home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ третій


ЯК вони не каралися і не упрівали, щоб тільки звезти сіно! 3ате їхні зусилля увінчалися успіхом, бо збір був несподівано багатий.

Нераз праця бувала важка. Приладдя було пристосоване для людських істот, а не для тварин; крім цього ніхто з тварин не міг вживати приладу, якщо той вимагав стояння на задніх ногах і це була велика невигода. Але свині, як виявилось, були такі розумні, ща їм удавалось обминути усякі труднощі. А вже коні, то знали кожну п’ядь поля; вони знали як косити і громадити значно ліпше від Джонса та його наймитів. Свині по суті не працювали, тільки керували і доглядали інших. З огляду на їхні вищі знання, їм годилось перейняти провід. Гнідко й Конюшина запрягалися, звичайно, до жниварки чи громаділки (зайва річ згадувати, що в ці дні обходилось без вудил і уздечок) і вперто ступали по полю вперед і назад, а за ними ходила свиня, покрикуючи «гайта, вйо, товаришу», або «тпру, вісьта, товаришу,» залежно від потреби. І кожна тварина, аж до найменшої, брала участь в праці при перегортанні сіна і у возовиці. Навіть качки і кури працювали тяжко — увесь день бігали сюди-туди під пекучим сонцем і носили маленькі віхті сіна у дзьобах. Накінець виявилось, що косовиця забрала їм на два дні менше часу, ніж, бувало, Джонсові та його наймитам. Ще більше, це був найбагатіший збір з усіх, що їх досі бачив хутір. Нічого не змарновано: гострий зір качок та курок познаходив усе аж до останньої стеблини. І жодна тварина в колгоспі не вкрала навіть пригорщі.

Усе це літо праця в колгоспі відбувалась, мов хід коліщаток в годиннику. Тварини ніколи навіть не уявляли собі, що можуть бути такі щасливі: кожен шматок страви був тепер виразною насолодою, бо це була справді їхня страва, вироблена ними на власний вжиток, а не наділювана, мов милостиня, завидющою панською рукою. Відкол’и людські істоти — чужоїди пішли собі геть, кожному діставалось більше їжі, було більше дозвілля, хоч тваринам бракувало ще досвіду. Зустрічались вони з численними труднощами: наприклад, пізніше, коли зжали збіжжя, довелось їм витоптати зерно прадавнім робом і видути полову віддихом, бо в колгоспі не було молотілки — але свинячий розум і Гнідкові величезні м’язи завжди знаходили вихід із положення. Гнідко викликав загальний подив. Ще за часів Джонса був він робітник пильний, але тепер скидався скоріш на трьох коней ніж на одного; були дні, коли здавалося, що вся робота в колгоспі спочиває на його могутніх плечах. Від ранку до вечора він то тягнув, то попихав, завжди там, де було найважче. Він домовився з одним із півнів, щоб той будив його ранком на пів години раніше як інших, і заки починався звичайний трудовий день, він заходжувався добровільно біля якогось завдання, де поміч була найбільш потрібна. На кожну проблему, кожен неуспіх у нього була одна відповідь: «Працюватиму дужче!» — він її прийняв як свою особисту приповідку.

Та працювали всі, відповідно до здібностей. Качки й кури, наприклад, заощадили п’ять бушлів збіжжя підчас жнив, збираючи окремі зерна. Ніхто не крав, ніхто не ремствував на пайки; чвари, гризня, заздрощі, що були нормальними прикметами життя в давні дні, тепер майже щезли. Від праці не ухилявся ніхто, або майже ніхто. Правда, Марічка нерадо вставала вранці і мала звичку передчасно покидати работу, бо, мовляв, камінець заліз їй у копито. І ще поведінка кішки була досить своєрідна. Швидко помітили, що коли треба було виконати якусь працю, кішки ні в який спосіб ніколи не можна було найти. Вона зникала на цілі години, щоб знову з’явитись у час їди, чи ввечорі, коли всі поверталися з роботи, буцім нічого й не було. Та вона завжди знаходила такі першорядні виправдання і муркотіла так примильно, що неможливо було не повірити в її хороші наміри. Здавалось, ніби старий осел Беніямін ні трохи не змінився від часуБунту. Він виконував свою працю так само поволі і вперто як за Джонса і ніколи не ухилявся, але й ніколи не зголошувався добровільно до понаднормової праці. Про Бунт і його наслідки, звичайно, не висловлював жодного погляду. Коли його питали, чи він не щасливіший тепер, після відходу Джонка, він тільки відказував: «Осли живуть довго. Ніхто із вас не бачив ще мертвого осла.» Отже доводилось вдовольнитися цією многозначною відповіддю.

В неділю не було праці. Снідали на годину пізніше як звичайно, а після сніданку відбувалася врочистість, що її пильновано невідмінно щотижня. Насамперед підносили прапор. Білан найшов у возовні стару зелену скатертину пані Джонс і намалював на ній побіллю копито й ріг. Оцю скатертину кожної неділі вранці підтягали на щоглі у садку біля панської о будинку. Білан пояснив, що зелений колір прапору уявляє зелень англійськіх полів, а копито й ріг означають майбутню Республіку Тварин, що повстане, коли прийде остаточна перемога над людським родом. Після піднесення прапору усі тварини гуртом мандрували у велику клуню на загальні збори, відомі під назвою «Мітинг». Тут розпляновували працю на майбутній тиждень, тут вносили резолюції і тут відбувалися дебати над ними. Резолюції вносили завжди свині. Інші тварини знали як треба голосувати, але ніколи не могли придумати своїх власних внесків. Білан і Наполеон були найбільше жваві в дискусії. Та помічалось, Що вони ніколи не бувають однієі думки. Яку б думку не подав один із них, можна було розраховувати на заперечення з боку другого. Навіть тоді, коли вирішили (цьому рішенню в основі ніхто не міг протиставитись) виділити малиий вигін за садом як дім відпочинку для тварин, що переступили вже границю трудового віку, між ними виникла бурхлива дебата про відповідний для відслуги вік для кожної кляси тварин. Мітинг закінчувався завжди співом «Звірів Англії». Полудень присвячували відпочинкові та розвагам.

Свині призначили возовню під свій штаб. Тут вечорами вони вивчали ковальство, теслярство і інші необхідні ремесла з книг, що їх повиносили з панського будинку. А Білан присвятився організуванню інших тварин (як казав) у «Тваринні Комітети». Він невтомно працював над цим. Створив комітет виробництва яєць для курок, Лігу Чистого Хвоста — для корів, Комітет Перевиховання диких товаришів (метою його було приручити щурів і кроликів), Рух Білішої Вовни для овець і багато інших, не кажучи вже про створення курсів ліквідації неписьменности. Назагал усі ці проекти закінчились неуспіхом. Наприклад, спроба приручати дикі створіння заламалась майже відразу. Вони надалі поводились по-старому, а коли до них відносились безкорисно, прямо користали з цього. Кішка увійшла в Комітет Перевиховання і пару день проявляла в ньому жваву діяльність. Одного дня помічено, що вона сидить на покрівлі і промовляє до кількох горобців, що знаходились якраз поза межею її досягу. Вона розказувала їм, що тепер усі тварини — Друзі і що кожен горобець може, коли охота, наблизитись і сісти їй на лапу; та горобці тримались на давній відстані.

Зате курси ліквідації неписьменности були дуже успішні. Під осінь майже кожна тварина на хуторі була до деякої міри письменна. Коли говорити про свиней, то вони вже досконало читали й писали. Собаки нічого собі навчились читати, але їх не цікавило читання чогонебудь крім Семи Заповідей. Коза Дереза вміла читати трохи ліпше за собак, і нераз увечері прочитувала іншим клаптики часопису, що їх находила на смітнику. Беніямін умів читати не гірше від будьякої свині, та ніколи з цього не користав. Він заявляв, що оскільки йому відомо, немає нічого такого, щоб варто було читати. Конюшина вивчила усю абетку, та не вміла складати літер у слова. Боксер не міг вийти поза букву Д. Бувало, він своїм великим копитом накреслював у поросі А, Б, В, Г, а далі стояв прищуливши вуха, потрясаючи іноді чубом; він вдивлявся в літери, намагався з усієї сили нагадати собі що йде далі — та це йому ніколи не вдавалось. Щоправда, декілька разів він вивчав Г, Д, Е, Є, але коли вже їх умів, то завжди виявлялось що забув А, Б, В, Г. Накінець він вирішив задовольнитися першими чотирьма буквами, і виписував їх дька разів в день, щоб відсвіжити свою пам’ять. Марічка погодилась вивчити тільки сім літер, що входили в склад її ймення. Вона часто складала їх гарненько з гілок, маїла їх декількома квітками і ходила довкола них, милуючись на свій твір.

Ніодна з решти тварин на хуторі не вийшла поза літеру А. Помічено також, що тупіші звірята, такі як вівці, курки, качки неспроможні були навіть вивчити Семи Заповідей напам’ять. Після довших міркувань Білан заявив, що Сім Заповідей можна власне скоротити до єдиного гасла, а саме: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано.» «У цьому, — сказав він, — полягає істотна основа тваринізму. Хто засвоїв собі її цілком, буде безпечний перед людськими впливами». Птиці зразу мали застереження: їм здавалось, що й вони двоногі, але Білан довів їм, що воно інакше.

«Крило пташине, товариші, — сказав він, — є орган поштовху, а не маніпуляції. Тому треба його вважати за ногу. Прикмета, що відрізняє людину, це рука. Рука — прилад що ним зчиняє вона все лихо.»

Птиці не зрозуміли довгої Біланової промови, але погодились на його пояснення. Усі тварини взялись товкти гасла; напамять: «ЧОТИРИ НОГИ — ДОБРЕ, ДВІ НОГИ — ПОГАНО» — написали на задній стіні великої клуні, понад Сім Заповідей більшими літерами. Вівцям, коли вони, нарешті, вивчили його напам’ять, гасло дуже сподобалось. Вони часто лежачи на полі починали усі враз блеяти «чотири ноги — добре, дві ноги — погано! Чотири ноги — добре, дві ноги — погано!» — і блеяли так невтомно цілими годинами.

Наполеон не цікавився Білановими комітетами. Він заявляв, що виховання молоді важніше за все, що можна зробити на користь дорослих. Трапилось якраз, що незабаром після сінокосу суки пощенилися і привели на світ дев’ять гарних цуценят. Як тільки їх відлучили, Наполеон забрав їх від матерів, кажучи, що переймає на себе відповідальність за їхнє виховання. Він переніс їх на горище, куди можна булодібратися лише з возовні і то по драбині. Там він держав їх у такому відокремленні, що решта колгоспу швидко забула про їхнє існування.

Швидко вияснилася таємнича доля молока. Його доливали щоденно до замішки для свиней. Ранні яблука достигали вже помалу, і трава в саду всіяна була падалицею. Тварини припускали, як щось зовсім природнє, що її розділять рівномірно; проте одного дня надійшло розпорядження, щоб усю падалицю зібрати і принести у возовню для вжитку свиней. На це деякі тварини почали бурчати, та бурчання їхнє ні до чого не привело. Усі свині були однієї думки у цій справі, навіть Білан та Наполеон. Квікуна послано раз’яснити річ іншим.

«Товариші! — гукнув він, — Сподіваюсь, що вам навіть в голову не приходить думка, буцімто ми, свині, робимо це ізза самолюбства чи привілегій? Багато між нами в дійсності не люблять молока та яблук. Я сам цих речей не люблю. Коли вживаємо їх, то одинокою нашою метою є збереження нашого здоров’я. Молоко та яблука (це доказане наукою, товариші) мають у собі речовини абсолютно необхідні для доброго самопочування свині. Ми, свині, — розумові працівники. Усе керування колгоспом та його організація сполягає на нас. День і ніч ми на сторожі вашого добробуту. Це для вас ми п’ємо це молоко та їмо оці яблука. Знаєте, що б трапилось, коли б ми, свині, занехаяли наші обов’язки? Джонс вернувся б знову! Так, Джонс вернувся б знову! Я певен, товариші, — гукнув Квікун майже як захисник, підплигуючи з боку на бік та повертаючи різко хвостиком, — я певен, що між вами немає жодного, хто бажав би собі повернення Джонса?»

Якщо взагалі існувало щось, чого тварини були цілковито певні, то це якраз і була їхня неохота побачити повернення Джонса. Коли справу представлено їм у такому освітленні, тваринам не залишалось нічого сказати. Потреба утримувати свиней у квітучому здоров’ї була зовсім очевидна. Тому вирішено без дальшої дебати, щоб молоко, падалицю (а також і повен урожай з достиглих яблук) оставити виключно до вжитку свиней.




Розділ другий | Колгосп тварин | Розділ четвертий