home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ вісімнадцятий

Усе зрештою владналося; театр, актори, акторки, костюми — все просувалося вперед; проте, хоч і не було ніяких значних перешкод, Фанні невдовзі побачила, що для всього товариства це не було безперервною розвагою, і вона вже не помічала того жвавого захоплення, яке спершу навіть здавалося їй надмірним. Кожен почав на щось нарікати. Едмундові також було на що скаржитися. Усупереч його волі з міста приїхав декоратор і одразу ж взявся до роботи, що завдало значних збитків і, що найгірше, спричинило поговір про їхні приготування; а брат, замість того щоб прислухатися до його думки й обмежити коло глядачів, роздавав запрошення всім знайомим, кого йому доводилося зустріти. Тома також почала дратувати неспішність декоратора, і він зазнав усіх мук чекання. Він уже вивчив свою роль — кожну свою роль, оскільки взяв на себе всі незначні ролі, які можливо було поєднати з роллю Управителя, і йому не терпілося грати; і кожен з цих днів вимушеного неробства посилював відчуття, що всі його ролі надто дріб'язкові, і Том дедалі більше шкодував, що вони не вибрали якої-небудь іншої п'єси.

Фанні, яка завжди була вельми уважним, а часто й взагалі єдиним слухачем, раз у раз доводилося чути скарги й нарікання більшості з них. Саме вона дізнавалася, що містер Йєтс, на думку всіх, надто пишномовний; що сам містер Йєтс розчарувався в Генрі Кроуфорді; що Том Бертрам говорить надто швидко — і не розбереш, що він каже; що місіс Грант усе псує недоречним сміхом; що Едмунд зі своєю роллю пасе задніх; і що просто біда мати справу з містером Рашвортом, якому для кожної репліки потрібний суфлер. Їй також було відомо, що бідолашний містер Рашворт часто не має з ким репетирувати; він скаржився їй так само, як і всі інші; а для неї було так очевидно, що Марія його уникає і вряди-годи без жодної потреби повторює свою першу сцену з містером Кроуфордом, що вона з жахом чекає від нього нових ремствувань. Ніхто нічим не був задоволений, а тим паче безтурботний, і вона бачила, що кожен хоче того, чого йому бракує, і цим самим дає іншим привід для докорів. У кожного роль була або занадто довга, або закоротка; ніхто не слухав реплік партнера з належною увагою; ніхто не пам'ятав, з якого боку мусить виходити на сцену; ніхто, крім самого скаржника, не дотримувався ніяких вказівок.

Фанні здавалося, наче вона отримує від їхньої вистави не менше безневинних радощів, ніж усі інші; Генрі Кроуфорд грав дуже добре, і їй подобалося, нишком прослизнувши до театру, спостерігати за репетицією першого акту, незважаючи на ті почуття, які пробуджували в ній деякі репліки Марії. Марія, на її думку, також грала добре, занадто добре; і після кількох перших репетицій Фанні стала для них єдиним представником публіки і була вельми корисною то в ролі суфлера, то в ролі глядача. Наскільки вона могла судити, містер Кроуфорд був найкращим із акторів; він мав більше впевненості в собі, ніж Едмунд, більше таланту й смаку, ніж містер Йєтс. Він не подобався їй як людина, проте вона мусила визнати, що актор з нього чудовий, і небагато хто вважав інакше. Містер Йєтс, щоправда, нарікав на його млявість та незворушність; і врешті-решт настав день, коли містер Рашворт, похмуро дивлячись на Фанні, мовив:

— Невже і ви бачите в цій затії щось привабливе? Хоч убийте мене, ніяк не збагну, що такого гарного в цьому Кроуфорді; і, між нами кажучи, мені здається просто смішним, коли такого недомірка, опецька, найнезугарнішого чоловічка вважають чудовим актором.

Від цієї миті в ньому спалахнули колишні ревнощі, які Марія, плекаючи чимдалі серйозніші надії на Кроуфорда, і не намагалася загасити; і сподівання на те, що містер Рашворт бодай колись примудриться вивчити свої сорок дві репліки, здавалися безпідставними. Що ж до його здатності хоч якось впоратися з роллю, тут ніхто, крім його любої матінки, не плекав жодних ілюзій; вона, звісно ж, шкодувала, що його роль є не досить значною, і не квапилася їхати до Менсфілду, чекаючи, поки не почнуть репетирувати його сцени; але всі інші могли сподіватися тільки на те, що він сяк-так завчить репліку партнера і слова, які після неї має вимовити, а в усьому іншому покладеться на суфлера. Фанні, із співчуття до нього та зі своєї доброї волі, сумлінно вчила його запам'ятовувати слова, давала йому всілякі вказівки й поради, вигадувала для нього мнемонічні прийоми, сама вчила напам'ять кожне слово його ролі, та його успіхи лишалися мізерними.

Їй, звичайно ж, було і ніяково, і лячно, й тривожно; але, попри ці та інші причини, що потребували її вільного часу й уваги, вона аж ніяк не відчувала себе зайвою серед усіх театралів чи самотньою у своєму душевному неспокої; так само вона не могла поскаржитись, що її дозвілля чи її співчуття нікому не потрібні. Її невтішні передчуття не справдилися. Вона ставала в нагоді всім; тому їй, певно, велося не гірше, ніж будь-кому з них.

До того ж було багато шиття, і тут знадобилася її допомога; і місіс Норріс вважала Фанні не менш вправною за всіх інших, що було зрозуміло з її вимогливого тону.

– Іди-но сюди, Фанні! — гукала вона. — Ото гарні для тебе настали часи! Та, може, все ж не годиться отак вештатися по кімнатах і на все витріщатися; ти мені також потрібна. Я вся в клопотах, мені нема коли й угору глянути, треба ж якось довести до ладу плащ містера Рашворта, щоб не докуповувати шовку. Сподіваємося, що ти допоможеш мені його зшити. Тут усього лише три шви, ти швидко впораєшся. От якби мені хтось указував, що робити. Бачу, ти не дуже квапишся, і якщо всі будуть отак байдикувати, то далеко не в'їдемо.

Фанні взялася до роботи тихенько, без жодної спроби себе захистити; але друга її тітонька, що була добросердішою, заступилася за неї:

— Не дивно, сестро, що Фанні все це так подобається: для неї це вперше; а ми ж з тобою самі колись дуже любили спектаклі, я й зараз їх обожнюю; як тільки матиму трохи часу, неодмінно подивлюся їхні репетиції. Про що ця п'єса, Фанні? Ти ніколи мені не розповідала.

— О, прошу, сестро, не питай її зараз; Фанні не з тих, хто може водночас і говорити, і працювати. Це про узи кохання.

— По-моєму, — обізвалася Фанні до тітоньки Бертрам, — завтра ввечері вони будуть репетирувати всі три акти, і ви зможете побачити наших акторів.

— Ти краще зачекай, поки почеплять завісу, — втрутилася місіс Норріс. — За два дні буде завіса, а без неї що ж це за спектакль. Певна, що від фестонів ти будеш просто у захваті.

Леді Бертрам начебто погодилася зачекати. Фанні не поділяла тітчиної безтурботності; вона лиш думала про завтрашній день: адже якщо будуть репетирувати всі три акти, Едмунд і міс Кроуфорд уперше гратимуть разом; у третьому акті в них була сцена, що особливо її цікавила, і Фанні і жадала, і боялася побачити, як вони її зіграють. Там йшлося про кохання; про шлюб у коханні мав розповісти джентльмен, а леді повинна була, по суті, йому освідчитися.

Завтрашній день настав, репетицію було призначено на вечір, і Фанні, думаючи про неї, так і не могла заспокоїтись. Вона сумлінно працювала під наглядом тітоньки Норріс, але її бентежні думки були далекі від її нинішнього заняття; і десь опівдні вона пішла зі своєю роботою до східної кімнати, щоб не бути присутньою при непотрібній, на її думку, репетиції першого акту, яку щойно запропонував Генрі Кроуфорд, мати якусь хвилинку на власні справи й уникнути розмови з містером Рашвортом. Проходячи передпокоєм, вона краєм ока завважила, що обидві леді з пасторату саме наближаються до маєтку, але це не вплинуло на її бажання сховатись подалі з очей, і вона вже з півгодини спокійно шила й сиділа задумана у східній кімнаті, коли легкий стук у двері сповістив про появу міс Кроуфорд.

— Я не помилилася? Так, це східна кімната. Люба моя міс Прайс, вибачте, але я до вас по допомогу.

Фанні, вельми здивована, все ж намагалася показати себе гостинною хазяйкою кімнати і занепокоєно поглянула на лискучу решітку в порожньому каміні.

— Дякую, мені не холодно, зовсім не холодно. Дозвольте мені побути тут іще трохи і, будьте такі ласкаві, послухайте мій третій акт. Я принесла свою книгу, і, якщо ви ще й порепетируєте зі мною, я буду вам дуже вдячна. Я прийшла сьогодні, сподіваючись порепетирувати з Едмундом — віч-на-віч — ще до вечора, але щось не можу його знайти; та навіть якби він був тут, не думаю, що з ним я робила б значні успіхи, треба ж спершу якось призвичаїтися; там справді є кілька таких реплік… Скажіть, що ви згодні!

Фанні дуже ввічливо дала свою згоду, але її голос при цьому звучав досить непевно.

— Вам хоч колись доводилося зазирнути в мою роль? — вела далі міс Кроуфорд, розгортаючи книгу. — Ось вона. Спершу я не думала про неї надто серйозно, але, слово честі… Ось погляньте на цю репліку, і на цю, і на цю. Як мені дивитися йому в обличчя, промовляючи такі слова? Ви б змогли? Але він ваш кузен, ось у чому різниця. Порепетируйте зі мною, щоб я уявляла, наче ви — це він, і помалу змогла почуватися вільніше. Ви іноді навіть схожі на нього.

— Справді? Я буду рада зробити для вас усе можливе; але мені доведеться читати роль, бо напам'ять я не все пам'ятаю.

— Звісно, вам знадобиться книга. То почнімо? Нам треба мати під рукою два стільці, щоб ви поставили їх на передньому плані. Ось… чудові стільці з класної кімнати, мабуть, не зовсім те, що треба для театру, — це скоріше стільчики для малих дівчаток, щоб сидіти й гойдати ніжками, поки вчиш уроки. Що сказали б ваша гувернантка і ваш дядечко, почувши, що ми трохи кпимо над ними? Якби сер Томас міг зараз усіх нас побачити, він би осінив себе хресним знаменням, — репетиції заполонили весь дім. Йєтс скаженіє в їдальні. Я чула його голос, коли піднімалася сходами, а театр, звісно ж, відданий у володіння цим невтомним трудівникам, Агаті з Фредеріком. Вони будуть неперевершені, інакше я вельми здивуюся. Я зазирнула туди хвилин п'ять тому, і треба ж, щоб саме цієї миті вони вкотре намагалися уникнути обіймів, а містер Рашворт був зі мною. Як на мене, погляд у нього був досить-таки дивний; та я постаралася все обернути на краще, прошепотіла йому: «У нас буде чудова Агата, у її манері стільки материнського, щось справді материнське і в голосі, й у виразі обличчя». Гарно я зметикувала, правда? Він аж просяяв. Ну, а тепер — мій монолог.

Вона почала, і Фанні приєдналася до неї з тією скромністю, на яку було розраховане попередження, що вона представляє Едмунда; але і зовнішність її, і голос були такі жіночні, що вона навряд чи могла переконливо зображати чоловіка. Однак з таким Анхельтом міс Кроуфорд почувалася сміливіше; і вони вже подолали половину сцени, коли їх перервав стук у двері, і Едмунд, з'явившись наступної миті, поклав край репетиції.

Подив, розуміння і задоволення — ось почуття, які викликала в усіх трьох ця несподівана зустріч; і оскільки Едмунд прийшов сюди в тій же справі, що й міс Кроуфорд, їх розуміння й задоволення виявилися не просто миттєвими почуттями. Він також мав із собою книгу і шукав Фанні, щоб просити її порепетирувати з ним і допомогти йому підготуватися до вечора, і не знав, що міс Кроуфорд уже в домі; але ж як вони пожвавилися, спіткавши одне одного у прагненні до однієї мети, і як високо оцінили доброту та послужливість Фанні!

Утім, вона не могла відповісти їм з такою ж теплотою, її радість потьмарилася в їхньому палкому сяянні, вона надто добре відчувала, що їм стає до неї байдуже, і не могла втішитися тим, що кожен потребував її допомоги. Тепер вони мали репетирувати разом. Це запропонував Едмунд — і наполегливо вмовляв їх, поки юна леді, і спершу не дуже схильна відмовлятися, уже не могла чинити опір; і Фанні лишалося тільки підказувати репліки й спостерігати за ними, їй надали права справжнього судді й критика, і вона щиро намагалася виконувати свої обов'язки, вказуючи виконавцям на недоліки їхньої гри; але все в ній поставало проти цього, вона не могла, не хотіла, не сміла цим займатися; навіть якби вона справді була налаштована критично, сумління втримало б її від несхвальних суджень. Сцена, яку вони репетирували, зачіпала її власні почуття, і тому вона не могла правдиво й спокійно судити про дрібні вади. Підказувати репліки — цього з неї було досить, а іноді й більше ніж досить, бо вона не весь час була в змозі стежити за текстом. Дивлячись на них, вона відволікалася і, збентежена дедалі більшим натхненням Едмунда, якось закрила книгу і відвернулася від них саме тієї миті, коли була потрібна її допомога. Вони пояснили те цілком природною втомою, подякували їй і поспівчували; та вона заслуговувала набагато більшого співчуття, про що, як вона сподівалася, вони ніколи не запідозрять. Зрештою сцена скінчилася, і Фанні присилувала себе додати й свою похвалу до тих компліментів, які вони робили одне одному; і, коли вона знову залишилася на самоті і змогла все пригадати, їхня гра видалася їй такою природною, такою щирою, що можна було не сумніватися в майбутньому успіхові вистави і в тому, що їй це видовище завдасть лише страждань. Та хоч би як воно вплинуло на неї, вона повинна сьогодні пройти через ці тортури.

Перша справжня репетиція трьох актів мала відбутися ввечері; місіс Грант і Кроуфорди пообіцяли, що повернуться одразу ж після обіду; кожен чекав цього з нетерпінням. Здавалося, радісне збентеження охопило всіх; Том був задоволений, що справа наближається до завершення; Едмунда надихали спогади про ранкову репетицію, і всі дрібні непорозуміння де й поділися. Всі були напоготові, всім не сиділося на місці; леді невдовзі пішли з їдальні, за ними попрямували чоловіки, і, окрім леді Бертрам, місіс Норріс та Джулії, всі опинилися в театрі ще засвітла; і, запаливши стільки свічок, скільки дозволяла незавершена сцена, чекали тільки появи місіс Грант і Кроуфордів, щоб почати.

На Кроуфордів не довелося довго чекати, проте місіс Грант з ними не було. Вона не змогла прийти. Доктор Грант, оголосивши, що він нездужає, у що його розважлива своячка не надто повірила, не міг відпустити дружину.

— Доктор Грант хворий, — сказала міс Кроуфорд з глузливою урочистістю. — Він хворіє відтоді, як не став сьогодні їсти фазана. Надумав, що фазан жорсткий, відіслав на кухню свою тарілку і відтоді потерпає від голоду.

Ото було розчарування! Відсутність місіс Грант засмутила всіх. Її приємні манери і веселу догідливість вони цінували завжди, та сьогодні без неї було аж надто некомфортно. Тепер їх не втішить ні гра, ні сама репетиція. Усе пішло шкереберть. Що ж робити? Том, Селянин, був у розпачі. По хвилі непевного мовчання дехто став позирати на Фанні, і залунали поодинокі голоси:

— Коли б міс Прайс була така люб'язна і хоча б прочитала роль…

І одразу ж на неї з усіх боків посипалися благання, просили всі, навіть Едмунд сказав: «Ну-бо, Фанні, будь ласка, якщо це тобі не зовсім неприємно»… Але Фанні все ще вагалася. Їй було нестерпно навіть думати про це. Чом би їм не звернутися до міс Кроуфорд? І чому вона не сиділа у своїй кімнаті, там вона була б у безпеці, — нащо їй було приходити на репетицію? Вона ж знала, що це і засмутить її, і розсердить; знала, що їй слід триматися осторонь. От її й покарано.

— Вам треба буде лише читати, — знову почав правити своєї Генрі Кроуфорд.

— А я впевнена, що Фанні чудово знає роль напам'ять, — докинула Марія, — вона ж напередодні разів двадцять поправляла міс Грант. Фанні, я певна, що ти знаєш роль.

Фанні не могла сказати, що не знає; і оскільки вони наполягали, а Едмунд повторив своє прохання і поглянув на неї так, наче ладен був зневіритись у її доброті, вона поступилася. Вона постарається. Усіх це задовольнило, і вона тільки сиділа й слухала, як шалено калатає її серце, поки вони готувалися починати.

Вони таки почали; і, надто захоплені галасом, який при цьому здійняли, не дослухалися до незвичного шуму в іншій частині будинку, і репетиція тривала, коли двері до кімнати раптом розчахнулися і Джулія, ставши на порозі, пополотніла від жаху, вигукнула:

— Батько приїхав! Він зараз у передпокої.


Розділ сімнадцятий | Менсфілд-парк | Розділ дев\ятнадцятий



Loading...