home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


2. Поганські храми


Святилища, цебто місця, де молилися, спочатку були просто привабливі природні місцевини в рощах (гаях), під деревами, на березі річок, озер, на пагірках і т. ін.[110] Тут ставили під голим небом ідолів і жертівникаь і сюди сходився народ молитися, як це було й у фіннів; пізніш ці місця стали обгороджуватися й критися, і так поставали храми (хороми, цебто великі доми). Звалися ці святилища різно: храми, кумирні; жертівники звалися капищем або требищем, хоч капищем часом звався й сам ідол (від нашого слова «требище» пізніше постали слова: треба, а книга виконування треб — Требник).

Храми були по великих містах більші (пор. наше хороми), по малих зовсім невеличкі накриття. Повість Временних Літ розповідає, що роди сходяться на Свята «межі сели» й святкують разом на берегах річок чи озер, по лісах, по горах, приносячи жертви. Арабський письменник Ібн-Фадлан докладно описує в 922 р. святилище, яке поставили слов'янські купці на березі Волги. Стояло воно під голим небом, непокрите, усе обнесене частокіллям. По середині стояв високий стовп з настромленою на нього головою бога, а навколо нього стояли менші боги, його жінки та дочки.

Другий арабський письменник X ст. Аль-Масуді, в своєму творі «Золоті Луги» свідчить, що слов'яни були почасти християнами, почасти сонцепоклонниками. Він докладно описує слов'янські храми й ідолів в них: «В краях слов'ян були будинки, що шанувалися ними (храми). Між іншим, був у них храм на горі, про яку писали філософи, що вона одна з вищих гір у світі. Про цей храм е оповідання про якість його будівлі, про розміщення його різнородного каміння і про їхній кольор, про дірки, зроблені в горішній його частині, і що в цих дірках зроблено, щоб наглядати над сходом сонця, про покладене туди дорогоцінне каміння, і про знаки, зроблені в ньому, які вказують на будучі події й остерігають від випадків перед тим, як вони збудуться, про звуки, що їх чути в горішніх його частинах, і про те, що з ними стається, коли вони слухають ці звуки».

«А другий храм був побудований одним з їхніх царів на Чорній Горі, — його оточують чудодійні води, різнокольорові й різновидні, відомі своєю користю. В ньому вони мали свого великого ідола в формі людини, зробленого як стара людина з палицею в руці, якою він двигає кості мерців із могил. Під правою його ногою знаходиться малюнок різних мурашок, а під лівою малюнок чорних воронів, чорних крил і інше, також малюнки дивних хабащів та занджців».

«А ще один храм мали вони на горі, оточеній морським рукавом, — він був. побудований з червоного коралу та з зеленого смарагду. По середині його була велика баня, а під нею ідол, якого члени зроблені були з дорогоцінного каміння чотирьох родів: зеленого хризолиту, червоного яхонту, жовтого сердолику та білого кришталю, а голова його з червоного золота. Навпроти нього стояв другий ідол на взір дівчини, що приносить йому жертви й ладан. Ця будівля приписується якомусь мудрецю, що був у них за давнього часу».[111]

До якого саме слов'янського народу відноситься це докладне оповідання Аль-Масуді, точно не відомо, — одні його відносять до слов'ян західніх чи балтійських, що справді знали храми, а деякі, напр. І. Срезневський, до східніх.

Про поганські наші храми Літописи зовсім мовчать, а це, треба думати, тому, що великих і величних храмів у дохристиянську добу зовсім не було в нас; коли б такі храми справді були в нас, то літописці, розповідаючи про заведення Християнства, не замовчали б і про поруйнування кумирень або про обернення їх на християнські Храми, що було в інших народів звичайним.

Церковний Устав Володимира забороняв молитися «под овином (клунею), іли в рощены, їли у води»,[112] але згадки про храми в ньому нема. Новгородський Архиєпископ Макарій в 1534 році згадує, що за Володимира Великого по Схрещенні «скверния молбища ідольскіє» були поруйновані,[113] та трудно сказати, що це були за «молбища»: самі жертівники чи й храми.

Але один письменник XI віку, чернець Яків у вже згадуваному своєму творі: «Память і похвала князю русскому Володимеру» аж тричі говорить, що князь Володимир поруйнував ідольські храми: він «раздруши храми ідольския со лжеіменними боги… І требища бісовская потреби, і храми ідольския раздруши… Храми ідольския і требища всюду раскопа, і посіче, і ідоли сокруши».[114]

Є ще одна згадка, що в Києві були таки дохристиянські храми. У відомій Сазі XIII віку про Олафа норвезького розповідається, як Олаф попав у Гардарикію (Русь) до конунга Валдамара (князя Володимира), і там їздив з ним до храму, і коли князь приносив у ньому жертву ідолові, Олаф стояв за дверима й чекав князя.[115]

Так само й твір половини XI віку Митрополита Київського Іларіона «О Законі й Благодаті» свідчить про капища: по прийнятті Християнства «уже «не капищь сограждаєм, но Христови Церкви зиждем».

Отже, як бачимо, дохристиянські храми таки були, а в них стояли жертівники й ідоли. Як знаємо, у слов'ян балтійських храми були звичайною річчю, а при храмах були й жерці.



1. Ідоли | Дохристиянські вірування українського народу | 3.  Жертви й обряди