home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ дванадцятий

Сер Томас мав повернутися в листопаді, а старшого сина справи покликали додому раніше. Наприкінці серпня надійшла звістка про містера Бертрама — спочатку в листі до лісника, потім в листі до Едмунда; а згодом приїхав і він сам — готовий бути веселим, люб'язним і галантним, як того вимагали обставини або присутність міс Кроуфорд, і розповідати про перегони та Веймаут, про вечірки та друзів, що вона півтора місяця тому слухала б із певною цікавістю, але тепер ці розповіді ще глибше переконали її в тому, що молодший брат їй набагато миліший.

Це було дуже прикро, і вона щиро шкодувала, що так сталося; але це сталося, і тепер вона була така далека від наміру стати дружиною старшого, що навіть не робила спроб його причарувати — просто поводилася, як личить визнаній усіма красуні; його надто тривала відсутність, спричинена самим лише прагненням розважатися та вдовольняти власні забаганки, свідчила про те, як вона зрозуміла, що він її не любить; але його байдужість наразилася на таку саму, якщо не більшу, байдужість з її боку, і навіть якби він уже зараз став власником Менсфілд-парку, новим сером Томасом, яким йому судилося стати згодом, навряд чи вона поставилася б до нього інакше.

Пора року і ті ж справи, що повернули містера Бертрама у Менсфілд, змусили містера Кроуфорда вирушити до Норфолку. На початку вересня він був так потрібний в Еврінгемі. Він поїхав на два тижні, — два тижні такої безпросвітної нудьги для сестер Бертрам, що вони мимоволі насторожилися, і навіть Джулія, незважаючи на свої ревнощі до сестри, зауважила, що йому не можна довіряти і хай він краще не повертається зовсім; за два тижні в нього було досить вільного часу між полюванням та сном, і якби цей джентльмен більше звик розмірковувати про мотиви своєї поведінки і передбачати, до чого може призвести його суєтне марнославство, він зрозумів би, що йому не слід поспішати додому; але, розбещений багатством і наслідуючи поганий приклад інших, він виріс безтурботним себелюбцем і не мав звички зазирати в завтрашній день. Сестри Бертрам — гарненькі, розумні, з видами на майбутнє — тішили його пересичену душу; і, не знайшовши у Норфолку нічого, що могло б зрівнятися з радощами Менсфілду, він охоче повернувся туди у призначений час і зустрів гостинний прийом у тих, за ким мав намір упадати й далі.

Марія, на яку звертав увагу лише містер Рашворт, — приречена день у день вислуховувати його докладні розповіді про одні й ті самі дрібні успіхи та невдачі, його хвалькуваті теревені про собак, заздрісні нарікання на сусідів та гнівні скарги на браконьєрів — предмети, що знаходять шлях до жіночого серця лише за умови, що оповідач має певний дар красномовства, а співбесідниця — певну прихильність до нього, — страшенно нудьгувала без містера Кроуфорда; а Джулія, не заручена й нічим не зайнята, вважала, що має повне право нудьгувати ще більше. Кожна з сестер уявляла, що перевагу віддано їй. Джулію спонукали до цього натяки місіс Грант, яка вірила в те, чого їй хотілося; а Марію — натяки самого містера Кроуфорда. Після його повернення все пішло так, як було до від'їзду; він поводився з кожною сестрою в тій приязній та жвавій манері, яка не дозволяла втратити прихильності іншої, але не виказував тієї щирої відданості, турботи, душевної теплоти, що могли б впасти в око сторонньому глядачеві.

Фанні, єдина з усього товариства, вбачала у цьому щось неприємне; але від того дня у Созертоні вона, побачивши містера Кроуфорда з котроюсь із сестер, мимохіть спостерігала за ними з несхвальним подивом; і якби вона не сумнівалася, що її судження в цьому випадку такі ж справедливі, як і в усіх інших, якби вона була впевнена, що ясно бачить і неупереджено судить про те, що відбувається, вона б, певно, наважилася на серйозну розмову з тим, кому завжди повіряла свої потаємні думки. Та коли вона зрештою насмілилася зробити один-єдиний натяк, він лишився непоміченим.

— Мене трохи дивує, — сказала вона, — що містер Кроуфорд так скоро повернувся, після того як пробув тут так довго, цілих сім тижнів; наскільки я зрозуміла, він полюбляє нові враження та переїзди, і мені здавалося, що як він уже поїхав, то щось неодмінно покличе його кудись іще. Він звик до веселіших місць, ніж Менсфілд.

— Це робить йому честь, — відповів Едмунд, — і його сестру, по-моєму, це тішить. Вона не схвалювала мінливість його настрою.

— Як він подобається моїм кузинам!

— Так, його поводження з жінками повинно здаватися їм приємним. Я бачу, місіс Грант запідозрила, що він віддає перевагу Джулії; я ніколи не помічав нічого подібного, але тільки радітиму, якщо це так. У нього немає таких вад, які б не могло подолати серйозне почуття.

— Якби міс Бертрам не була заручена, — обережно мовила Фанні, — я б подумала що він захопився нею більше, ніж Джулією.

— Що, напевно, все ж свідчить про його прихильність до Джулії, адже часто так буває — перш ніж прийняти остаточне рішення, чоловік приділяє більшу увагу сестрі або близькій подрузі тієї, хто його справді цікавить, а не їй самій. Кроуфорд надто обачливий, щоб лишатися тут, якби йому загрожувала хоч якась небезпека з боку Марії; а за неї я зовсім не хвилююся — вона переконливо довела, що не здатна на сильні почуття.

Фанні подумала, що, мабуть, помилилася, і вирішила, що відтепер буде іншої думки; та попри всю свою схильність коритися Едмундові і попри натяки інших, які вона часом чула і які начебто свідчили, що містер Кроуфорд обрав Джулію, вона іноді не знала, що й думати. Одного вечора вона стала свідком розмови своєї тітоньки Норріс з місіс Рашворт, — і не могла не здивуватись, що вони нічого не помічають; вона була б рада не слухати, та ця розмова відбувалася тоді, коли всі молоді люди танцювали, а вона, на превеликий жаль, мусила сидіти серед немолодих леді біля каміна, понад усе бажаючи, щоб до кімнати скоріше повернувся її старший кузен, на якого вона покладала всі надії як на партнера у танцях. То був перший бал Фанні — хоча й без тих приготувань та блиску, які зазвичай притаманні першому балу юної леді; його вирішили нашвидкуруч влаштувати лише сьогодні після обіду, у зв'язку з тим, що в людській віднедавна з'явився скрипаль, і з допомогою місіс Грант утворилося п'ять пар танцюючих, оскільки до містера Бертрама щойно приїхав один із його друзів. Але Фанні була надзвичайно щаслива, протанцювавши перші чотири танці, і їй було прикро втрачати навіть чверть години. І, в нетерплячому чеканні позираючи то на танцюючих, то на двері, вона мимохіть почула розмову двох вищезгаданих леді.

— Погляньте, мем, — сказала місіс Норріс, не зводячи очей з містера Рашворта і Марії, що вдруге танцювали разом, — зараз ми обидві знову побачимо щасливі обличчя.

— Так, безперечно, — відповіла місіс Рашворт із поважною усмішкою, — це вельми втішне видовище, і як на мене, дуже шкода, що вони повинні були розійтися. Молодих людей у їхньому становищі можна вибачити, якщо вони в дечому відступають від заведених правил. Дивно, що мій син цього не запропонував.

— Він напевно пропонував, мем. Містер Рашворт ніколи про таке не забуває. Але в нашої любої Марії такі строгі уявлення про пристойність, стільки істинної непоказної делікатності, яку за наших часів не так часто можна зустріти, місіс Рашворт, — така вже вона в нас церемонна панянка! Люба моя, ви тільки погляньте на її обличчя; в неї навіть вираз зовсім інший, ніж був під час двох останніх танців!

Міс Бертрам справді здавалася щасливою, її очі іскрилися радістю, і розмовляла вона з більшим пожвавленням, оскільки Джулія та її партнер, містер Кроуфорд, були поруч; усі вони зараз юрмилися на одному місці. Яким був вираз її обличчя до того, Фанні не могла згадати, бо сама танцювала з Едмундом і не думала про неї.

Місіс Норріс повела далі:

— Як приємно бачити, мем, що двоє молодих людей такі щасливі, єднаються одне з одним у такій гармонії, — просто чудова пара! Не можу не думати, як задоволений буде наш любий сер Томас. А як ви гадаєте, мем, чи є надія на другий шлюб? Містер Рашворт подав гарний приклад, а такі речі завжди наслідуються.

Місіс Рашворт, що не бачила нікого, окрім свого сина, була трохи спантеличена.

— Он ті двоє, мем. Ви не бачите там ніяких ознак?

— Господи, міс Джулія і містер Кроуфорд! Так, справді, дуже гарна пара. А який у нього прибуток?

— Чотири тисячі на рік.

— Чудово. Ті, чиї статки невеликі, повинні вдовольнятися тим, що мають. Чотири тисячі на рік — це теж непогано; а він, здається, дуже люб'язний, статечний молодий джентльмен, і я сподіваюся, міс Джулія буде з ним щаслива.

— Це питання ще не вирішене, мем; ми говоримо про це тільки серед найближчих друзів. Але я не маю жодних сумнівів, що це станеться. Він приділяє їй дедалі більше уваги.

Фанні була не в змозі слухати далі. Почуте стало їй нецікавим, оскільки містер Бертрам знову увійшов до кімнати; і хоча вона відчувала, що його запрошення — то надто велика честь для неї, все ж сподівалася, що він її запросить. Він підійшов до їхнього невеликого товариства, але замість того щоб запросити її танцювати, присунув до неї стільця і почав розповідати, куди помістили його хворого коня і що думає з цього приводу грум, з яким він щойно розпрощався. Фанні зрозуміла, що її сподівання марні, і властива їй скромність одразу ж змусила її відчути, якими нерозумними вони були. Скінчивши свою розповідь, він узяв зі стола газету і, проглядаючи її, знехотя мовив:

— Якщо ти хочеш танцювати, Фанні, я до твоїх послуг.

Вона відхилила запрошення ще з більшою поштивістю; ні, танцювати вона не хоче.

— Радий це чути, — мовив він набагато жвавіше і відклав газету, — бо я смертельно втомився. Просто диво, як шановне панство витримує це так довго. Щоб діставати хоч якусь втіху від подібної дурниці, вони всі мають бути закоханими; може, так воно і є. Якщо подивитись на них, одразу ж побачиш, що тут самі лиш закохані, — усі, крім Йєтса та місіс Грант, — і, між нами кажучи, цій бідолашній жінці сердечний друг потрібний ще більше, ніж будь-кому з них. У неї, мабуть, жахливо нудне життя з цим доктором, — він хитрувато поглянув у бік останнього, але, побачивши, що той сидить просто в нього за спиною, вмить змінив і вираз обличчя, і предмет розмови, і Фанні, не зважаючи на всі свої прикрощі, ледь втрималася від сміху. — Дивна ця історія в Америці, докторе Грант! Як ви гадаєте? Я завжди звертаюся до вас, щоб дізнатися, якої слід бути думки про політичні новини.

— Томе, любий, — вигукнула по хвилі його тітонька, — позаяк ти не танцюєш, то ти ж не проти скласти нам компанію у робері? — І, покинувши своє місце, вона приступила до нього, щоб наголосити на своєму проханні, і додала пошепки: — Розумієш, ми хочемо скласти партію для місіс Рашворт… Твоя матуся дуже цього хоче, але не може віднайти часу і сісти з нами, їй треба закінчити своє плетиво. А ти, я і доктор Грант складемо чудову партію; і, хоч ми ставимо по півкрони, ти, знаєш, міг би поставити проти нього й півгінеї.

— Я б із превеликим задоволенням, — голосно сказав Том і притьмом схопився з місця, — це було б надзвичайно приємно… але я саме збирався танцювати. Ходімо, Фанні, — і він узяв її за руку, — не гаймо часу, а то танець скінчиться.

Фанні пішла за ним дуже охоче, хоча й не могла відчувати особливої вдячності до свого кузена і, на відміну від нього, не вбачала різниці між егоїзмом когось іншого та його власним.

— Таке собі скромне проханнячко, нівроку, — обурено вигукнув він, коли вони відійшли. — їй закортіло приклеїти мене до картярського столу на дві години, із собою та доктором Грантом, з яким вони увесь час гиркаються, та з цією занудною бабцею, що тямить у вісті не більше, ніж в алгебрі. Моїй любій тітоньці не завадило б трохи менше метушитися. Та ще й надумала просити мене в такий спосіб! Без усіляких тобі церемоній — просто взяти і бовкнути при всіх, щоб я не мав змоги відмовитись. Оцього я найбільше не люблю. Мене просто бісить, коли вдають, ніби питають твоєї згоди, а насправді звертаються до тебе так, щоб примусити робити тільки те, що їм заманеться, — байдуже, що саме! Якби мені не трапилася щаслива нагода потанцювати з тобою, я просто не зміг би відчепитися від неї. Просто жахливо! Та коли тітонька щось забере собі в голову, її ніщо не спинить.


Розділ одинадцятий | Менсфілд-парк | Розділ тринадцятий



Loading...