home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ тридцятий

Після цієї розмови міс Кроуфорд стало легше на серці, і вона йшла додому, впевнена, що зможе стійко витримати навіть іще один тиждень у такому ж малолюдному товаристві в таку ж негоду; але того ж вечора повернувся з Лондона її брат — як завжди, в доброму гуморі, а може, ще й у кращому, ніж завжди, — і тому їй не довелося випробувати власне терпіння. Він знову відмовився сказати їй, задля чого їздив, але ця відмова лише її потішила; ще напередодні вона могла б розсердитися, але тепер сприйняла це просто як жарт, подумавши, що тут, певно, ховається якийсь приємний сюрприз для неї. І наступний день таки обернувся для неї сюрпризом. Генрі сказав, що піде до Бертрамів дізнатися, як їм там ведеться, і за десять хвилин повернеться, — але його не було більше години; сестра, даремно почекавши на нього в саду, щоб разом вирушити на прогулянку, стала нетерпляче виглядати його на розі алеї і, коли він нарешті з'явився, вигукнула: «Любий мій, де ж це ти забарився так довго?» — а він у відповідь зізнався, що сидів з леді Бертрам та з Фанні.

— Сидів з ними півтори години! — вигукнула Мері.

Та її чекав ще більший сюрприз.

— Так, Мері, — мовив він, беручи її під руку, і рушив алеєю, мов у якомусь маренні. — Я не міг піти раніше; Фанні була така мила! Я вже все вирішив, Мері. Я знаю, чого хочу. Це тебе дивує? Ні, ти повинна здогадуватися, що я вирішив одружитися на Фанні Прайс.

Оце було справжнім сюрпризом, оскільки, що б там собі не уявляв Кроуфорд, його сестра й гадки не мала, що він може таке намислити; і вона так щиро виказала свій подив, що йому довелося повторити сказане більш багатослівно та урочисто. Його несхитне рішення не було прикрим для неї; навпаки, цей сюрприз її порадував. Мері була в такому настрої, що могла лише радіти союзу з родиною Бертрам; і її не засмутило навіть те, що становище Фанні нижче від братового.

— Так, Мері, — підсумував він на завершення, — от і я спіймався в пастку. Ти знаєш, з якого несерйозного наміру все почалося; але тепер цьому кінець. Я думаю (принаймні хотів би так думати), що не так уже марно старався завоювати її прихильність; а щодо моїх почуттів, то вони незмінні.

— Оце їй так справді пощастило! — вигукнула Мері, тільки-но спромоглася заговорити. — Яка це для неї партія! Любий мій Генрі, це моє перше почуття; але друге, у якому я тобі зізнаюся так само відверто, це те, що я від душі схвалюю твій вибір і настільки ж упевнена, що ти будеш щасливий, наскільки щиро цього бажаю. У тебе буде чудова жіночка — сама вдячність та відданість! Саме на це ти й заслуговуєш. Ні, яка ж це для неї дивовижна партія! Місіс Норріс часто говорить про її щасливу долю; а от що вона тепер заспіває? Справді, вся сім'я буде просто у захваті! А вона ж там має і справжніх друзів. Як вони зрадіють! Але ти розкажи мені все! Розповідай подовше. Коли це ти почав серйозно думати про неї?

Ніщо не могло бути важчим, ніж відповісти на таке питання, хоч ніщо й не могло бути від нього приємнішим. «Як біль солодкий його вразив», цього він сказати не міг; і ледве він встиг ще тричі висловити це ж саме почуття, тільки різними словами, як сестра нетерпляче перервала його:

— Ах, любий Генрі, ось навіщо ти їздив до Лондона! Це й була твоя справа! Ти хотів порадитися з адміралом, перш ніж прийняти остаточне рішення.

Але він уперто це заперечував. Він надто добре знав свого дядечка, щоб обговорювати з ним будь-які матримоніальні плани. Адмірал мав відразу до шлюбу і вважав його неприпустимою помилкою для молодої людини з незалежним капіталом.

— Коли він познайомиться з Фанні, — вів далі Генрі, — він буде просто зачарований нею. Вона єдина дівчина, що зможе подолати упередження такого добродія, як адмірал, бо він навіть не уявляє, що на світі є такі дівчата. Вона — якраз те саме неможливе явище, яке б він міг описати, якби був здатний висловлювати свої думки в більш делікатній манері. Але поки все не владнається остаточно, так, що жодне втручання не зможе стати на заваді, — він нічого не знатиме. Ні, Мері, ти не вгадала. Моя справа була зовсім іншою.

— Ну, то гаразд; мені й цього досить. Я знаю, до кого це стосувалося, а про все інше можна дізнатися й згодом. Фанні Прайс! Чудово, просто чудово! Щоб Менсфілд так тебе ощасливив… щоб ти знайшов свою долю в Менсфілді! Але ти маєш слушність; ти не міг би зробити ліпшого вибору. У всьому світі не знайдеться дівчини кращої, а до її капіталу тобі байдуже; а щодо її родини, ліпше й бути не може. Бертрами, без сумніву, перші люди в цих краях. Вона племінниця сера Томаса Бертрама; для світського товариства цього досить. Та розказуй далі. Що ти збираєшся робити? Вона вже знає про своє щастя?

— Ні.

— То чого ж ти чекаєш?

— Чогось… мабуть, чогось більшого від випадкової нагоди. Мері, вона не така, як її кузини; але я думаю, що не зазнаю поразки.

— О, так! Це просто неможливо. Навіть якби ти не мав таких чарів, — припустімо, вона ще не встигла тебе покохати (у чому я, однак, маю сумнів), — можеш бути спокійним. У неї така ніжна, благородна вдача, що вона одразу ж відповість на твої почуття. Ручуся, що вона не вийде за тебе без любові; тобто, якщо є у світі дівчина, вільна від честолюбних міркувань, то це саме вона; та попроси її тебе покохати, і вона не наважиться скривдити тебе відмовою.

І, щойно вона зробила паузу у своїй запальній промові, як Генрі знову заговорив, і розповідати йому було так само приємно, як їй — слухати; ця розмова була для неї не менш цікавою, аніж для нього, хоч йому, власне, не було про що говорити, окрім своїх почуттів і чарів Фанні; він не міг нею намилуватися. Краса її обличчя та фігури, її миле поводження, її добре серце, — він міг говорити про це без упину. Її делікатність, скромність, її чуйна та ніжна вдача викликали в нього молитовне замилування; ця жіноча ніжність так принаджує будь-якого чоловіка, що, навіть покохавши жінку, черству душею, він ніколи не зможе в це повірити. Але душевною красою Фанні він милувався недаремно. Він бачив, яких випробувань їй довелося зазнати. Чи був у сім'ї хоча б хтось один, крім Едмунда, хто б постійно так чи інакше не випробовував її терпіння та стійкості? Вона здатна до сильних почуттів. Поглянути лишень на неї поруч із братом! Що може краще довести, що серце в неї таке ж палке, як і ніжне? Що може сильніше заохотити чоловіка, який добивається від неї взаємності? До того ж, очевидно, що вона кмітлива, прониклива, має ясний розум; її поведінка — віддзеркалення її скромної, делікатної натури.

І це ще не все. Генрі Кроуфорд був досить розумним, щоб усвідомлювати, як багато значать благородні принципи дружини, хоч сам він не звик до серйозних роздумів і тому не міг підібрати для цього правильної назви; але коли він говорив про стійкість її вдачі та послідовність вчинків, і її високі поняття про честь, і строге дотримання правил пристойності, що для будь-якого чоловіка є найвірнішою запорукою її відданості, було видно, що він розуміє, яка вона благородна у своїх переконаннях та вірі.

— Я можу беззастережно їй довіряти, — мовив він, — а це все, що мені потрібно.

А його сестра, щиро вважаючи, що його похвали Фанні анітрохи не перебільшують її чеснот, могла тільки поділяти братову радість.

— Що більше я про це думаю, — мовила вона, — то більше переконуюся, що ти вчинив правильно; і хоча Фанні Прайс ніколи не здавалася мені такою дівчиною, що може тебе привабити, тепер я впевнена, що вона — саме та, хто зможе зробити тебе щасливим. Твій лихий задум — порушити її спокій — обернувся на істинно розумну думку! Це щастя для вас обох.

— Це було негарно, дуже негарно з мого боку — кувати лихо проти такого милого створіння! Але ж тоді я її ще не знав; і їй не доведеться нарікати на ту мить, коли мені це спало на думку. Я зроблю її дуже щасливою, Мері; щасливішою, ніж вона була будь-коли в житті, щасливішою від усіх, кого вона бачила. Я не буду забирати її з Нортгемптону. Здам в оренду Еврінгем, а сам зніму будиночок десь поблизу; може, у Стенвікс-Лодж. А Еврінгем здам в оренду на сім років. Я певний, досить лише закинути слівце, і одразу ж знайдеться чудовий орендар; можу хоч зараз назвати трьох, хто погодиться на будь-які умови та ще й подякує.

— Ха! — вигукнула Мері. — То ти житимеш у Нортгемптонширі! Це ж чудово! Тоді ми всі будемо разом.

Сказавши це, вона одразу ж схаменулася і пошкодувала про свої слова; та їй можна було не хвилюватися, бо брат лише подумав, що вона збирається жити в пастораті, й у відповідь люб'язно запросив її оселитися в його домі, — він-бо має більше прав на неї.

— Ти повинна віддавати нам більше половини свого часу, — мовив він. — Я не можу погодитися, що в місіс Грант стільки ж прав на тебе, як у нас із Фанні, оскільки в нас їх удвічі більше. Фанні стане для тебе справжньою сестрою!

Мері лишалося тільки подякувати братові і дати ухильні обіцянки на майбутнє; але в душі вона вирішила, що мине ще багато місяців, перш ніж вона стане гостею брата чи сестри.

— Ти будеш півроку жити у Лондоні, а півроку — в Нортгемптонширі?

— Так.

— Це правильно; а в Лондоні, звісно, матимеш власний будинок; нема чого тобі жити в адмірала. Любий Генрі, тобі вельми пощастило, що ти розпрощаєшся з адміралом, поки тебе не зіпсував його поганий приклад, поки ти ще не засвоїв його хибних суджень, не призвичаївся обідати сам-один та вважати це найбільшою втіхою у житті! Ти просто не розумієш, яке це для тебе благо, оскільки тебе засліплює пошана до дядечка; але, як на мене, ранній шлюб — це твій порятунок. Бачити, що ти стаєш схожим на адмірала у словах та вчинках, — це розбило б мені серце.

— Ну, ну, тут ми з тобою не порозуміємося. В адмірала є свої вади, та загалом він дуже добра людина і був для мене більше ніж батьком. Не кожний батько отак дозволив би мені жити на свій власний розсуд. Тобі не слід під'юджувати Фанні проти нього. Я хочу, щоб вони полюбили одне одного.

Мері змовчала, не бажаючи висловлювати свою думку — що немає на світі двох людей, чиї характери й манерa поведінки були б менш схожі; з часом він це зрозуміє; але вона таки дещо докинула про адмірала:

— Генрі, я такої високої думки про Фанні Прайс, що якби я могла припустити, наче в майбутньої місіс Кроуфорд буде хоча б наполовину менше підстав ненавидіти саме його ім'я, ніж у моєї бідолашної тітоньки, яка так натерпілася від нього, — я б постаралася зробити все можливе, щоб запобігти цьому шлюбу; але я знаю тебе, знаю, що дружина, яку ти любитимеш, буде найщасливішою жінкою у світі, і навіть якщо ти її розлюбиш, то будеш поблажливим і ґречним до неї, як личить справжньому джентльменові.

Хіба можна не зробити все, що завгодно, тільки щоб Фанні Прайс була щасливою, хіба можна її розлюбити, — звичайно, саме таким був зміст його пишномовної відповіді.

— Якби ти бачила її сьогодні вранці, Мері, — продовжував він, — коли вона з такою лагідною покірністю, з таким терпінням спішила виконати будь-який примх її недолугої тітки, вишивала з нею й для неї і, схиляючись у роботі, заливалася чарівним рум'янцем, а потім поверталася на своє місце — записати щось за вказівкою цієї дурепи; і все це з такою скромною делікатністю, наче це так і треба, щоб вона жодної миті не належала самій собі, — і зачіска в неї була така ж акуратна, як завжди, та коли вона писала, один маленький завиток спадав їй на чоло, і вона раз у раз відкидала його назад, і водночас розмовляла зі мною й слухала, що я говорив, так, наче їй подобалося мене слухати. Якби ти її тоді побачила, Мері, ти б не змогла навіть уявити, що її влада над моїм серцем колись послабшає.

— Любий мій Генрі! — вигукнула Мері і на мить загнулася, з посмішкою дивлячись на нього. — Як я рада бачити, що ти так закохався! Це дуже мене тішить. Та що ж скажуть місіс Рашворт і Джулія?

— Мене аж ніяк не хвилює, що вони скажуть чи що відчуватимуть. Вони побачать, якою повинна бути жінка, щоб мене привабити, — щоб привабити розумного чоловіка. Я щиро бажаю, щоб це відкриття пішло їм на користь. І тепер вони побачать, що до їхньої кузини ставляться так, як вона того варта, і нехай їм буде соромно згадувати, як вони безсовісно та зневажливо з нею поводилися. Вони страшенно лютуватимуть, — і, помовчавши, він продовжував уже спокійніше: — Місіс Рашворт страшенно розлютиться. Для неї це буде гірка пігулка; і, як усі гіркі пігулки, вона смакуватиме вельми погано, та її проковтнуть і забудуть; адже я не так знахабнів, щоб думати, наче її почуття, хай навіть до мене, виявиться стійкішим, ніж в інших жінок. Так, Мері, моя Фанні щодня, щохвилини відчуватиме зміну в поведінці кожного, хто з нею спілкується; для мене буде справжнім щастям розуміти, що це сталося завдяки мені, що це я дав їй усе, чого вона варта. Зараз вона безправна, безпомічна, без друзів, усіма забута й покинута.

— Ні, Генрі, не всіма; не всіма забута; в неї є друзі, і вона не забута. Її кузен Едмунд ніколи її не забуває.

— Едмунд! Може, воно й так, я вірю, що він, загалом кажучи, добрий до неї. І сер Томас, по-твоєму, також; але це доброта багатого, зверхнього, велемовного та владного дядечка. І сер Томас, і Едмунд, що такого вони можуть зробити для неї, для її щастя, спокою, честі й гідності, — такого, як зроблю я?


Розділ двадцять дев\ятий | Менсфілд-парк | Розділ тридцять перший



Loading...