home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


3. Родинний культ


З давнього часу родина була в нас дуже міцна, бо ЇЇ скріплював родинний культ. Культ домового божества надзвичайно старий, відомий у всіх індоєвропейських народів. Домове вогнище (очаг), на якому горів невгасимий вогонь, здавна був головною Святинею дому, — він беріг щастя дому і всіх членів родини. Домове родинне вогнище було в нас першим жертівником, а голова родини — першим жерцем. Старший в родині, батько (пор. пізніше «батюшка» — Священик) виконував усі необхідні обряди, зв'язані з домовим вогнищем.

Богом домового вогнища став у нас домовик, чи домовий, що витворився з найдавнішого часу; в давніх «Словах» він зветься «хороможитель». Домовик — постійний вартовий дому, покровитель і охоронитель родини.[89] Живе він під піччю чи в запічку, куди з часом перенеслося домове вогнище. Звичайно домовик своїм допомагає, а чужим шкодить; перед нещастям він конче появиться своїм. Але він може шкодити й своїм, коли вони належно не задобрюють його. Розгнівавшись, домовик тісує скотину, заїжджує вночі коні, грюкотить уночі по хаті, в сінях, на горищі, і не дає людям спати, — це ясна ознака, що розгнівили домобика й треба його задобрити.

Часом домовик буває привередливий, і любить скотину тільки якогось одного кольору, а скотину іншого кольору мордує. З цим господар мусить рахуватися, і тримати домову скотину тільки любої домовику масті. При конях у стайні добре тримати козла, — він боронить їх від домовика.[90] При переході на нове чи друге помешкання треба виконати цілий обряд, щоб і свій домовик перейшов з родиною.

Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: «Цур тобі, Пек!» Звідси й старі наші вирази: «цуратися» — відділятися, відійти від когось за мету Цура, «спекатися» — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний (без Пека).

Чур або Цур, ст. сл. Щур, — це обоготворений предок, пор. пращур. Кажемо часто й тепер: Цур тобі, пек тобі! Божок Цур охороняв і родове майно, границі. «Відцуратися» — покинути свою родову границю, своє родове (див. Ключевський: Історія Росії т. І ст. 139).

У хаті деякі частини її набирали великого значення. П і ч стала річчю ритуальною, — це родинний вівтар, де знаходяться боги родинного вогнища. Ось тому піч грає важливу ролю в домовому ритуалі, напр. при сватанні: дівчина її «колупає», ніби просячи ради й заступництва в домовика. Коли молода вперше входить до хати молодого, то приносить і чорну курку з собою, яку впускає під піч, де знаходиться домовий бог, — це йому жертва від нового члена родини. Вона ж, жінка, стає й постійним сторожем домового вогнища. На Новий Рік піч у збільшеній пошані, бо тоді її весілля.

Поріг — границя хати, за ним уже чужий бог, тому й поріг грає ролю при ритуальних обрядах, напр. на весіллі, на Похоронах. Виносячи покійника з хати, конче стукають тричі труною об поріг, щоб покійник уже не вертався до хати.

Найпочесніше місце в хаті — покуть, де в куті сходяться краями дві лавки. Новонароджену дитину, сповивши, кладуть на покуті. Господар хати в Свята сідає на покуті, там же садовить почесних гостей. В глибоку давнину покійників ховали під покутем або під порогом, тому ці місця й дуже шановані.

Стіл у хаті — шанована річ, це хатній престіл; на нього не можна класти нічого нечистого, крім їжі. Поважається й сволок; об нього б'ють короваєм, б'ють і дитиною, щоб добре росла. Сама хата, як така, завжди в повазі, — до неї можна зайти тільки з непокритою головою, свистати в хаті не можна.

Вся хата як ціле сильно шанувалася в Україні з найдавнішого часу, і так само шанується й тепер. Напр., Харчук у «Волині» (т. І ст. 121–122, вид. 1964 р.) розповідає, як батько кричить на сина:

«Я тобі покажу, як у хаті курити, — кричав батько. — Оце тобі за те, що закурив у хаті, оце за те, що за столом курив, оце за те, що під Образами, — проказував за кожним ударом батько».

Домове вогнище з глибокої давнини було надзвичайно шановане в усіх народів, а тому й Церква мусіла поставитися до нього з повною повагою. І справді, в Требнику є на це «Послідованіє над пещію», в якому молимось: «Боже Вічний, благослови пещь сію, і благослови в ней діла рук рабов Твоїх». А в другій Молитві: «Сам благослови пещь сію, і дійствующия ю (її) Твоїм страхом соблюди, і невредимі їх от сопротиволетающих сохрани».

Дім і його забудовання завжди підпадають злій силі, коли вона хоче пошкодити людині. Але З домі за всім цим пильнує свій домовик, і не підпускає до нього нечистих з їхніми злими задумами. Так само волхви й різні відуни серед своїх обов'язків мали також і прогнання нечистої сили від дому та його забудовань.

В Християнстві охороною дому ревно зайнялася Церква. В Требнику маємо аж п'ять Чинів на це: 1. Молитва на основаніє дому, 2. Чин Благословенія нового дому, 3. Молитва, єгда кто імать внити в дом нов, 4. Молитва над житницею или гумнсм, і 5. Молитва над стайнею.

У Молитвах про це молимось: «Боже Вседержителю, хотящих в домі жити, от всякого навіта (підступу) сопротивного свободи… і невредимих от сопротивних сохраниЛ. І низпосли Благодать на єлей сей, яко да будеть на прогнаніє всякія сопротивния сили і сатанинських навітов». А над клунею молимось, «да сила Твоя (Господня) вся противна от нея отженеть, да гумно (клуня) сіє от всіх противностей сохранити ізволиши. Соблюди гумно сіє от огня, бурі, грома, молнії, і от всякого уничиженія вражія».

Часом злий дух захоплює дім і не дає спокою мешканцям. На це в Требнику є «Молитва о храмині (домі) стужаємі от злих духов», в якій проситься: «Сам, Владико, вся сущия в дому сем сохрани, ізбавляя їх от страха нощного, і стріли, летящія во дні, от вещі (речі), во тьмі преходящія, от сряща і демона полуденного».



2.  Вплив Християнства на демонологію | Дохристиянські вірування українського народу | 4.  Божки природи