home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ ХІІІ

Понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця й субота пройшли низкою перед очима читача. Події кожного дня, його надії та побоювання, муки й утіхи були викладені одне за одним, і, щоб закінчити тиждень, залишається розповісти про страждання в неділю. Кліфтонський план було тільки відкладено, а не скасовано, і під час післяобідньої прогулянки по Крессенту молоді люди знову почали його обговорювати. У розмові наодинці між Ізабеллою та Джеймсом, з яких перша особливо прагнула туди поїхати, а останній не менше волів зробити їй приємність, було вирішено, що коли погода сприятиме, вони рушать у дорогу наступного ранку. І вони вирішили виїхати рано, щоб повернутися не надто пізно. Домовившись таким чином і діставши згоду Торпа, залишалося тільки повідомити про це Кетрін, яка відійшла від них на кілька хвилин, щоб поговорити з міс Тілні. План було прийнято саме в цей час, і, як тільки Кетрін повернулася, від неї зажадали схвалення. Проте замість радісної згоди, на яку сподівалася Ізабелла, Кетрін спохмурніла, висловила жаль і їхати відмовилася. Домовленість, яка мала завадити їй брати участь у попередній спробі, робила для неї цю поїздку неможливою. Щойно вона домовилася з міс Тілні здійснити завтра намічену пішу прогулянку. Це вже вирішено, і вона не відмовиться від своїх планів ні за яких обставин. Але їй слід відмовитись, і вона зобов’язана це зробити! — одразу ж із запалом вигукнули брат і сестра Торп. Вони повинні завтра поїхати до Кліфтона, вони туди не поїдуть без неї, їй ніщо не заважає відкласти звичайну пішу прогулянку до завтра, вони й чути не хочуть про те, що вона відмовляється їхати з ними. Кетрін засмутилася, але доводи її не зламали.

— Не переконуйте мене, Ізабелло. Я домовилася з міс Тілні. Я не можу поїхати.

Це не допомогло. Брат і сестра знову заходились атакувати її тими самими доводами: вона зобов’язана поїхати, їй слід поїхати, ні про які заперечення і мови не може бути.

— Адже це так просто — сказати міс Тілні, що у вас уже була домовленість, ви просто забули про неї, і попросити її відкласти прогулянку до вівторка.

— Ні, це не просто. Я не можу цього зробити. Такої домовленості не було.

Ізабелла зробилася більш наполегливою і говорила з нею якнайлагідніше, і називаючи її найніжнішими іменами. Вона впевнена, що її обожнювана, найчудовіша Кетрін не зможе серйозно відмовити в дріб’язковому проханні своїй подрузі, яка її так ніжно любить. У її улюбленої Кетрін, вона знає, таке добре серце й такий м’який характер, що вона легко зробить поступки тим, кого любить. Але все було марно: Кетрін відчувала, що вона чинить правильно, і, страждаючи від цих ніжних і улесливих умовлянь, не дозволяла собі піти на повідку в них. Тоді Ізабелла вдалася до іншого засобу. Вона почала дорікати Кетрін, що та більш прихильна до міс Тілні, хоч знає її так мало, ніж до своїх найкращих і найдавніших друзів, що вона холодна й байдужа до своєї найкращої подруги.

— Я не можу не ревнувати, Кетрін, коли бачу, як мною нехтують заради малознайомих людей, мною, яка так безмежно вас любить! Ніщо не може похитнути мої почуття, коли вони вже виникли! Мабуть, я відчуваю сильніші почуття, ніж будь-хто інший. Безперечно, вони занадто сильні, тому можуть тільки завдавати мені шкоди. Коли я бачу, що малознайомі люди для вас рідніші, ніж я, клянусь, у мене серце кров’ю обкипає. Ці Тілні віднімають у мене все!

Цей докір здався Кетрін дивним і недобрим. Чи годиться подрузі таким чином відкривати свої почуття в присутності інших? Ізабелла виглядала людиною невеликодушною та себелюбною, байдужою до всіх, окрім власної персони. Ці думки, сповнені гіркоти, промайнули в її голові, але вона змовчала. Тим часом Ізабелла приклала до очей хусточку, і засмучений Морланд не міг утриматися, аби не сказати:

— Кетрін, не можна бути такою впертою. Це не така вже й жертва. Не поступитися подрузі… Я перестану вірити у твою доброту, якщо ти відмовишся.

Вперше її брат відверто виступив проти неї. Не бажаючи його засмутити, вона запропонувала примирне рішення. Якщо вони відкладуть свій план до вівторка, що їм легко зробити, бо це залежить від них самих, вона могла б з ними поїхати, і всі були б задоволені. Але у відповідь одразу ж пролунало:

— Ні, ні, ні! Це неможливо, бо Торп ще не знає, може, йому у вівторок доведеться поїхати до Лондона.

Кетрін відповіла, що, на превеликий жаль, нічим не може йому зарадити. Запанувала коротка тиша, яку порушила Ізабелла, сказавши з холодним роздратуванням:

— Гаразд, ми вимушені відмовитися від поїздки. Якщо Кетрін не їде, я теж не поїду. Адже не можу я бути єдиною жінкою серед чоловіків. Це був би нерозумний учинок з мого боку.

— Кетрін, ти зобов’язана поїхати, — сказав Джеймс.

— Але чому містер Торп не може взяти з собою одну з сестер? На мою думку, кожна з них з радістю поїде.

— Красно дякую, — вигукнув Торп, — але я приїхав до Бата не для того, щоб катати своїх сестер і виглядати в очах у всіх дурнем. Ні, якщо ви не хочете, бодай мій слід запав, якщо я поїду. Я б коли й поїхав, то лише заради того, щоб покатати вас.

— Своєю люб’язністю ви не робите мені приємності.

Її слова, однак, не дійшли до Торпа, бо він раптом кудись зник.

Усі інші продовжували нестерпну для бідолашної Кетрін прогулянку. Її супутники то мовчали, то знову починали атакували дівчину благаннями й докорами. Рука Кетрін як і досі підтримувала руку Ізабелли, але їхні серця були в стані війни. У якісь хвилини Кетрін пом’якшувалась, у якісь була роздратованою, та весь час залишалася засмученою й непохитною.

— Я й не знав, що ти така вперта, Кетрін, — сказав Джеймс. — Тебе завжди було так легко переконати, ти була найдобрішою і найпоступливішою з сестер.

— Сподіваюся, я й тепер залишилася такою, — відповіла вона палко, — але я справді не можу поїхати. Якщо я й помиляюсь, я, однак, роблю те, що вважаю вірним.

— Здається мені, — тихо сказала Ізабелла, — що при цьому вам не доводиться довго з собою боротися.

Серце Кетрін переповнилося. Вона вивільнила свою руку, і Ізабелла не супротивилася. Минуло десять довгих хвилин, аж доки до них знову приєднався Торп, який, підійшовши до них з веселим виглядом, сказав:

— Що ж, я улагодив цю справу, і завтра ми всі можемо їхати з чистою совістю. Я бачив міс Тілні й переказав їй ваші вибачення.

— Ви не могли цього зробити! — вигукнула Кетрін.

— Зробив, клянусь своєю душею! Щойно до неї підійшов і сказав: ви, мовляв, просите переказати, що маєте відкласти вашу сумісну прогулянку до вівторка, бо на понеділок ще раніше призначили поїздку з нами до Кліфтона. Вона погодилась і сказала, що вівторок її так само влаштовує, як і понеділок. Отже, більше немає ніяких перешкод. То як я все владнав, га?

На обличчі Ізабелли знову з’явились благодушність і усмішка, і Джеймс теж знову здавався щасливим.

— Та й справді, чудова ідея! А тепер, моя люба Кетрін, усі наші тривоги позаду. Ви з честю звільнилися від зобов’язання, і в нас буде чудова поїздка.

— Це неможливо, — відповіла Кетрін. — Я не можу цього дозволити. Мені негайно треба побігти до міс Тілні й усе їй пояснити.

Проте Ізабелла схопила її за одну руку, Торп — за другу; і всі троє заходилися несамовито протестувати. Навіть Джеймс розгнівався. Тепер, коли все було залагоджено й міс Тілні сказала, що вівторок її так само влаштовував, як і понеділок, продовжувати чинити опір просто смішно, просто безглуздо.

— Не в цьому річ. Містер Торп не мав права переказувати неіснуюче доручення. Якби я вважала правильним відкласти прогулянку, я б сама поговорила з міс Тілні. А так вийшло дуже незграбно. І звідки я знаю, що містер Торп… а раптом він знову помилився. Через його помилку в п’ятницю мені вже були непереливки. Відпустіть мене, містере Торп. Ізабелло, досить мене утримувати.

Торп сказав їй, що шукати містера й міс Тілні вже немає сенсу, оскільки він наздогнав їх на розі Брук-стріт і зараз вони вже вдома.

— Ну що ж, тоді я піду до них додому, — відповіла Кетрін. — Хоч би де вони були, я зобов’язана їх розшукати. Говорити більше нема про що. Якщо, попри всі умовляння, я не погодилася зробити те, що вважаю неправильним, то тим паче мене не можна вмовити, вдаючись до хитрощів.

Сказавши це, вона вирвалася й побігла. Торп хотів побігти вслід за нею, але його зупинив Морланд:

— Нехай вона йде! Нехай уже йде, якщо їй так хочеться. Вона вперта, як…

Морланд не закінчив порівняння, бо воно навряд чи було б приємним.

Кетрін, украй схвильована, боячись погоні, проте непохитна у своїй рішучості, ішла так швидко, як тільки давав їй змогу натовп, крізь який вона проштовхувалася. Дорогою вона розмірковувала над тим, що сталося. Їй було дуже неприємно розчаровувати й засмучувати друзів, особливо брата. Але вона не шкодувала, що відмовилася від поїздки. Незалежно від того, що вона почувала, вдруге порушити домовленість з міс Тілні, взяти назад — і до того ж з вигаданої причини — обіцянку, яку вона дала п’ятьма хвилинами раніше, було неприпустимо. Вона чинила опір не через себелюбність, не тому, що дбала лише про власні радощі, — їх вона певною мірою могла дістати й від поїздки і від огляду Блейзського замку, — ні, вона наполягла на цьому заради інших, заради їхньої доброї думки про неї. Упевненості у своїй правоті, однак, було недостатньо, щоб знову відчути спокій — до зустрічі з міс Тілні годі було й думати про те, щоб заспокоїтися. І, прискоривши ходу після того, як вона залишила Крессент, решту шляху до Мільсом-стріт Кетрін майже пробігла. Вона рухалася настільки швидко, що встигла помітити, як брат і сестра Тілні заходили до будинку, хоч вони вирушили додому набагато раніше за неї. Слуга, який їм відчиняв, ще не відійшов, і, обмежившись словами про необхідність негайно поговорити з міс Тілні, Кетрін поквапливо побігла вгору сходами, не давши йому встигнути повідомити про візит дами. Потім, розчинивши перші ж двері, які побачила, вона раптово з’явилася у вітальні перед генералом Тілні, його сином і дочкою. Кетрін відразу ж вдалася до пояснення, єдиною вадою якого було тільки те, що через її нервове збудження й поривчасте дихання воно нічого не пояснювало:

— Я страшенно поспішала… Це була помилка… Я їм узагалі нічого не обіцяла… Я їм одразу сказала, що не можу їхати… І я так поспішала, щоб вам це пояснити… Мені все одно, що ви подумаєте… Я не могла чекати, доки про мене повідомить слуга…

Суть справи, однак, хоча й не найкращим чином розтлумачена цією промовою, невдовзі перестала бути загадкою. Кетрін дізналася, що Джон Торп переказав вигадане ним доручення. І міс Тілні не вважала за потрібне приховати, що воно її дуже здивувало. Але яке враження справило воно на її брата, до якого Кетрін, виправдовуючись, також зверталася, гостя не могла зрозуміти. Хоч би які там почуття мали вони до неї, до її візиту, — після нього вираз обличчя господарів та їхня поведінка стали такими дружніми, про які вона могла тільки мріяти.

Таким чином, справу було залагоджено. Міс Тілні відрекомендувала Кетрін їхньому батькові й зустріла з його боку привітний і люб’язний прийом, який нагадав їй слова про нього Торпа й дав привід з приємністю подумати, що останній іноді каже правду. Уважність до неї генерала була такою, що, не знаючи, з якою надзвичайною поспішністю Кетрін підіймалася сходами, він неабияк розгнівався на слугу, через недбайливість якого їй довелося власноручно відчиняти двері вітальні.

— Що це собі дозволяє Вільям? Йому слід зробити зауваження!

І коли б Кетрін якнайпалкіше не запевнила, що той ні в чому не винен, Вільям, певно, міг би назавжди втратити прихильність господаря чи навіть своє місце.

Просидівши з ними чверть години, вона підвелася, щоб з усіма попрощатись, і була приємно здивована, коли генерал Тілні попрохав її бути такою люб’язною і пообідати й провести решту дня з ними. Міс Тілні приєдналася до його прохання. Кетрін була дуже вдячна, але вона не могла прийняти запрошення на обід, бо містер і місіс Аллен з хвилини на хвилину чекали її повернення. Генерал сказав, що не сміє більше наполягати — знехтувати інтересами містера й місіс Аллен було б неприпустимо, але якогось іншого дня, про який можна буде домовитись заздалегідь, вони, сподівається він, не відмовляться пожертвувати товариством міс Морланд і відпустять її до подруги. О ні, Кетрін була впевнена, що вони ні в якому разі не будуть заперечувати, і вона з великою приємністю прийме запрошення. Генерал провів її до дверей на вулицю, якнайлюб’язніше говорячи з нею, доки вони спускалися сходами, і захоплюючись граційністю її ходи, яка напрочуд відповідає манері, з якою вона танцює, а коли вони прощались, віддав їй найелегантніший уклін з усіх, які їй будь-коли доводилося бачити.

Задоволена тим, як склалося, Кетрін весело йшла до Палтні-стріт своєю, як з’ясувалося, граційною ходою, про що вона раніше й не підозрювала. Вона дісталася дому, не побачивши нікого з компанії, яка на неї образилася. І тепер, коли мета була досягнута й завтрашня прогулянка гарантована, вона почала (в міру того як заспокоювалася) сумніватись у своїй цілковитій правоті. Самопожертва завжди шляхетна, і, коли б вона розчула їхні благання, вона тепер була б урятована від гірких думок про засмучену подругу, розсердженого брата й провал плану, здійснення якого могло б дати обом багато втіхи, але який зірвався, мабуть, тільки через неї. Щоб дати полегкість душі й почути від неупередженої людини справедливу оцінку своєї поведінки, вона, скориставшись нагодою, у розмові з містером Алленом згадала про поїздку, заплановану на завтра її братом і Торпами. Містер Аллен відгукнувся одразу.

— А ви теж хочете з ними поїхати? — спитав він.

— Ні, якраз перед тим, як вони мені про це сказали, я домовилася з міс Тілні про пішу прогулянку. Отже, як ви розумієте, я не могла з ними поїхати. Ви згодні?

— Звичайно. Я радий, що ви відмовилися. Такі поїздки — це взагалі неподобство. Молоді люди й жінки, які роз’їжджають по дорогах у відкритих екіпажах! Подеколи тут немає нічого негожого. Але ж відвідувати разом готелі та інші публічні місця! Це неподобство! Я дивуюся, що місіс Торп дозволяє такі речі. І радий, що ви вирішили не їхати. Місіс Морланд, я впевнений, це б не сподобалося. Місіс Аллен, ви зі мною згодні? Ви також вважаєте, що такі поїздки — це не найкраща ідея?

— О, так! Відкриті екіпажі — жахлива річ! Чиста сукня стає в них брудною менше ніж за п’ять хвилин. Вас забризкує, коли ви до них заходите й коли виходите, а вітер розвіває вашу зачіску й зриває капелюшок. Щодо мене, то я ненавиджу відкриті екіпажі.

— Я це знаю. Але зараз йдеться не про це. Чи вам не здається, що молоді дами, які часто їздять у відкритих екіпажах з молодими людьми, які навіть не є їхніми родичами, виглядають дивно?

— Так, мій любий, вони й справді виглядають дуже дивно. Мені огидно на них дивитися!

— Люба місіс Аллен, — вигукнула Кетрін, — чому ж ви мені раніше цього не сказали? Коли б я знала, що цього робити не слід, то, звичайно, я б узагалі не їздила з містером Торпом. Але я завжди думала, що ви мені підскажете, якщо побачите, що я щось не так роблю.

— Звичайно, підскажу, моя люба, можете на мене покластися. Перед від’їздом я пообіцяла місіс Морланд, що зроблю для вас усе, що зможу. Але не можна ж бути занадто вимогливою. Молодь завжди залишається молоддю, — ваша добра матуся сама так каже. Пам’ятаєте, коли ми тільки-но сюди приїхали, я не хотіла, щоб ви купували цей візерунчастий муслін, але ви все ж його купили. Молоді люди не люблять, коли їм часто щось забороняють.

— Але ця обставина дійсно важлива, і я гадаю, що вам було б неважко мене переконати.

— Те, що сталося, не так уже й жахливо, — сказав містер Аллен. — І все ж я б порадив вам, моя люба, більше не їздити з містером Торпом.

— Саме це я й хотіла сказати, — додала його дружина.

Відчувши полегшення за себе, Кетрін почала тривожитися за Ізабеллу, і після хвилинних роздумів спитала в містера Аллена, чи буде це доброчесно й великодушно, якщо вона напише міс Торп про порушення правил пристойності, про які її подруга, як раніше вона сама, мабуть, і не здогадується. Інакше, як їй здавалось, Ізабелла, попри все, що сталося, може все ж таки поїхати завтра до Кліфтона. Містер Аллен, однак, відрадив їй це робити.

— Краще вам дати їй спокій, моя люба. Міс Торп достатньо доросла для того, щоб відповідати за свої вчинки. До того ж у неї є мати, щоб дати їй пораду. Понад усякий сумнів, місіс Торп занадто поблажлива. Але, однак, вам краще не втручатися. Вона й ваш брат уже вирішили поїхати, і через це вони тільки стануть гірше до вас ставитися.

Кетрін підкорилась. І хоча їй було сумно думати, що Ізабелла робить помилку, вона відчувала велике полегшення від того, що містер Аллен схвалив її вчинок, і щиро раділа, що його порада захистила її від небезпеки зробити ту ж саму помилку. Необов’язковість поїздки до Кліфтона тепер здавалася їй справжнім звільненням. Бо що подумали б про неї Тілні, коли б вона порушила обіцянку заради того, що було негідним само по собі, коли б вона завинила, порушуючи один обов’язок лише для того, щоб мати можливість порушити інший?


Розділ ХІІ | Нортенгерське абатство | Розділ ХІV



Loading...