home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


6. Нові функції християнських Святих і поєднаних старих Свят та обрядів з новими


Християнські Святі поволі набувають собі зовсім нові функції. Так, наприклад, Іван Хреститель, що в пустині годувався диким медом та акридами, з бігом часу став покровителем бджіл, див. у Требнику «Чин благословенія пчел». Значно пізніш покровителем бджільництва стали Свв. Зосима й Саватій Соловецькі. Багато інших Святих набули собі особливої сили, напр., Св. Варвара рятує людей від наглої смерти, Св. Миколай рятує потопаючих на водах, Св. Великомученик Вонифатій зціляє від запою, Св. Пантелеймон взагалі цілитель, і т. ін.

Ще за дохристиянського часу в нас святкували П'ятницю, і нічого в цей день не робили ані на полі, ані вдома. За Християнства почитання п'ятниці значно збільшилося як дня Христової муки й смерті, і злилося з Св. Параскевою, пам'ять якої святкується 28 жовтня, і вже постала Параскева-П'ятниця.

Вдавнину було дуже поширене в нас оповідання про 12 п'ятниць, цебто про п'ятниці перед великими роковими Святами, що мали особливе значення, і почиталися постом, щоб збулося бажане. Виписана Молитва до 12 П'ятниць носилася при собі, як талісман. Стоглавий Московський Собор 1551-го року й Духовний Регламент 1721 року за Петра І (ч. 2 пункти 4 і 5) суворо забороняли святкувати таку п'ятницю. Грамота Костянтинопільського патріярха Єремії II 1589-го року до Львівського Церковного Братства суворо наказує не святкувати п'ятниці однаково з неділею.[259]

Проф. Є. Голубинський твердить, що «в Україні в простого народу ще в кінці XVI в. недільним Святом була п'ятниця, а не неділя».[260]

Було в нас і шанування понеділка, так що встановився й піст у понеділок, який тримався аж до останнього часу. Коли року 1677-го в Україні появилися турки, Архиєпископ Лазар Баранович зарядив піст тричі на тиждень, у тому й по понеділках,[261]і цим церковно визнав конечність посту по понеділках.

З часом у нас уособнили Неділю, й представляли її на взір окремої особи, проти чого не раз виступають давні Слова.[262]

Стародавні похоронні обряди позосталися в нас і за християнського часу, набравши тільки трохи й нового. Могилу стали запечатувати чотирма Хрестами по кутах, які роблять заступом. Поминки по померлих стали робити на 3, 9 і 40 день, а також у півріччя і в роковини. На Проводи (понеділок чи вівторок Фоминого тижня) всі йдуть на кладовище, і над могилами гостюють на честь небіжчиків, говорячи їм: «Христос воскрес!» До Церкви приносять Коливо на Похорон і на Парастас.

Згадаймо йще, що в нас до труни часто кладуть мідні гроші, — щоб заплатити на тому світі за перевіз через річку до Раю. Бабі сповитусі кладуть до труни пучок різок, щоб відганялася від тих діток, яких вона не врятувала, коли бабувала.

На день храмового Празника варять мед і врочисто гостюють. Ще за глибокої давнини, коли довго не бувало дощу, просили богів пролити його, і це позосталося й за Християнства: ідуть на поле з Хоругвами, і там Священик править відповідного Молебня й читає Молитви на бездождіє. На Преполовеніє («Переплавна» середа) звичайно йдуть на поля, де так само Священик править Молебня, щоб у літі було досить дощу. Ходити «з Процесіями» над джерельця позосталося й до нашого часу.

Християнські звичаї й обряди часом міцно поєдналися з старими віруваннями в нове синкретичне ціле: Страсна свічка хоронить від грому; щоб надати розуму й смілості дитині, їй трохи підпалюють Йорданською свічкою волосся. Взагалі свічка стала великою допоміжною силою, і, напр., громнична (стрітенська) подає «здравіє душ і тілес», і в Требнику є «Чин благословенія свіщ на Стрітеніє Господнє».

Коли вмирає людина, конче мусить горіти свічка в руках її, і то свічка громнична. У ритуальних обрядах свічка грала важливу ролю ще до Християнства; вогонь був символом і плідности, тому свічок уживається на Весіллі. Похоронна свічка має темно-зелений кольор. Умираючому в нас дають свічку в руки, щоб освічував собі дорогу на той світ. Давнє «Слово Іоана Златоуста, како поганій кланялися ідолом» виступає проти паління свічок біля джерел.

Так само й кадіння набрало великої очищальної сили: що обкаджується, звідти втікає все нечисте, чому постала й приказка: «Боїться, як чорт ладану». На Свят Вечір, у ніч під Різдво, господар сам обкаджує все своє обійстя й усю худобу. В церковному ритуалі обкаджуються всі речі, дім, колодязь, поля, домові забудовання, стадо й т. ін. Великодня посвячена сіль сильно допомагає домовій скотині, тому її підмішують до їжі їй. Кістки від великоднього освяченого м'яса допомагають на біль зубів та на пухлину.



5.  Дороги для створення двоєвір\я | Дохристиянські вірування українського народу | 7.  Сила Хреста