home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


5. Вода


Первісна людина рано запримітила, що вода приносить йому й природі велике добро, бо оживлює землю й робить її плодючою. Ось тому здавна вода була обожувана, як сонцева сестра. Вода має велику силу (пор. приказку; «Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!»), яку виявляє особливо весною, в пору розтавання снігів, коли вона все рве на своєму шляху, а вдавнину води взагалі було більше, як тепер.

Як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була скрізь обожувана, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь і т. ін., — у нас це звалося й «дунаєм», бо «дунай» — вода взагалі, пор. перське сИшпі, йоп — річка. У «Слові о полку Ігоревім» слово дунай — це річка взагалі, вода: «На дунаї Ярославнин голос слишиться», «Дівиці поють на дунаї».[18]

Вода була вже з початку світу. В одній космогонічній колядці розповідається:

Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька.[19]

А в заклятті говориться: «Водичко, найстарша царичко».[20] Якраз посеред землі, десь в Єрусалимі, знаходиться «пуп (центр) землі», і з нього випливають усі річки та моря, і вертаються туди ж.

Ось тому вода сильно шанується, вона Свята, і в неї в жодному разі не можна плювати чи спорожнюватись. Старші люди завжди п'ють воду з непокритою головою, а перед питтям перехрестяться.

В народньому світогляді вода одухотворюється, і ми кажемо: Дощ іде (а не падає), що знаходимо вже в «Слові о полку Ігоревім» 1187 року: «Іти дождю стрілами». Тут же описується, що річки каламутно течуть, співчуваючи горю русичів.

Земна вода поєднана з небесною, тому, умилостивляючи земну, будемо мати й небесну, цебто дощ, а звідси — пошана воді спасає від посухи, звідси й Молебні над криницями чи річками в час посухи.

Як свідчать пам'ятки, у слов'ян широко відоме було водопоклонство, і вони вклонялися й приносили жертви річкам, озерам, болотам, колодязям, потокам, джерелам і т. ін. В «Слові о полку Ігоревім» річки Дін, Дінець, Дніпро, Стугна уосібнені, як живі істоти. Вода очищує людину від гріхів, тому жиди, за приписами Старого Заповіту, моляться над річкою в новолуння, щоб скинути в воду свої гріхи, й потопити в ній навіки.

Візантійський історик X віку Лев Диякон розповідає, що воїни нашого князя Святослава (і 972 р.), поховавши забитих, кидали в Дунай, як жертву воді, півнів і немовлят. Початковий Літопис (І. 263) навіть про полян розповідає: «Бяху же тогда поганії, жруще (приносячи жертву) єзером, і кладезем, і рощенієм (рослинам), яко же і прочії поганії». Церковний Устав кн. Володимира згадує про тих, що моляться біля води. Митрополит Київський Іоан II (1077–1089) осуджує тих, що «жруть (приносять жертву) бісом, і болотом, і колодязем».[21] Давня вставка до Бесіди Григорія Богослова «про біду міста» в пам'ятці XI віку: «Ов требу сотвори на студенці, дожда іски от него, забив, яко Бог з Небесе дождь даєть, ов ріку богиню нарицаєть».[22] Навіть, за пізнішого часу, в XVII віці, відомий повстанець

Степан Разин (ї 1671 р.), приніс жертву воді, кинувши в Волгу свою полюбовницю, перську полонену княжну.[23]

Деякі дослідники в тому факті, що в цілющі кринички кидають гроші, вбачають відгомін давнішніх жертов воді.[24]

Жива вода — це вода джерельна, що такою часто зветься і в Старому Заповіті; вона була особливо цілюща, і сильно шанувалася в усіх індоєвропейських народів. Хто нап'ється правдивої живої води, той набуває собі великої сили, а коли був недужий, зцілювався. Таку воду пили, купалися в ній, або окроплювалися нею. Ці ж вірування були поширені й серед нашого народу.

Вода буває жива й мертва, цілюща й безсила, — додає сил, або, навпаки, відбирає їх. Це часте в казках, де герої набувають собі надлюдської сили, окропившися живущою чи цілющою водою. Коли мертвого окропити цією водою, він оживає. Але добути такої води завжди трудно, бо її ревно стереже лютий змій.

«Коли в море впустити християнської крови з мизинного пальця, воно заспокоїться» (Куліш IV. 134). Купання на очищення відоме по всьому світові (пор. купання жінок у Кордові в р. Гвадалквівірі на заході сонця по «Анґелюсі», див. Меріме: «Кармен» 17).

У народньому світогляді вода високо Свята. Борис Грінченко в «Під тихими вербами» 1901-го року подає: «Водо-водичко Святенька! Скажи мені, чи гарно тобі жити в моїй хаті попідземній? Озвись!.. Мовчить, не озивається!.. Мабуть, я грішна, що до мене вода не говорить»… 375.

Вода особливо цілюща, коли вона «не почата», чиста, або з місця, де сходяться три річки. Так само вода з трьох або семи криниць надто сильна, і вживається в наших ритуальних обрядах.

До нашого часу збереглося й дохристиянське «освячення» води. Береться вода звідти, де сходяться три річки, і цю воду проливають через полум'я в підставлену миску. Так «освячується» вода звечора під Введення, і вона має велику цілющу силу на хвороби та вроки.

Вода з Святої річки Йордану завжди цілюща. Ще паломник Данило (чернігівець) десь у 1106–1108 роках писав: «Не наскучить пити воду Йорданську Святу, і здорова вода та, хто її п'є, не болить від неї, ні пакости череву».[25] Ця Йорданська вода в пляшечках широко ходила по Україні. За її прикладом і наша посвячена йорданська вода свята й цілюща, і нею окроплюють хати, худобу, обійстя, город, пасіку й т. ін.

Роса на здоров'я. Вона завжди цілюща, особливо на Юр'я (див. далі розділ VII). В нашому Требнику в Молитві на Благословення церковних свічок читаємо: «Росу Благодаті ізливий», цебто роса пов'язується з Благодаттю Божою. Плодючість роси передається в нашій приповідці: Діти, — то божа роса, а також: Дай, боже, з роси й з води.

Хмари вважаються джерелом плодючої сили, тому так само були рано обожені. Походять вони з Неба, це збірник небесних вод, воздушний океан. Воду з річок подає до Неба великий смок, веселка чи райдуга (в Рай дуга): вода йде в хмари, а звідти падає дощем. У хмарах часто живуть і злі істоти, що намагаються закривати сонце, щоб не світило. Але Перун проганяє їх своїми стрілами. Часом хмари символізують вороже військо, напр. У «Слові о полку Ігореві»: Чорні хмари йдуть з моря.

У Біблії Бог часто являється в Хмарах, і часом слово «Хмари» вказує, що в них є Бог.

Дощу давній мітології пояснюється, як наслідок єднання Неба з землею, а тому й тепер дощ у день шлюбу — добра ознака, що подружжя буде щасливе й плодюче. Це повір'я розповсюджене й по Европі.[26] Злі особи, особливо відьми, можуть легко зробити, щоб дощ не йшов. Град насилають так само злі істоти. Різні обливання водою, — це й виклик дощу, як закляття.

Набував собі шанування й всякий інший плин. Слина походить з нутра людини, дуже плодюча й має чародійну силу, ставши взагалі символом родючого й очищального дощу, або закляттям. Як дощ прочищує Небо, так слина (плювання) очищує від усього злого, чому ворожбити при своїх заговорах широко користуються нею, як ритуальною. Плювати треба три рази, коли хтось хоче відрбчи-тися, охоронитися від впливу злого духа. Замість плювати можна три рази стукнути пальцем об щось дерев'яне, — зла сила тоді не пошкодить. Коли зла людина хоче наврочити або пристріти, то проти цього треба вміючи поплювати ліворуч, і чари не візьмуть. Мужеське сім'я було символом плодючости, тому почиталося, а навіть пилося.[27] В Початковому Літопису під 986 роком розповідається про болгар — магометан: «Сі бо омивають оходи своя, поливавшеся водою, і в рот вливають і по браді мажються. Такоже і жени їх творять ту же скверну і іно пуще, — от совокупления мужьска і женьска вкушають». Вода, якою омито дітородного члена, має чудодійну силу; пор. в Питаннях Кирика XII віку: «А се єсть у жен: аще не возлюбять їх мужі, то омивають тіло своє водою, і ту воду дають мужем».[28]

В воді повно небезпеки від нечистої сили, тому без потреби не можна лізти до неї; це було причиною, чому старші люди взагалі купалися неохоче. В воді живе водяний, а то й водянйця^і їм треба годити, щоб не^робили шкоди. Пізніш болота заселилися чортами. Вода має своїх, власних богинь у великому числі — русалок. Мельник, що живе біля води, мусить уміти поводитися з усією водяною силою й догоджати їй, інакше вона буде йому сильно шкодити. Пізніш млин взагалі був заселений нечистою силою, а мельник став ворожбитом. Кожен зо страхом проходить уночі біля млина.

Вода Свята, чиста, і має велику цілющу силу. Усе Святе чи освячене палять або кидають у воду, коли воно застаріється або непотрібне, напр. шкаралущу від великодніх крашанок. Стаючи цілющою, вода сильно допомагає людині в хворобах, має магічну силу, і це вірування йде з найдавніших часів. Коли хто помре, на вікні ставиться шклянка води, щоб душа могла омитися й чистою прийти до Бога. Як Свята, вода часто вживалася при Суді Божому. Божий Суд водою був різний; відьом, скажемо кидали в воду: коли вона справді відьма, то втоне, а коли невинна, не потоне.

Ще й досі в нас широко знані стародавні приказки: «Правда в воді не тоне й на огні не горить», «Я виведу тебе на чисту воду», — залишки ще з часів, коли були Суди божі (і Божі) водою.

Очищальну й цілющу силу, як і вода, здавна мають і с л ь 6 з й, — в них найсильніше очищуються провини людини. Плакати за свої провини — це дуже стара загальнолюдська звичка.

Вода Свята, плодюча й цілюща. Заговори над водою, як і Молитва, дуже помічні. Ще й тепер, коли в селі близько пожар, то перед хату виноситься застелений стіл, а на нього ставиться Свята вода, — вода помічна проти вогню.

Вода — символ розмноження й парування, і таким уживається в наших ритуальних обрядах. Шлюби в слов'ян часто бралися над водою. І взагалі парування відбувалося при воді; тут молоді познавалися, як то бачимо ще в Біблії (Буття 29. 10–11). Умичку молодої в нас робили при воді. Кладка через річку ще й тепер щасливе місце для пізнавання молодих; пор. приповідку: «Стою на кладці, а мила на гадці». Пор. оповідання О. Кобилянської «Через кладку». Умитися молодим обом разом, — це символ побратися. Ось тому на святі Йордану парубки й дівки вмивають одне одного, бо Йорданська вода звідна, й як умиються, то й поберуться. Позостало-) ся це й у ритуалі весілля: по коморі молоді йдуть на річку вмиватися, і вмивають одне одного; або відбувається ритуальне вмивання при криниці. Коли молода входить до нового двору, ЇЇ кроплять водою.

Вода мала магічну силу особливо під час загальних Свят, коли вона надто очищальна, плодюча й цілюща. Обряди купання, обливання, збирання роси й т. ін. дуже старі й різноманітні. Взагалі вода омиває людину від зла. Особливо в великій шані була вода самородних джерел («жива вода»), самородних криничок і потоків (див. ст. 42)..

Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і вкінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони. Хресні ходи до таких капличок особливо популярні в нас в Україні.

На Святах сонця шанувалася й вода, і це перейшло й до Християнства. На Святі народження сонця (пізніше Різдво) вода мала цілющу силу, і охочі в ній купалися, що робиться на Водохреща (на Йордані) й тепер. Богоявленська вода взагалі дуже цілюща, — нею окроплюють усі домові будинки і всю домову худобу, бо ця вода береже від злих сил. Цю воду зберігають звичайно круглий рік, аж до нової.

В Требнику Митрополита Петра Могили 1646-го року, в Чині Великого Освячення води на Богоявлення (6 січня) Священик вичитує велику й дуже стару освящальну Молитву Св. Софронія, Патріярха Єрусалимського (641 або 644 р.), (подаю витяги в українському перекладі): «Сьогодні Благодать Пресвятого Духа в Виді Голубиному на води зійшла, сьогодні Хмари пускають з Небес дощ Правди для людства, сьогодні йорданські води перетворюються на цілющі. Господнім Пришестям сьогодні все створене напоюється таємними струмками, сьогодні людські гріхи Йорданськими водами омиваються, сьогодні вода, що за Мойсея була людям гірка, перетворюється в солодку Господнім Пришестям».

На закінченні, тричі дмухнувши на воду, Священик просить Господа: «Вчини Йорданську воду

джерелом нетління, Даром Освячення, відпустом гріхів, зціленням недугів, на демонів згубною, для супротивних сил неприступною, ангольської сили наповненою. Щоб усі, що черпають її й причащаються, мали її на очищення душ і тілес, на зцілення пристрастей, на Освячення домів, і на всяку користь вибраною». Як бачимо в цій стародавній грецькій Богоявленській Молитві подано всі стародавні народні вірування про воду.

В ніч на Йордана, або в ніч під Новий рік, вода по всіх річках рівно-опівночі перетворюється в вино; пор. у вищеподаній Молитві: «Сьогодні гірка вода перетворюється в солодку». На Юрія дуже цілюща роса, чому люди росяться нею, і виганяють на неї й свою худобу, а пастуха обливають водою.

Обливання водою на Свята здавна відоме; у нас це «обливаний понеділок», — на Світлому тижні молодь обливає один одного, особливо дівчат, коли вертаються з Церкви; правда, цей звичай, «обливаний понеділок», позостався ще тільки в Західній Україні. Про це обливання свідчать у XVII віці докладно: Густинський Літопис, Боплан в «Опису України» 1650 р., Архимандрит. Києво-Печерської Лаври Інокентій Гізель у своєму творі «Синопсис» (коротка історія) 1674 р. й інші. В деяких місцевостях обливають тих, хто проспав Великодню Утреню.

Проти цього обливання московський цар Петро І видав був 17 квітня 1721-го року наказа, забороняв його Духовний Регламент, але це нічого не помогло, — обливання таки позосталося й до сьогодні, більше в Україні Західній, а в Східній мало знане. У деяких місцях особливо намагаються облити Священика. Див. далі розділ IX ст. 288–289.

На Купайла так само купаються, а вогонь кладуть так, щоб, перескочивши через нього, попасти

просто в воду, бо вона на Купайла сильно цілюща.

Вода має також і віщу силу, і по ній і на ній гадають, особливо на Святах. Дівчата дивляться в воду й можуть побачити свого судженого. Ввечері на Купайла пускали вінки на воду, й куди вінок попливе, в ту сторону дівчина вийде заміж; коли ж не попливе — заміж не піде; а коли вінок потоне, дівчина того року помре.

Християнство взяло воду під велику свою опіку, — бо шанування її було ще до нього, — навіть воду домову з колодязя. В Требнику маємо аж три Чини відносно колодязя: 1. Чин Благословення новаго кладязя, 2. Чин о копанії кладязя й 3. Молитва над кладязем новим, в яких проситься Господа: «Отжени (від води колодязя) всякую сопротивную дітель (дію), і дійство діаволє, і всім приємлющим і піющим от нея, і миющимся єю даждь бути во здравіє, і изміненіє всякія страсти і недуга, і во ісціленіє всякія болізні».

Вода в Старому Заповіті мала велику ролю, і такою перейшла й до Завіту Нового, і Богоявленська вода вживається для Освячення всього оскверненого, бо нечиста сила сильно боїться власне освяченої води; пор. приповідки: Боїться, як лорт свяченої води, Не боїться чорт кадила, але кропила, й т. ін.

З глибокої давнини по Церквах в новомісяччя, на початку нового місяця служився Чин Малого Освячення води. У православних греків цей Чин позостався й досі, а в нас його нема.[29]



4.  Земля | Дохристиянські вірування українського народу | 6.  Повітря