щоб повідомити: його дружина смертельно боїться птахів будь-яких форм і розмірів, а він узагалі таких дивних жартів не сприймає.

Гаррі стояв у кухні, стискаючи в руках швабру, немов хотів захиститися нею від дядька Вернона, що насувався на нього, демонічно виблискуючи маленькими очицями.

– Читай! – лиховісно просичав він, розмахуючи листом, що його доставила сова. – Ану читай!

Гаррі узяв листа. Там не було вітань із днем народження.


"Дорогий містере Поттере!

Ми отримали інформацію, що сьогодні о дев'ятій годині дванадцять хвилин вечора у місці Вашого проживання було застосоване заклинання "Політ".

Як Вам відомо, неповнолітнім чарівникам не дозволено вдаватися до чарів за межами школи, тож будь-які випадки повторного чародійства з вашого боку можуть призвести до Вашого відрахування зі згаданої вище школи (Постанова 1875 р. про доцільне обмеження чаклунства серед неповнолітніх, параграф В).

Крім того, ми просили б Вас пам'ятати, що будь-які чаклунські дії у випадку, коли є ризик, що їх помітять представники нечаклунської спільноти (маґли), – це серйозне правопорушення згідно з 13-ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів.

Бажаємо щасливих канікулів!

Щиро Ваша

Мафальда Гопкірк,

Відділ боротьби з надуживанням чарів,

Міністерство магії "


Гаррі відвів очі від листа і проковтнув слину.

– А ти не казав нам, що не маєш права насилати чари поза школою! – прошипів дядько Вернон, в очах якого стрибали божевільні вогники. – Ти забув про це! Мабуть, тобі з голови вилетіло!

Він нахилився над Гаррі, немов величезний бульдог із вишкіреними зубами:

– Ну що ж, маю, хлопче, для тебе новину. Я замкну тебе, і ти ніколи не повернешся до тої школи! Ніколи, а якщо спробуєш звільнитися з допомогою магії – тебе виженуть!

Регочучи, наче маньяк, він поволік Гаррі сходами нагору.

Дядько Вернон дотримав свого слова.

Наступного ранку він заплатив майстрові, який поставив на Гарріне вікно ґрати. Потім власноруч прорізав у дверях до його кімнати маленький, як для кота, отвір і повісив на нього дверцятка, через які тричі на день йому пропихали трохи їжі. Уранці і ввечері Гаррі випускали в туалет. А решту часу він цілодобово був замкнений у своїй кімнаті.



– РОЗДІЛ ПЕРШИЙ - Найгірший день народження | Гаррі Поттер і таємна кімната | cледующая глава