home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


ЩАБЛІ

Як в’яне цвіт, і молодість минає,

І губить сонце промені останні,

І мить за миттю вічність поглинає

Так все минає, навіть неминуче! —

І сталість є лиш в цьому проминанні.

Чи ти людина в світі, чи трава ти, —

Не можеш сам себе перетривати.

Це вища мудрість, і тому нещадна.

І в кожну мить, що має вже промчати,

Готовий будь навіки до прощання,

Щоб стрепенуться й наново почати.

Хай кличе нас дорога невідома,

Хай не спиняють радощі й осмути,

Бо, якщо десь відчуєм, що ми дома,

Як тільки звикнем, — можна і заснути.

Тож переходьмо простори і межі,

Ніде не зупинившись на порозі,

Бо обрій моря тільки в безбережжі,

Бо обрій духу тільки у дорозі.

А може, й смерть, ота межа остання, —

Новий щабель нового існування,

А може, й він несе яку загадку, —

Ну що ж, прощайся і почни спочатку!


ПРОЧИТАВШИ «SUMMA CONTRA GENTILES» [57] | Гра в бісер | ГРА В БІСЕР