home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


СЛУЖІННЯ

Колись були володарі побожні,

Котрі в полях освячували плуг,

Високу віру і високий дух

В людській душі підтримати спроможні,

Що знали мову сонця і грози,

Що їх законам був за оборонця

Той, що тримав над світом терези

Життя і смерті, місяця і сонця.

Але урвався той священний ряд.

Лишився рід людський напризволяще,

В марноті днів згубивши все найкраще,

Без вівтарів, і святощів, і свят.

Та не урвалась пам’ять про ті дні,

І ми повинні крізь марноти світу

Нести високу святість заповіту,

Навіки в притчі втілену й пісні.

Колись, можливо, зміняться часи,

По самі вінця темрявою повні, —

Почує сонце наші голоси,

Ми принесем дари йому жертовні.


предыдущая глава | Гра в бісер | МИЛЬНІ БУЛЬБАШКИ