home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


1. Ідоли


Арабський письменник X віку Ібн-Даста пише про слов'ян (але не відомо, про яких саме), що «всі вони були ідолопоклонниками».[103]І дійсно, давні пам'ятки наші свідчать про те саме. Та інакше й не могло бути: коли появилися в нас боги, мусіла появитися й богослужба їм, цебто жертвоприношення, боввани, храми, якісь жерці. Персоніфікація богів зараз же привела й до поставлення їхніх ідолів (слово грецьке еісіоіоп), ст. сл. йдоль, наше бовван, відоме ще старе кумир; від «бовван» постало й «бовваніти» — ледь-ледь виднітися здалека, як видніється бовван).

В договорі князя Ігоря з греками 944 (945) року вже згадується ідол бога Перуна в Києві: «Приде Игорь на холм, где стояше Перун», і клявся з дружиною перед ним» (Іпатіїв Літопис). Початковий Літопис під 980 роком розповідає, що почав князювати Володимир у Києві, «і постави кумири на холму вні Двора Теремного», поставив аж шість ідолів: Перуна, Хорса, Дажьбога, Стрйбога, Симорегла й Мокоші. А коли Володимир охрестився, то наказав поскидати всіх цих ідолів, — одних посікти, а других попалити, а Перуна наказав укинути в Дніпро. Це цікава подробиця: Володимир не відважився знищити Перуна, що на той час був головним богом, а звелів його кинути в воду, як то робилося взагалі з поважаними речами, що вийшли з ужитку, — може щоб не дратувати народу, що плакав за своїм богом. Чернець Яків з XI віку в своїй праці: «Память.і похвала князю рускому Владимиру» про це розповідає трохи йначе: «По схрещенні Володймер поганськия боги, паче ж і біси, Перуна і Хорса, і іни многи попра (потоптав), і ськруши (поруйнував) ідоли, і отверже всю безбожную лесть (обман)».[104]

Літописи називають тільки великі міста, в яких стояли боввани, але були вони, звичайно, скрізь, де в тому була потреба. Звичайно ідолів ставшЬи на пагірках, як було це в Києві, на берегах річок, по рощах (гаях), ставили в будівлях або й просто під голим небом. Ідоли були різні, напр. у Києві Володимир поставив Перунового ідола «древяна, а главу єго сребрену, а ус злат» (ПСРЛ І. 22). По малих містах боввани були простіші.

Прикраси ідолів були різні; звичайно це були грубо зроблені статуї, часом прибрані в одежу, часом узброєні списами, мечами чи просто з палицями в руках, а деякі були з рогом або з чашею в руці (ріг — символ сили, чаша — Доля). Круг ідолів бували священні військові предмети: прапори, щити, списи, роги й т. ін. Бовванів робили або стоячих, або сидячих. Як подає арабський письменник Ібн-Фадлан, ідолом був стовп з насадженою на нього головою.

Звичайно ідоли були дерев'яні, рідко металеві. Як правило, дослідники приймають, що з каменів бовванів не робили. Що ідоли були головно дерев'яні, на це вказує й те, що до нашого часу вони» не збереглися, а цього не сталося б, коли б були камінні; вказує на це також і те, що по хрещенні ідолів звичайно палили або кидали в воду, і вони пливли, як це було з Перуном у Києві. Правда, «Хожденіє Богородиці по мукам», пам'ятка XII віку, говорить про грішників, що вони «от к а м е н е ту устроя Трояна, Хорса, Велеса, Перуна»,[105] а Це б указувало на кам'яних ідолів, — певне де-неде вони таки були, але як виключення. «Бозі ваші древо суть», говорить кн. Володимирові папський посол (Іпат. Літ. 986).

Ідол для язичника сам був богом, а не нагадуванням про бога, не його тільки фігурою. У наших предків було багато різних ідолів, у тому й домових, — їх пильно ховали по домах. Купці возили своїх божків з собою при торгових подорожах, а вояки брали їх на війну, щоб допомагали.

Самі фігури давніх ідолів мало знані.[106] Кастрен оповідає, що лопарі роблять собі божків з відповідного дерева, викопаного з корінням, і оберненого ним догори, так що нагадувало людське обличчя.[107] Так могло бути і в нас.

Коли року 988-го киян мали хрестити, багато з них поховали ідолів своїх божків по печерах, оберегаючи їх від знищення. Митрополит Київський Іларіон в свойому «Слові о Законі і Благодаті» половини XI віку розповідає про киян, що вони «приімше, всі скриша в печерах кумири своя, да їх корьмници не жьгуть огнем. І ми бо сами свидітелі єсми сему, самі зрівьше ридати подобьна лихьновенія прелести їх». Тут певне згадка про ті печери, що були біля священного Київського гаю, де незабаром постала Києво-Печерська Лавра.[108]І взагалі там, де стояли капища та боввани, пізніше поставали Церкви.

Як я вище зазначав уже, Початковий Літопис під 986-м роком твердить, що перше було природопоклонство, і тільки пізніше постало ідолопоклонство.

З поганськими ідолами не треба змішувати т. зв. кам'яних баб, що часто в нас знаходяться, особливо на півдні, у степовій Україні, — це стародавні половецькі намогильники, десь ХІІ-ХІІІ віків. Ці кам'яні баби дуже подібні до старотурецьких намогильних статуй з VIII віку, і саме слово «баба», як указав тюрколог Радлов, походить з тюркського «балбал» — намогильник.[109] Акад. Соболевський твердить, що камінні баби — це зображення предків східніх скитів («Изв'встія» 1921 р. т. 26 ст. 18–25).



8.  Боротьба Християнства з дияволом | Дохристиянські вірування українського народу | 2.  Поганські храми