home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


6. Повітря


Остання стихія, повітря викликало увагу первісної людини тільки своїм відступленням від звичайного свого стану. Вітер звертав на себе завжди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас навіть окреме божество, — Стрйбог, бог вітру, про якого розповім у наступному III розділі.

Про вітер склалося багато різних повір'їв. Напр. хто сильно свище, той викликує великий вітер Хто ж свище тихо й лагідно, той викликує тихий вітерець. Тому при віянні збіжжя звичайно тихенько присвистують, щоб вітер не пустував, а віяв лагідно.

Символом вітру при заклинаннях завжди служить дмухання, — як вітер розгонить хмари, так дмуханя, звичайно поєднане з плюванням, розгонить злі сили, або взагалі хоронить від різних злих духів. А вихор, на думку простого народу, це чортове весілля: «чорт з відьмою береться». Коли несеться вихор, кинь перехрещеною сокирою чи ножем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть скривавлені. Під час бурі й грози запалюють страсні або йорданські, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські) свічки, що відганяють страх від людини, а комини затикають, щоб до хати не вскочила нечиста сила, коли за нею женеться Перун, або Св. Ілля.

Марко Вовчок подає: «Була одного разу велика буря, — Гапка запалювала перед Божником свічечки, старий читав Молитви голосно» (III. 385).

Коли в горах бушує гірська метелиця, то це несеться дияволова мати.

Повітря завжди наповнене густо духами, серед яких багато є й злих, що отруюють його на шкоду людям та худобі. Так само багато є в повітрі духів, що можуть стримати дощ, або навпаки, давати його забагато. І люди здавна молилися й приносили жертви різним божкам повітря, щоб не псули його. Віра в повітряних богів — загальноіндоевро-пейська, повстала в глибоку давнину.

За давнім віруванням, що ввійшло і в давні книжки, вітри — це чотири істоті, що дмуть з чотирьох боків світу (світ — чотирокутний). Звідси й часте наше прислів'я: «Йди собі на чотири вітри!» Старі малюнки малювали світ чотирокутним, і з чотирьох його боків намальовані чоловіки, що сильно дмуть; звідси й переконання, що вітрів чотири. Звідси й повне очоловічення вітру, яке звичайне в наших піснях, і яке знаходимо ще в «Слові о полку Ігореві» 1187-го року, де Ярославна звертається до Вітра-Вітрила, як до живої істоти. Було в нас і Свято вітру, що святкувалося 15-го липня, на день Св. Кйрика, коли не вільно робити біля сіна, бо вітер усе рознесе.

Церква з глибокої давнини взяла повітря під свої ревні моління, і молиться «о благорастворенії воздухов» за кожною своює Службою. Апостол Павел у своєму Посланні до Єфесеян 2. 2 згадує «князя, що панує в повітрі», цебто диявола, а звідси це переконання ввійшло й до церковних Пісно-пінь; напр. у «Каноні молебному на ісход душі» (пісня 4) згадується диявол, як «воздушний князь». В Молитвах Требника часто згадується повітря, напр.: «Сія сімена, іже воздухом і дождем воспитати благоволив єси», «Да воздуха мирность пода-деши» (Чин обхожденія полей), «Ізбави от воздуха смертного» (Молитва во єже благословити стадо), і т. інші.

Ось чому до Требника ввійшли й окремі Чини:

1. Молебноє пініє, піваємоє во врем'я бездождія,

2. Молебноє пініє, співаємоє во врем'я безведрія, егда дождь многий безгодно ідеть, і 3. Молебноє пініє во врем'я губительного повітрія і смертоносния зарази. Від стану повітря залежить погода, а від погоди залежало життя первісної людини, тому його вірування густо населили духами з повітря.



5.  Вода | Дохристиянські вірування українського народу | Деревопоклонство.