home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


3. Державне життя


З IX віку, десь року 862-го постала в нас уже й держава, але попередні родові звички міцно трималися, чому князь у нас довший час був без якоїсь більшої сили, — він був тільки військовим провідником та охоронцем родів, а фактичну силу й надалі мали старші в роді, старшини, що рано перетворилися в княже боярство. Князя завжди контролювало т. зв. віче, — рада старших, яке» часто збиралося й мало в своїх руках фактичну владу, а князь був тільки їхнім виконавцем.

Князеві Володимиру Великому (975—1015) одному вдалося було об'єднати всю Русь-Україну в своїх руках, але він сам не розумів ще великого значення об'єднання, і поділив свою землю синам. Князь Ярослав Мудрий (1018–1054) добився був знову об'єднання, але з його смертю 1054 р. Україна остаточно поділилася на уділи, а далі дробилася все більше, а об'єднуюча влада Великого Київського Князя все маліла. І князі почали без перерви воювати між собою за кращі уділи, руйнуючи рідну землю. Боярство й народ виховувалися в тій волі, що завжди легко переходила в сваволю, і не давали змоги постати в Україні сильному державному об'єднанню. Автор «Слова о полку Ігоревім» 1187-го року сильно й яскраво описує цю незгоду й карамбли українських князів, чим вони руйнували свою землю: «Усобица князем — нам од погания погибель. Рекоста бо брат брату: «Се моє, а то моє же». І начаша князі про малоє «се великеє» молвити, а самі на себе крамолу ковати. А поганії с всіх сторон прихождаху с побідами на Землю Русскую, ймучи дань по білі со двора». Автор «Слова» відкрито дорікає князям: «Ви своїми коромолами начали есте наводити поганих на Землю Русскую».

Дохристиянський наш світогляд культивував особисту волю, і тим відкидав можливість сильного проводу. Християнство несло покору своїм провідникам, але це власне мало прививалося серед нашого народу, а тому наше перше об'єднання легко розлетілося при першому сильнішому ударі, — в половині ХШ-го віку татари заволоділи Україною, і з того часу спинилося вироблення державницького світогляду в нас, бо татар змінили литовці, поляки, москвини, і стародавня воля, духова прикмета українського народу, розкладалася на сваволю. Церква ввесь час молилася за зменшення цієї нашої історичної незгоди, і в старих Требниках знаходимо такі Чини, як «Чин братотворенія» — присяга вважати до смерти обраного товариша чи товаришку за брата, а також «Молитва, умиревающая во вражді сущих», в якій проситься Господа про ворогуючих: «Вкорени в них страх Твой, і друг к другу любов утверди, угаси всяку распрю, от' іми вся розногласія соблазни».



2.  Слов\янське життя. Незгода | Дохристиянські вірування українського народу | 4.  Буденне життя