home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


1. Народні звичаї й обряди


Усе життя первісної людини було наповнене різними обрядами культу та найрізнішими повір'ями. Від самого народження аж до смерти людина жила в обрядах, то в своїх домових, то в обрядах публічних чи Святах. Добрі божества допомагали їй, але було багато й такого, від чого треба було боронитися. І так в умилостивленні богів добрих та в забезпеченні себе від злого проходило все життя людини. І всі обряди та повір'я випливали з своєї віри, як її звичайний висновок.

Певні чини в важливих подіях життя людини й суспільства спочатку були тільки звичаями; — але кожен звичай, коли він повторюється довгий час, перетворюється в релігійний обряд. Скажемо, в глибоку давнину померлих везли ховати на санях, бо воза тоді ще не знали; але коли появився віз, звичай возити на санях перетворився в обряд, і тому санне воження їх позостається й надалі. Кожен обряд випливає неодмінно з якогось вірування, й являється його зовнішнім висловом; напр.: обряд ставити горнятко води на вікні чи на столі, коли небіжчик у хаті, випливає з віри, що душа, вийшовши з тіла, буде обмиватися в цій воді. У цьому й виявляється велике значення обрядів, — вони нам показують стародавні вірування.

З бігом часу, старі вірування, позаступувані

Християнством, стали помалу забуватися, — позостався сам обряд чи дія, а його вияснення вивітрилося. Призабуті вірування звемо повір'ями; напр. коли чорний кіт перебіжить дорогу, то можна чекати невдачі. Це повір'я, але чому саме так, для нас уже неясно, хоч свого часу воно випливало з певної віри чи прикмети.

Культові чи релігійні обряди завжди виявляють і певні вірування, чи простіш, — обряди, це зовнішній вияв вірування. Але звичайно обряд так тісно пов'язаний з віруванням, що вони нерозірвальні; скажемо, обряд класти небіжчику до труни горнятко з їжею тісно пов'язаний з вірою, що небіжчик її таки споживе.

Більшість наших обрядів надзвичайно стародавні, і дослід їх показує нам і стародавність самого вірування. Приймається, як правило, що православна людність заховала свої давні обряди чистіш і сильніш, як людність католицька, де вплив Церкви на неї був сильніший. Обряд звичайно закостенілий, а іноді навіть так сильно, що під ним неясним стає саме вірування, і тому багатьох обрядів ми тепер уже не розуміємо. Магічний елемент в обрядах завжди був дуже сильний, і таким позостається він і тепер. Взагалі, обряд дуже живучий, хоч саме вірування може й забутися.

Княжа династія для цілого Сходу, як знаємо, пішла з Києва, і тому український обряд дуже довго позоставався й серед князів на півночі. Про це проф. Хв. Вовк пише: «Усі старинні звичаї, наприклад, шлюбний ритуал, похорон, тощо, переховалися в Москві серед вищої класи, при дворі царів, у той час, як у старовинній Русі, що починає носити назву України, навпаки, вищі класи були більш-менш європеїзовані, чи скоріш — полонізовані, а старовинні звичаї заховались тільки серед простого люду, серед клас нижчих» (Студії 341). Скажемо, похорон на санях вищі класи в Україні рано згубили, тоді як у Московії він позоставався аж до Петра І (|1725). Так само й царське московське весілля довгі роки робилося за українським ритуалом, як київською традицією.

Цікаво ще підкреслити, що ритуальні обряди усіх чотирьох сусідніх народів: українського, московського, білоруського й польського в своїй більшості зовсім різні. Обряди московські звичайно пересякнені чужими фінськими та азійськими елементами; обряди білоруські часто заховують глибоку давнину походження, а коли новіші, то мішані, московсько-українські. Польська обрядовість уже більше в'яжеться з західньою, а в першу чергу з чеською та німецькою.



6.  Відунство в творах наших письменників | Дохристиянські вірування українського народу | 2.  Народження людини