home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


3. «Слово, як погани кланялися Ідолам» XI віку


Друге великої ваги джерело, це «Слово, како погани кланялися ідолом». Основа цього Слова — грецьке «Слово на Богоявлення» Григорія Богослова, відоме в нас уже в перекладі XI віку й видане А. Будиловичем 1875-го року (в цьому виданні Слово десяте). Автор нашого Слова скоротив Слово Григорія Богослова, але поробив до нього цінні свої вставки десь, може, в 60-ті роки XI століття.

Постало воно так само, як і Слово Христолюбця, в Києві, може вже в Печерському манастирі. Для вияснення дохристиянських вірувань це Слово дуже важливе, — це перша основна праця з української мітології. Слово відоме з кількох рукописів XIV–XVII віків, і кількох редакцій. Найповніша редакція — з Новгородського Софійського рукопису XV віку, в якому повносив до тексту всі попередні пояснення — глоси.

Подаю повністю цей текст за виданням Є. Аничкова (ст. 384–386). Повний титул такий: «Слово святого Григорья, ізобрітено в толціх о том, како первоє, погани суще, кланялися ідолом і треби им клали, то і нині творять». Слово подано з тими ж правописними змінами, як і перше.

«Видите ли оканьную сию і скверненую службу, стваряєму от скверних язик? Єлени оканьнії! Бля-дивия жертви! Ученієм дьяволим ізобрітено, потвореньєм темнаго біса і кощюною злим бісом крадрм. Зловірниї, мняще суєту істиною, служаще і кланяющеся ідолом, нікоє ухищренье творят. Ми же сих, чада, отметаемгся нечестивих жертв, і Диєва служенья, і кладенья треб Критьскаго оканьнаго мучителя, і Мамеда проклятаго, сарациньскаго жерца, єленьския любви, бубеньнаго плесканья, свирілнаго звука, плясанья сотонина, фряжьския слоньница і гуслі мусикійския і замора, іже бісятся, жруще матері бісовьстії Афродиті богині, і Коруні, Коруна же будеть Антіихрисця мати, і Артемиді проклятії Деомиссі, стегнороженію. І недоношений пород, і бог мужежен.

І фивійскоє безумноє пьянство почитают, яко бога, і Семелино требокладеньє грому і моланьям, і Вилам, іже єсть бил ідол, нарицаємий Вил. єго же погуби Данил Пророк в Вавилоні. Тім же богом требу кладуть і творять і словеньский язик: Вилам і Мокошы, Диві, Перуну, Хьрсу, Роду і Рожаницам, Упирем і Берегиням, і Переплуту, і верьтячеся пьють ему в розіх. І огневи Сварожицю молятся, і навьм мьвь творять, і в тесті мости ділають, і колодязі і іна многая же. У тіх Фали каци же, і фюфюли чгуться, срамния уди, і в образ створени,і кланяються им і треби ім кладут.

Словіне же на свадьбах вькладиваюче срамоту і чесновиток в відра пьют. От нихже от фюфильских же і от арвитьских писаній болгаре научившеся, от сромних уд істекшую скверну вкушають, рекуще, яко же сим вкушеньєм оціщаються гріси. І суть всіх язик скврьнійше проклятійше таверьская діторізанья ідоли, от первенець, лаконьская требищьная кров, просяжаємая ранами, то іх епитимья, єюже мажют Екадью, богиню, сию же Діву вміняют. І Мокошь чтіт, і Килу, і Малакию, іже єсть ручний блуд, велиї почитают, рекуще Буякини. Пенелоповоє темноє мясотвореніє, ім же насищают боги, і творя є «ілчнп. Ли трипода Дельфичьскаго ворожа і розгометания, писаная в книгах, іли Кастелино запоіство чьтуть яко бога, волхвованиє, і волшебная проповід, наузи смраднії, от них же никий же язик ганьзул, халдійская остронумія, і родопочитанье, іже єсть мартолої, і фрячьския сни, і чари, і устрічі, і ктшь, Ефропови скверния басни, яже і всюда суть, і кощуни, Митрофа мука, нарицаемая праведная, проклятого же Осирида рожениє, мати бо єго рожающа 'оказися, і того створища богом собі, і треби ему силни творяхуть окаяньнії.

От тих ізвикоша древле халдеї, начаша треби їм творити великия своима богома Роду і Роженицам по роженію проклятаго і скверьньнаго бога Осира. Сего же Осирида скажють книги лживия і скверния, сороциньския срачиньскаго жьрца Мао-меда і Бахмита проклятаго, яко не ліпим проходом пройде, рожаяся, но смердящим, того ради і богом єго нарекоша, того ради сороцини, миють оход, і болгаре, і гьркмени, і комли, і олико їх єсть в вірі той, і омисте то впливають в рт. Оттуда же ізвикоша елени класти треби Артемиду і Артемиді, рекше Роду і Рожениці, тації же ігуптяне, таже римляне.

Тако же і до словін доїде се слово. І ти почаша треби класти Роду а Роженицам преже Перуна, бога іх, а преже того клали треби упирем і Берегиням. По Святім же Крещеньи Перуна отринуша, а по Христа, Бога нашего, яшася. Но і ноне по украінам молятся'єму, проклятому богу Перуну, і Хорсу, і Мокоши, і Вилам, то творят отаі. Сего же не могуть ся лишити, наченше в поганьстві, даже і доселі, проклятаго ставленія втория трапези, нареченния Роду і Роженицам на велику прелесть вірним крьстьяном і на хулу Святому Крьщенію і на гнів Богу.

По Святім Креіденії череву роботни Попове уставиша Трепарь прикладати Рожества Богородици к Рожаничьні тряпезі, оклади діюче. Таковии нарицаются кормогузьци, а не раби Божы. І Неділі день і кланяються, написавше жену, в человічьск образ, тварь.

Паки же се єще Єгуптяне чтуть і треби кладуть Нилу і огневі, рекше: Нил плододавец і раститель класом. А огонь творят, спориню сушить, егда сьзрієть. Того ради окаяньниї полуденье чтуть і кланяються на польдень обратившеся.

Си же повість велика єсть, но ми, літописи ради, от многа мало избрахом».



2.  «Слово Христолюбця» XI віку | Дохристиянські вірування українського народу | 1.  Характер Українського Православія