home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ ХІV

Наступний ранок був чудовий, і Кетрін майже не мала сумніву, що її знову атакуватиме компанія, яка зібралася їхати до Кліфтона. Однак, після того як її підтримав містер Аллен, вона вже їх не боялася; і все ж вона хотіла уникнути змагання, де перемога сама по собі була б для неї болісною, і тому щиро раділа, що їх було не видно й не чути. Тілні зайшли за нею в призначений час. І оскільки не виникло ніяких нових труднощів, — ніщо вже не згадувалось, не прийшло несподіваного виклику й ніхто зухвалим вторгненням не розладнав їхніх намірів, — наша героїня вельми надмірними зусиллями змогла виконати свою обіцянку, хоча й дала її самому героєві. Вони вирішили обійти навколо Бічен-Кліффа, того величного пагорба, яскрава трава й навислі чагарники якого роблять його таким помітним майже з будь-якого відкритого місця в Баті.

— Дивлячись на нього, — сказала Кетрін, коли вони йшли вздовж річки, — я завжди згадую про південь Франції.

— То ви були за кордоном? — спитав Генрі трохи здивовано.

— О ні, я кажу про те, про що читала в книжці. Цей пагорб завжди наводить мене на думку про країну, якою подорожували Емілі та її батько в «Удольфських таємницях». Але ви, мабуть, ніколи не читаєте романів?

— Чому ж?

— Бо вони для вас недостатньо розумні. Джентльмени читають серйозні книжки.

— Людина, хай буде то джентльмен чи леді, якщо вона не знаходить втіху в хорошому романі, є безнадійно дурною. Я прочитав усі твори місіс Редкліфф, і більшість з них з великим задоволенням. Коли я розгорнув «Удольфські таємниці», я просто не міг відірватися — пам’ятаю, я прочитав цю книжку за два дні, і весь цей час у мене волосся стояло сторчма.

— Так, — додала міс Тілні, — і я пам’ятаю, як ти почав читати її мені вголос; і коли я потім відійшла на п’ять хвилин, щоб відповісти на записку, ти, замість того щоб почекати мене, побіг з романом до Ермітажної алеї, і мені довелося чекати, доки ти його не закінчиш.

— Дякую, Елінор. Це свідчення робить мені неабияку честь. Бачите, міс Морланд, якими несправедливими були ваші підозри. Ось так я, прагнучи дізнатися про подальші події, не міг усього лише п’ять хвилин почекати свою сестру, порушивши обіцянку, що їй давав, прочитати роман уголос і в найцікавішому місці втік із книжкою, яка, візьміть до уваги, була її і тільки її власністю. Думаючи про це, я пишаюся і сподіваюсь, що цей випадок сприятиме вашій добрій думці про мене.

— Я й справді рада це чути. Відтепер я не буду соромитися, що мені подобається «Удольфо». А раніше я була впевнена, що молоді люди дивовижно нехтують романами.

— Так, саме дивовижно. Можна й справді дивуватись, що вони здатні нехтувати книжками, які читають майже так само завзято, як і жінки. Що ж до мене, я прочитав їх сотні й сотні. Навряд чи ви можете змагатися зі мною в знайомстві з Джуліями та Луїзами. Якщо ми почнемо запитувати одне в одного «Чи ви читали це?» і «Чи ви читали те?», то невдовзі я залишу вас так далеко позаду, як… з чим би порівняти? — як найулюбленіша ваша Емілі залишила позаду бідолашного Валанкура, поїхавши зі своєю тіткою до Італії. Уявіть собі, на скільки років раніше я почав читати. Я вже навчався в Оксфорді, коли ви були милою маленькою дівчинкою і вишивали вдома серветочки!

— Мабуть, не надто милою. Але все ж таки скажіть мені, чи вважаєте ви, що «Удольфо» — найчудовіша книжка у світі?

— Ви, напевне, маєте на увазі, що вона вельми гарно оформлена? Це залежить від палітурки.

— Генрі, — сказала міс Тілні, — ти занадто багато собі дозволяєш. Міс Морланд, він поводиться з вами точнісінько так само, як зі своєю сестрою. Він завжди намагається спіймати мене на тому, що я щось неточно сказала, а тепер він дозволяє собі те саме з вами. Йому не сподобалося те, що ви використали слово «найчудовіша», і вам краще якнайшвидше замінити його, а то протягом усієї прогулянки нам доведеться слухати лекції про Джонсона й Блера.

— Я впевнена, — вигукнула Кетрін, — що в мене й на думці не було нічого поганого. Але це й справді чудова книжка — чому ж мені так її не назвати?

— Звичайно, ви маєте рацію, — сказав Генрі. — І сьогодні чудова погода. І ми здійснюємо чудову прогулянку. І ви обидві — найчудовіші молоді леді. О! Це воістину найчудовіше слово! Воно до всього пасує. Мабуть, спочатку його використовували, тільки щоб висловити акуратність, доречність або витонченість. Казали про чудові вбрання, почуття чи смаки. Але тепер цим словом можна охарактеризувати будь-яку якість у будь-якій речі.

— Тоді як насправді, — вигукнула його сестра, — воно може бути використане лише стосовно тебе, нічого при цьому не характеризуючи. Ти людина чудова, але яка ж хитра! Ідіть до мене, міс Морланд, і нехай він сам розмірковує над правильністю наших висловлювань, а ми вихвалятимемо «Удольфо», користуючись словами, які нам до вподоби. Це вельми цікава книга. Вам подобаються такі книжки?

— Щиро кажучи, я не дуже люблю будь-які інші.

— Справді?

— Тобто я можу читати вірші та п’єси й таке інше, і непогано ставлюся до описів подорожей. Але історією, справжньою солідною історією, ніяк не можу зацікавитись. А ви можете?

— Так, я люблю історію.

— Я теж хотіла б її любити. Я іноді читаю історичні книжки з обов’язку, але в них немає нічого, що б не дратувало або не втомлювало мене. Суперечки пап і королів, з війнами або чумою на кожній сторінці! Чоловіки — нікчеми, про жінок нема чого сказати. Це так стомлює! Проте мені часто здається дивним, що це так нудно — адже більшу частину змісту цих книжок довелося вигадати. Речі, вкладені в уста героїв, їхні думки й наміри — майже все це треба було видумати, а в інших книжках я більше за все люблю вигадку.

— Вам здається, — сказала міс Тілні, — що історикам бракує польоту фантазії. Вони хизуються своєю уявою, не викликаючи інтересу в читача. Я люблю історію, і мене цілком задовольняє суміш істини з вигадкою. Головні факти автори історичних книжок здобувають з архівів — стародавніх історичних книжок і літописів, на які, я сподіваюся, можна настільки покладатись, наскільки взагалі можна покладатися на відомості про те, що відбувається не в нас на очах. А щодо маленьких прикрас, про які ви кажете, то це всього лише прикраси, і вони мені подобаються як такі. Якщо промова добре написана, я читаю її з задоволенням, незалежно від того, хто її склав, — і, можливо, навіть з більшим задоволенням завдяки тому, що це не справжні слова Карактакуса, Агріколи або Альфреда Великого, а твір містера Юма або містера Робертсона.

— То ви любите історію! Містер Аллен і мій батько теж її люблять. У мене також є два брати, які не відчувають до неї відрази. Так багато прикладів серед маленького кола моїх друзів — просто дивовижно! Що ж, тепер я більше не буду надто сувора до авторів історичних творів. Якщо люди люблять читати їхні книжки, то все гаразд. Докладати таких зусиль, списувати величезні томи, до яких, як я гадала, добровільно ніхто б і не заглянув, працювати тільки для того, щоб мучити маленьких хлопчиків і дівчаток — така доля завжди здавалася мені важкою. І хоча я знаю, як це все правильно й необхідно, я часто дивувалася самовідданості людини, яка може засісти за таку роботу.

— Те, що маленьких хлопчиків і дівчаток слід мучити, — сказав Генрі, — не стане заперечувати жодна людина, бодай трохи знайома з життям у цивілізованій державі. Але коли йдеться про наших найвидатніших істориків, то тут маю зазначити, що припущення, нібито в них немає більш високої мети, могло б їх неймовірно образити. Судячи з їхнього методу й стилю, вони цілком здатні мучити читачів більш зрілого віку і з більш розвинутим інтелектом. Я використовую дієслово «мучити», вдаючись до вашого лексикону, і вживаю його замість дієслова «вчити». Відтепер вважатимемо їх синонімами.

— Вам здається безглуздим те, що я назвала навчання мукою. Та коли б ви так само часто, як я, спостерігали, як бідолашні маленькі діти спочатку завчають букви, а потім вчаться правопису, коли б ви, як і я, щодня спостерігали, якими дурненькими вони виглядають протягом усього ранку і як утомлюється коло них моя бідолашна мати, ви б погодилися, що іноді слова «мучити» і «вчити» можна вважати синонімами.

— Цілком імовірно. Але історики не відповідають за важкість навчання грамоті. І навіть вас, попри те, що ви, здається, не дуже схильні до суворих і напружених занять, мабуть, можна переконати, що слід помучитися два чи три роки, щоб потім усю решту життя вміти читати. Коли б нас не навчили читати — місіс Редкліфф писала б даремно, а може, і взагалі не писала б!

Кетрін погодилася, і її найгарячіший панегірик, присвячений хисту згаданої дами, вичерпав тему. Незабаром Тілні заходилися обговорювати іншу, з приводу якої Кетрін було нічого сказати. Вони почали оглядати місцевість, як це роблять люди, що захоплюються малюванням, і з запалом справжніх знавців засперечалися про те, якою мірою вона відповідає пейзажу. Тут Кетрін не могла підтримати розмову. У неї не було ніяких уявлень ні про малювання, ні про художній смак. І вона слухала їхню розмову з даремною увагою, не розуміючи жодного слова з того, що вони казали. Їй пощастило зрозуміти лише дещицю з їхньої бесіди, і те, що вона зрозуміла, суперечило тим убогим знанням, які вона здобула раніше. Виявилося, що відтепер гарний краєвид не слід малювати з верхів’я пагорба і що відтепер чисте синє небо може тільки зіпсувати денний пейзаж. Вона щиросердо соромилася свого невігластва. І дарма! Бо хто хоче домогтися чиєїсь прихильності, має неодмінно виявити необізнаність. Бути добре обізнаним означає зачіпати марнолюбство інших, чого розумній людині завжди слід уникати. А от жінці, якій випала прикрість бути хоч якось обізнаною, слід особливо ретельно це приховувати.

Перевага природної наївності в гарній дівчині вже була роз’яснена майстерним пером моєї сестри за ремеслом, і до її трактування цієї теми я, з почуття справедливості до чоловіків, додам тільки, що, хоча для більш значної і більш легковажної частини чоловічої статі наївність у жінки великою мірою підсилює її привабливість, серед чоловіків є й такі, що настільки розумні й обізнані, які шукають у жінці чогось більшого, ніж необізнаність. Проте Кетрін не усвідомлювала своїх переваг, — вона не знала, що гарненька дівчина з чутливим серцем і з найнеобізнанішим розумом, якщо тільки не завадять якісь обставини, не може не привернути увагу розумної молодої людини. У даному разі вона сумовито зізналась у своїй недостатній обізнаності і сказала, що за вміння малювати віддасть усе на світі. У відповідь Генрі негайно прочитав їй лекцію про прекрасне, в якій пояснення були такими зрозумілими, що вона почала милуватися всім, що викликало в нього захоплення, і до якої вона виявила таку серйозну увагу, що він відчув цілковите задоволення її чудовим природним смаком. Він говорив їй про передні плани, відстані й віддалення, бічні фони й перспективи, світло й тіні. І Кетрін виявилася такою кмітливою ученицею, що, коли вони досягли вершини Бічен-Кліффа, вона сама відкинула краєвид Бата як можливий об’єкт пейзажу. Захоплюючись її успіхами і боячись перевтомити її розум надто великою дозою премудрості, поданої за один раз, Генрі дозволив собі змінити тему і, легко перейшовши від скелястого стрімчака й засохлого дуба, який він помістив неподалік від його верхів’я, до дубів узагалі, до лісів, до земель, що їх оточують, до пустищ, державних земель і уряду, він незабаром дійшов і до політики. А від політики вже було легко перейти до мовчання. Тривала мовчанка, яка запанувала після того, як він коротко розглянув стан нації, була порушена Кетрін, яка досить серйозно сказала:

— Я чула, що в Лондоні чекають чогось жахливого.

Міс Тілні, до якої головним чином були звернені ці слова, здригнулася й поквапливо відгукнулася:

— Справді? І чого ж саме?

— Не знаю, чого й від кого. Знаю тільки, що це щось значно жахливіше, ніж усе, що було відомо досі.

— О Господи! Звідкіля ви про це дізналися?

— Моя близька подруга одержала вчора листа з Лондона, де й було про це написано. Щось неймовірно страшне. Можна чекати вбивства або чогось подібного.

— Ви навдивовижу добре володієте собою, говорячи про це. Сподіваюся, що повідомлення вашої подруги перебільшені. І якщо про такий замір відомо заздалегідь, уряд обов’язково вживе необхідних заходів, щоб запобігти його здійсненню.

— Уряд, — сказав Генрі, стримуючи посмішку, — не має ані бажання, ані можливості втручатися в такі справи. Вбивства потрібні. І уряду байдуже, в яких масштабах.

Леді здивовано подивилися на нього. Він засміявся й додав:

— Послухайте, ви хочете, щоб я допоміг вам зрозуміти одна одну, чи, може, вам краще дати змогу розгадувати цю хитромудру загадку самотужки? Але я буду великодушним. Я доведу, що я чоловік не тільки через те, що в мене щедра душа, але й тому, що маю здоровий глузд. Я терпіти не можу представників моєї статі, які вважають недостойним для себе іноді спускатися до рівня вашого розуміння. Можливо, жіночий розум недосить ґрунтовний і гострий і недосить діяльний і проникливий. Можливо, вам бракує спостережливості, інтуїції, розважливості, запалу, обдарованості й дотепності.

— Міс Морланд, не звертайте уваги на його слова. Але розкажіть мені, будьте ласкаві, що це за жахливе безчинство.

— Безчинство? Яке безчинство?

— Моя люба Елінор, безчинство існує лише у твоїй уяві. Яка неймовірна плутанина! Міс Морланд не казала ні про що інше, аніж новий роман, який невдовзі побачить світ, у трьох томах форматом у дванадцяту частку аркуша по двісті сімдесят шість сторінок у кожному, з фронтисписом у першому, який зображує дві надгробні плити й ліхтар — розумієш? Ваші цілком зрозумілі висловлювання, міс Морланд, моя нерозумна сестра невірно зрозуміла. Ви казали про очікувані в Лондоні жахи, але замість того, щоб одразу ж збагнути, як і належить розумній істоті, що ваші слова стосуються лише поширених видань, вона одразу ж уявила собі трьохтисячний натовп, що зібрався в Лондоні, розгромлений Банк, облогу Тауера, залиті кров’ю лондонські вулиці, ескадрон дванадцятого полку легких драгунів (надія нації!), що його викликали з Нортгемптона для придушення заколоту, та доблесного капітана Фредеріка Тілні, збитого з коня кинутою з верхнього вікна цеглиною саме в ту мить, коли він з’явився на чолі дорученого йому війська. Пробачте їй її наївність. Любов до брата поєдналася тут з жіночою слабкістю, але взагалі вона досить метикована.

Кетрін почувалася досить незручно.

— А тепер, Генрі, — сказала міс Тілні, — після того як ти допоміг нам зрозуміти одна одну, ти міг би допомогти міс Морланд зрозуміти й тебе самого, інакше вона вважатиме тебе неймовірно безцеремонним стосовно своєї сестри і великим грубіяном стосовно жіночої статі взагалі. Міс Морланд ще не звикла до твоїх дивацтв.

— Мені буде вельми приємно познайомити її з ними ближче.

— Не маю сумніву. Але цим ти ще не дав необхідних зараз пояснень.

— Що ж мені треба пояснити?

— Ти й сам це знаєш. Виклади міс Морланд свої справжні переконання. Поясни, що ти дуже високої думки про розумові здібності жінок.

— Міс Морланд, я дуже високої думки про розумові здібності всіх жінок у світі, хоч би хто вони були, особливо тих, з ким мені судилося перебувати в одній компанії.

— Цього недостатньо. Будь серйознішим.

— Міс Морланд, ніхто не цінує так високо розумові здібності жінок, як я. На мою думку, природа дала їм так багато, що вони не вважають за потрібне використовувати їх більше, ніж наполовину.

— Тепер ми не зможемо домогтися від нього нічого серйознішого, міс Морланд. Він зараз не схильний бути серйозним. Але, будьте певні, він не здатен висловитися несправедливо про будь-кого з жінок взагалі або недоброзичливо про мене.

Для того щоб повірити, що Генрі Тілні не здатний на поганий вчинок, Кетрін не треба було ніяких зусиль. Його поведінка іноді її дивувала, але він завжди був справедливим; а тим, що було в ньому для неї незрозумілим, вона майже була готова захоплюватися так, нібито вона це розуміла. Уся прогулянка була чудовою, і, хоч вона закінчилася так швидко, її завершення теж було чудовим. Її друзі зайшли разом з нею додому, і перед тим, як вони розсталися, міс Тілні, шанобливо звертаючись рівною мірою до неї і до місіс Аллен, попросила Кетрін зробити їм ласку, пообідавши в них післязавтра. З боку місіс Аллен не виникло ніяких заперечень, а для Кетрін єдина трудність була пов’язана з необхідністю приховати радість, яка її переповнювала.

Ранок проминув так приємно, що цілковито витіснив з її голови думки про дружбу й природну прихильність. Протягом прогулянки вона жодного разу не згадала ні про Ізабеллу, ні про Джеймса. Коли Тілні пішли, їй знову захотілося щось про відсутніх узнати, але спочатку це виявилося неможливим — місіс Аллен нічим не могла розвіяти її тривогу з приводу браку відомостей про брата й подругу. Близько середини дня, однак, Кетрін під приводом невідкладної справи — купівлі ярда кольорових стрічок — вийшла з дому. На Бонд-стріт вона обігнала середню міс Торп, яка йшла неквапною ходою в напрямку до Едгарз Білдінгз між двох наймиліших дівчат у світі, які протягом цього ранку були її добрими подругами. Від неї Кетрін невдовзі довідалася, що поїздка до Кліфтона відбулася.

— Вони виїхали сьогодні о восьмій, — сказала міс Енн, — і, повірте, я не заздрю їхній поїздці. Гадаю, нам дуже пощастило, що ми з ними не поїхали. Ніщо не могло б бути нуднішим — у цю пору року в Кліфтоні ані душі. Белл поїхала з вашим братом, а Джон повіз Марію.

Кетрін висловила вдоволення, дізнавшися, що все так добре влаштувалося.

— О, так, — відповіла міс Енн, — Марія поїхала. Вона була у великому захваті від цього наміру. Сподівалася мати велику втіху. Не можу сказати, що захоплююсь її вибором; що ж до мене, я з самого початку вирішила не їхати, хоч би як мене припрошували.

Маючи в цьому сумнів, Кетрін не могла не утриматися, щоб не сказати:

— Я б хотіла, щоб і ви взяли участь у прогулянці. Шкода, що ви всі не могли поїхати.

— Дякую, але мені це було зовсім байдуже. Справді, я б нізащо не поїхала. Коли ви підійшли, я саме говорила про це Емілі й Софії.

Кетрін залишилась при своїй думці, проте була рада, що поряд з Енн були її подруги Емілі й Софія, щоб її розважити. Вона попрощалася з міс Енн і пішла додому, задоволена тим, що поїздка відбулася, і щиро сподіваючись що прогулянка буде приємною і Джеймс та Ізабелла не гніватимуться на неї за її впертість.


Розділ ХІІІ | Нортенгерське абатство | Розділ XV



Loading...