home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


3. Оборотництво


Великої різниці між людиною й звірем удавнину не бачили, жили зо звірем у найближчих стосунках, а тому легко постало вірування в оборотництво та в спожиття зо звіриною. Джерелом віри в оборотництво була чи не Індія, — там такі оповідання поставали в великому числі, і звідти ширилися по цілому світі. Уже в Біблії, в Книзі Пророка Данила (4. 25–34) читаємо, як Господь покарав царя вавилонського Навуходоносора за його тяжкі провини: «І з Неба спав голос: «Оце царство відходить від тебе, і від людей тебе випхнуть, і з польовою звіриною буде мешкання твоє. Тобі дадуть на їжу траву, як волам». Тієї хвилини сповнилось це слово над Навуходоносором, і він був випхнутий від людей, і їв траву, як воли, і його тіло змочувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як пір'я орлине, а його пазурі — як у птахів», і тільки по покуті цар був повернений до людського вигляду.

По найдавніших Життях наших Святих часто зустрічаємося з оборотництвом; напр., Св. Макарій Єгипетський вернув жінці людський вигляд, яку чаклун обернув був у шкапу. Давня книжка «Чарівник» розповідає, що чарівник «летаеть орлом, ястребом, вороном, дятлом, совою, рищуть рисію, лютим звірем, звірем диким, волком, летають змієм». В «Слові о полку Ігоревім» ^1187 р. повно оборотництва. Напр., князь Ігор, коли втікав з-полону, «поскочи горностаєм к тростію… І полетів соколом під мглами… Коли Ігор соколом політав, тогди Влур волком потікав». Ярославна каже: «Полечю зегзицею» (зозулею) й т. ін. Тут же князь Полоцький Всеслав легко обертається в вовка: «вночь волком рискаше», і взагалі міг «скочити лютим звірем опівночі».

Отож, чародії легко самі перекидаються в звірів, — стають конем, вовком, хортом, чи птахом, як до потреби, а то обертають інших людей в звірів чи птахів.

Віра в оборотництво дуже стара в нас, і це частий мотив у наших народніх творах. Напр., мачуха-відьма часто обертає в птахів своїх нерідних дочок. Одна вдова, згубивши чоловіка, так за ним тужила, що обернулася в нашу птаху — в чайку. Взагалі, дівчата нерідко обертаються в птахів, а жінки — в лебідок. Оборотництво оброблює й П. Мирний в своїй повісті: «Хіба ревуть воли, як ясла повні» 1880 року.

Оборотні живуть то як люди, то як звірі, і так ведуть подвійне існування. Часом вони дуже шкідливі, і людина звичайно не може знати, що перед нею: чи правдива звірина, чи злісний оборотень.

За тяжкі провини, а часом і за спання з жінкою напередодні Свята, людина обертається в вовка, і стає вовкулаком, а то стає ним від злого відьмака. Вовкулацтво знане в нас з дуже давнього часу, знане воно й по всій Европі. Про нього розповідає вже грецький історик V в. до Хр. Геродот, у книзі IV. Звичайно вовкулаки втікають до лісу й там живуть, як вовки; вони нападають на худобу, але не жеруть її, а тільки душать. Вовкулаки ведуть вовче життя, аж поки знову не стануть людьми. У них на шиї завжди висить мотузок, і як його розірвати, то вовкулака відразу стає людиною. Вовкулаки цілу ніч ґрасують, як вовки, і тільки на світанку знов стають людьми. Взагалі, вовкулака — це перевертень на вовка, яким у нас ніби був князь Всеслав Полоцький («Слово о полку Ігореві»).

Про вовкулаків ходить передання, що вони при спосібності поїдають сонце, місяця або зорі, і тоді настає затьма. Іпатіїв Літопис під 1115-м роком розповідає: «В се же літо бисть знаменіє (чудо): погибе солнце і бисть яко місяць, єго же глаголють невігласи: снідаємо солнце». Стара слов'янська Кормча оповідає: «Облаки гонештеи от селян волкодлаци нарицаються».[145]

Про історичного половця Боняка Іпатіїв Літопис подає під 1097 р. (ст. 177–178): «І встав Боняк, огыха от раті, і поча вити волчески, і отвися (відгукнувся) виттям ему волк, і начаша мнозі волци вити»[146]

Оборотнем може стати навіть нежива істота, напр. скарб. О. Стороженко в оповіданні «Скарб» розповідає: «Розказують люди, що скарби часом і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакість: у старого шолудивого діда, або в миршавеньке козеня, або в дохлу кішку. Кому щастя, той і пізнає скарб».

Оборотництво дуже часте в східній літературі, добре відоме І в російському письменстві. Так, комедія А. Сухово-Кобилина «Смерть Тарелкина», 1868-го року, заснована на повір'ї в перевертнів — вовкулаків. Тут читаємо: Вовкулак — перевертень «годуватися плодами чи чим іншим не може, бо це було б для живота травлення. А яке ж у нього травлення? Тому то й. годується він теплою людською кров'ю (вид. 1955 р. ст. 225).

На злу силу є в людини в дворі певна оборона, — це пес ярчук. Це особлива собака з вовчими зубами, якої бояться відьми, зла сила взагалі, а то й диявол. Він легко поїдає гадюк, пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка:

Побіжить наш ярчук В Ірій їсти гадюк 122.

Ярчуки хоронять від відьом і легко перемагають нечисту силу.



2.  Відьма й її дії | Дохристиянські вірування українського народу | 4.  Ворожбитство, закляття, заговори й ін