home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


5. Шкідники життя


Первісна людина завжди бачила кругом себе найрізніших надприродних істот, що вмішувалися в її життя й зміняли його на лихе. Усі життєві лиха людина приписувала надприродним істотам, злим духам, і всіх їх персоніфікувала. Але коли володарі природи мали окреслений людський вигляд, то. ці шкідники життя були звичайно істотами духовими, мало вловимими, і людського вигляду їхнього мало знано. Одна пам'ятка XV ст., «Слово о лінивих», згадує Злидні, Убожіє та Ох.[94]

Коли домовик не догляне, або коли він розгніваний і не хоче берегти хати, то в хаті можуть заплюнутися Злидні, і помалу довести родину до повного зубожіння й загибелі. Злидні — це домові карлики, маленькі уосіблені істоти, що живуть звичайно там, де й домовик мав би жити, — під піччю або в запічку. Щоб позбутися Злиднів, треба змінити своє життя, а то змінити й помешкання. У нас про Злиднів позосталося стародавнє закляття: «Нехай його Злидні поб'ють!» (Номис, 72). Звичайно Злидні люблять накликувати до хати й іншу злу силу: Недолю, Хворобу, Трясцю й т. ін. дрібні сили.

Леся Українка в «Лісовій пісні» 1911 р. так описує Злиднів: «Злидні — малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі» (ст. 56) сидять у хаті в кутку. А коли відповідної хвилі згадати про «Злиднів, то вони ускочать у хату» (ст. 58).

Подібно до Злиднів існують і Примхи, які також шкідливо можуть обсісти людину. Пор. у Б.

Грінченка («Нахмарило» II. 500): «Та й сердиті ви сьогодні діду! Чого це ви? Може вас хто роздратував? Або може це вас Примхи обсіли?» Примхи можуть обсісти людину, як і Злидні.

Злидні по наших пам'ятках відомі з давнього часу. Так, у «Слові о лінивих» за списком з XV віку читаємо: Коли людині кладеться на нещастя, «тогда человіку приближаються Злидні, обовьються ему около голови, проструться ему по хрепту, сядуть у него на порозі с віником. Сегодні положил полдензи в калиту, а назавтрея хватиться — Злидні виняли».[95]

У народньому віруванні були персоніфіковані всі ті нещастя, що чіплялися до людини, напр.: Біда, Лихо, Нуждаг Недоля й інші, хоч чистого ясного образу окремого бога вони в нас не прибрали. У народній уяві часто виступає Біда, як окремий бог, демон. Біда, як і Злидні, дуже мстива й дошкульна, і звичайно в хату не приходить сама, пор. прислів'я: «Біда не приходить сама», «Біда Біду родить» і ін.

Увійшовши в хату, Біда не спить, а все пильнує поширитися. Вона тиняється поміж людей, чинить їм збитки й доводить їх до гріха, а часом справляє на таке, що сміх людям казати. Взагалі ж від Біди трудно втекти, особливо, коли вона заплюнеться в хаті. Коли Біда в хаті, тоді хоч з хати втікай; пор. поговірку: Біда в хату, а господар із хати. Народні поради позбутися Біди: Здуши Біду, зв'яжи і в ставі втопи, або: Вхопи Біду за хвіст і вдар нею об міст, — поради ці мислять про Біду, як про окрему особу. У самій українській мові слово «біда» широко розгалужене: біда, бідний, бідувати, збіднілий, бідкатися й т. ін.

Про Біду в нас склалося дуже багато приповідок. До вже поданих подаю ще декільки зо збірника Плавюка 1946 року: Біда Біду перебуде, — одна мине, друга буде 14. Біди не треба шукати, — сама прийде до хати 15. Чоловіка Біда пасе 173, і т. ін.

Дуже поширене в нас також Лихо, що разом з Бідою також уривається в життя на кожному кроці, і скрізь чигає на нас. А в мові вживається дуже часто в таких виразах, як: Лихо його принесло, Вже якесь Лихо сунеться до хати, Лихо мене засліпило, Лихо б тебе побило й інші. На ніч звичайно злітається всяке нечисте Лихо, а щоб того не було, треба рятуватися так: посипати попелом землю біля воріт, на доріжках до хати й навколо хати; під вікнами на призьбі поставити цебра, отвором на подвір'я, а в хаті на вікнах ставити миски також лицем на двір, — тоді обманене Лихо не зайде до хати. Дуже люте Лихо однооке, що часте в наших казках.

Замість Лихо часто кажемо: «Побила б тебе лиха година!» як стародавнє заклинання.

Багато є й інших уосібнень злих істот. Так, Блуд зводить людей з дороги й водить їх так, щоб їх понищити або бодай нашкодити. «Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка» (О. Кобилянська: «Земля» 234). Пор. приповідку (Плав'юк 2(3): Як чоловіка Блуд візьме, то й серед села дороги не знайде.

Мара запаморочує людям розум, і вони роблять собі на шкоду; пор. у нашій мові марити, обмарити, марний, змарніти, марниця тощо. Так само на людину нападає Мана, і людина обманюється, маниться. Ці істоти, Мара та Мана, ходять по людях і роблять їм прикрості.

П. Куліш у «Чорній Раді» про Ману пише так: «Запорожці запускають Ману на чоловіка, їм украсти, що задумає, то мов із гамана тютюну достать» (ст. 132). Мана і Мара — одна істота. Він же подає: «А киш, Маро! А киш! Амінь, амінь!» (IV. 203).

Мару часто стрічаємо в творах Б. Грінченка. Напр. з т. II (вид. 1963-го року):

«А Мара його знає! Хіба вгадаєш? Туди думка і сюди думка»… 413. «Він звівся ні на що, ходив, як Мара, блідий, з божевільними, неспокійними блискучими очима»… 428. «Стара мати глянула на неї та аж перехрестилася: перед нею стояла не Гаїнка, а якась Мара, бліда, страшна»… 430. «І до їх у хату темрява зайшла, — по кутках чорною М арбю стала, стіни позапинала, і сповнила всю хату, і обняла їх обох… Обняла тіло, поняла й душу»… 431. І тіло його змарніло, зсохло — ходив він Марою». 462.

Слово Мара походить чи не з гебрейського Мага, і визначає «гірка». У Книзі Рут 1. 20 читаєм: «Не кличте мене Ноємі, а кличте мене Мара (гірка), бо Шаддай дуже гірко вчинив мені».

Те саме й Морок або Морока. Ст. сл. мракъ визначає темрява, темнота, звідси й Морок. У Шевченка: Сестра Морока із пекла вийшла проводжать у пекло римлян (ст. 295), а на ст. 289 вияснюється: «Морок — бог підземного царства у скитів».

У «Лісовій пісні» Лесі Українки ст. 66 читаємо: «А тепер я блукаю, наче Морок по гаю».

З давнього часу поширені в нас також різні оповідання про лихорадки, — це 12 сестер трясовиць, Іродових дочок.

Жура чи Журба, давнє Туга, пече людину й сушить, і може й на смерть засушити.

В «Слові о полку Ігоревім» 1187 року згадуються деякі уосібнені злі істоти, але дуже неясно: «Востала Обида в силах Дажьбожа внука», «Ольгове хороброє гніздо, не було воно Обйді породжене», «Уже бо Біди его пасуть птиці по дубію», «За ним кликнула Карна, і Жля поскочи по Руській Землі, смагу мечучи в полум'янім розі», «Туга ізійшла по Руській Землі», а «Обида вступила Дівою на землю Троянову», «Уже тресну Нужда на волю».

Усі ці божества персоніфіковані, але зазначені тут для нас неясно. Желя чи Жля — це певне якесь божество суму, жалю, плачу, а Карна — теж божество, може кара, жаль, плач, голосіння по небіжчику, або уосібнення самої голосільниці. Нужда — якась мітична богиня насилля. Діва Обида на синьому морі плеще лебединими крилами, — в ній деякі дослідники «Слова» (напр. Вяземський 1875 р.) вбачали аж Троянську Єлену. Обйда — це персоніфікація образи, зневаги, а взагалі — лиха.

Грець — невідомого походження, ніби уосібнення якогось лиха. Дуже частий вираз: Хай йому грець! Грець тебе побий! Тут уживається ніби замість чорт, і так його вживає, напр., Іван Багряний у «Тигроловах», напр.: Зайшли грець його знає куди II. 37. «Експрес» зупинився на грець його зна якій лінії II. 61. Звичайно «грець» перекладають як апоплексичний удар, але воно значенням ширше. Там само Ів. Багряний пише: Наробили затісок до лиха (багато, II. 31).

Дуже поширена зла недуга Трясця, як уосіблення її,як сама зла сила. Стародавнє — трясовиця, і було багато різних оповідань про неї, а також замов на неї. Іще назва — Пропасниця, бо кого вона схопить, то вже легко не відпустить, і до пропаду заведе. Леся Українка («Лісова пісня» 22) оминає назвати своїм ім'ям і трясцю: «Поки дійдеш, ще й т а я (цебто трясця) нападе, — не тут споминаючи — Цур-пек! а потім буде душу витрясати!» Часта лайка: Бодай тебе трясця трясла! (Нечуй І. 388).

Завійна — нечиста сила, на холоді завіє. У Марка Вовчка читаємо: «Скиглить, наче його Завійна ухопила (III. 241).

Уся нечиста сила пильнує шкодити людині де тільки зможе й коли тільки зможе. Виробилася віра в пристріт, урок, наврочити, у всяке псування людини.

Є в нас ст. сл. слово прьтити — портити, наше теперішнє псувати. Було й слово «порч а» — зіпсуття, особливо зіпсуття пристрітом, злим оком, наговором. Взагалі чарування.

Віра в зіпсуття людини («порча») довго трималася й тримається і в Україні, і в Росії, трималася навіть серед інтелігенції. Ось приклади для Росії.

Невіста царя Михаїла Марія Хлопова р. 1616-го відвідала свого молодого і з'їла багато солодощів, а тому стала блювати. Робився суворий розслід цього, і офіційно признано, що вона була зіпсута супостатами. Тому невіста була заслана в Тобольськ, а з Москви вислана вся рідня її.

Бояриня Всеволозька, невіста царя Олексія Михайловича, коли її сповістили, що то її обрав собі цар за дружину, зомліла й упала. Це пораховано за «порчу», і Всеволозька царицею не стала.

Таких прикладів можна навести багато.[96]



4.  Божки природи | Дохристиянські вірування українського народу | 6.  Чорт