home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


4. Життєві повір'я


І все своє життя давня людина проживала в різних обрядах та повір'ях від народження аж до смерти, а власне — і по смерті. Ці всякі повір'я приходили до нас особливо з двох сторін: зо Сходу й Заходу, але багато вироблювалося й своїх власних. Різні повір'я перемішувалися з новими віруваннями, і міцно трималися серед людности, і позостаються аж дотепер.[162] Повір'я пересякли ритуальні обряди, І часто їх трудно відділити від вірувань. Серед наших повір'їв дуже багато господарчих: про погоду, про врожай й т. ін., і вони складають окремий хліборобський календар.

Я тут подам тільки деякі повір'я, бо про них я ввесь час розповідаю по всій цій праці. Серед українського люду сильно поширена віра в добрі й злі дні тижня; віра ця відома з давнього часу серед багатьох народів. Особливо понеділок уважається злим днем, і цього дня не варт розпочинати жодної поважнішої праці. В віруваннях нашого народу існує святий Понеділок, згадуваний, напр., у весільних піснях, як покровитель супружого їх співжиття, бож «комора» в молодих уночі на понеділок (пор. Вовк: Студії 307). Середа й п'ятниця здавна шануються,[163] бо на ці дні припадає піст; правда, донедавна постили й у понеділок. П'ятниця перетворилася в нас в окрему Святу П'ятницю, Параскеву, про що розповідаю далі в розділі IX про Свята. П'ятниця більший піст від середи, тому й загальна приповідка: Скривився, як середа на п'ятницю. Про саму п'ятницю є повір'я: Хто сміється в п'ятницю, буде плакати в неділю (Плавюк 314).

Бувають і люди, добрі на початок, що мають легку, щасливу руку, і добре, коли вони розпочинають вашу якубудь справу, особливо важливу.

Число сім від найдавнішого часу ритуальне в нас і часте в обрядах, напр. на весіллі: сім коровайниць, на коровай береться вода з сімох криниць, яйця з сімох курок, молоко з сімох корів і т. ін. У наших приповідках сім дуже часте, як наше на* ціональне й ритуальне, напр. у збірнику Плавюка: Зійшлося сім Бід на один обід 16. 141. Сім шкур з тебе здійму 181, Мак сім літ не вродив, а голоду не зробив 194, Свято — сім баб розп'ято 296, Того і в сімох водах не обмиєш 304, Як є сім, то буде всім 304.

Три рідке в нас, і прийшло з Християнством. Десять неб було в гебрейському світогляді, тому і в нас про щасливий стан кажуть: Він на десятому небі (хоч часто українізується: він на сьомому небі У Плавюка 281 приповідка: Наробився до десятого поту.

Різних повір'їв, що в буденному житті звуться й забобонами, маємо на кожному кроці життя й праці. Коли хочеш, щоб велося й щастило, вставай уранці на праву ногу, а встанеш на ліву — цілий день будеш у злому настрої. Взагалі, права рука й права сторона важливіші від лівої, що маємо і в Євангелії: на Страшному Суді «поставить Бог вівці (праведних) праворуч Себе, а козлята (грішних) — ліворуч» (Матвій 25. 33). Хрестимось правицею, але коли треба відхреститися, то лівицею; напр.: хто встане з-за стола й перехреститься, а їда ще не закінчена, то можна знову сідати, але відхрестившися лівицею. На лівака (шульга) дивляться з підозрінням, — він може бути нечистим.

Перед далекою дорогою треба всім, хто в хаті, конче посідати, щоб усе добре (і свати) сідало.[164] Вузлик має магічну силу: може зав'язати те, на що надумано; ось тому молодих у «коморі» свашки пильно оглядають, щоб часом на них не було якого вузлика. До великих книжок у народі завжди страх; а хто перечитає всю Біблію, — кажуть часом у народі, — той конче надвередить свій розум, і стане людиною не сповна розуму.

Дуже багато різних повір'їв на щастя. Кучері на голові приносять щастя. Гроші в ритуальних обрядах завжди на багатство та щастя. На щастя ж і мотузок від повішеного, і кожна річ від нього.

Горщики добра господиня не лишає відкритими, особливо на ніч, — конче позакриває їх, щоб не впало в них що нечисте. Це за наказом Книги Левит 11. 33: «А всякий глиняний посуд, що в них упаде що до його середини, стане нечисте, а його розіб'єте».

Чихання (чи чхання) приносить людині хворобу, а тому в Україні з давнього часу вважається конечним зараз же побажати: «На здоров'я!» Інакше буде зле.

Уже Преподобний Феодосій (І 1074 р.) у своїх проповідях нападає на віру в чхання. В Іпатському Літопису під 1078 роком (за вид. 1871 р. ст. 120) записано: «Друзий же чиханію віруєть, же биваєть на здравьє голові».

Ф. Вовк у своїй Антропології подає: «Знайти підкову — на щастя. Пастух ватаг у гуцулів, прийшовши до роботи, першим ділом кидає свою підкову з закляттям на вогнище».

З найдавнішого часу існує повір'я, що упослідженим та малоумним ведеться в житті, і це часте в наших казках: наймолодший син (мізинець) конче дурний, але вкінці перемагає своїх розумних братів, і жениться з царівною.

Деякі дії з людиною конче ведуть до нещастя чи зла. Вступити в помиї на вулиці — буде щастя. Не ступай на те місце, де кінь качався, бо нападуть лишаї. Побити когось порожнім мішком, — ударений станеться сам мішком, запоморочиться й стане нерозумним.

А вже стародавні повір'я, — боязнь крику сови, собачого виття, щоб кіт дороги не перебіг і т. ін., — широко відомі в народі й тепер. Особливо зле, коли дорогу перебіжить чорний кіт, — це веде як не до нещастя, то до сварки. Стріти Священика (а надто монаха) в дорозі, — не пощастить.

Особливо недобра зустріч — це Похорон: буде комусь із твоїх скорий Похорон.

Віра в злу зустріч дуже давня. «Наука про кари Божі», десь коло 1067-го року, оповідає, що люди вертаються додому, коли їм перейде дорогу чернець чи черниця, свиня, кінь чи лисиця.[165]

Збірник XVIII віку (з моєї Бібліотеки) подає: «Гріх єсть встрічу віровати» (л. 1186. 2476), і за це епітимія: посту 6 тижнів і по 100 поклонів увечері й рано.

В Україні була поширена легенда про П р і с ю й гетьмана Богдана. Сусідка Пріся часто бавилася з гетьманенком Юрком, і часто бувала в домі Богдана. Коли гетьман Богдан року 1654-го в січні виїздив на Переяславську Раду, то Пріся навмисне перейшла йому дорогу з повними відрами. За це вона незабаром померла, а душа ЇЇ довго мучилась. З цього оповідання Т. Шевченко написав «Великий Льох».[166] Коли гетьман Іван Самойлович куди їхав і стрічав Священика, то вважав це за лиху ознаку, й гнівався на того Священика.[167] Коли цей же гетьман року 1687-го виїздив із свого замку в Батурині на війну, то на мості спіткнувся під ним кінь, — «лихий прогностик», сказало оточення.[168] Як хто що зашиває на собі, конче треба взяти до рота хоч нитку, а то свій розум зашиєш. Коли падає з рук ніж чи ложка, чи виделка — гості будуть; а як падає й розбивається посуд — на нещастя, а то й на смерть. Коли в хаті що тріскає, напр., домові речі, конче трапиться нещастя, мале чи велике.



3.  Українське весілля | Дохристиянські вірування українського народу | 5.  Гадання й ворожіння