home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ ХІХ

Минуло кілька днів. Не дозволяючи собі в чомусь підозрювати Ізабеллу, Кетрін усе ж не могла за нею не спостерігати. Наслідки цього спостереження були далеко не втішними. Ізабелла, здавалося, стала зовсім іншою. Щоправда, коли Кетрін зустрічала її серед найближчих друзів на Палтні-стріт або Едгарз Білдінгз, зміна в її поведінці здавалася такою незначною, що коли б цим усе обмежувалося, то про цю зміну можна було б і не думати. Час від часу Ізабелла поринала в якусь млосну байдужість або неуважність, що раніше їй було невластиво, і, якби не було нічого гіршого, це лише надало б їй нових чарів і зробило б її ще цікавішою. Але коли Кетрін бачила її на людях, коли вона приймала вияви симпатії капітана Тілні з тією готовністю, з якою вони пропонувались, і приділяла йому майже стільки ж уваги і з такими ж усмішками, як до Джеймса, то зміна ставала надто очевидною, аби її не помічати. Кетрін не могла зрозуміти, що її подруга, змінивши свою поведінку, мала на увазі, і чого вона прагнула. Ізабелла не могла не усвідомлювати, якого вона завдає їй болю, проте вона виявляла якусь навмисну легковажність, яка в Кетрін викликала тільки обурення. А Джеймс страждав від цієї легковажності. Кетрін бачила, що він стає похмурим і знервованим; і якщо жінка, яка віддала йому своє серце, була байдужою до його стану, то Кетрін він завжди був дорогим. Про те, що буде з бідолашним капітаном Тілні, їй також було небайдуже. Хоч сам він їй не подобався, його прізвище забезпечувало йому її добре ставлення, і вона зі щирим співчуттям думала про розчарування, яке його чекало. Бо його поведінка була зовсім несумісною з заручинами Ізабелли. Незважаючи на слова, що їх Кетрін підслухала в Галереї-бюветі, вона, добре розміркувавши, не могла уявити, що він знає про ці заручини. Він міг вважати Джеймса своїм суперником, але роль, у якій він виступав насправді, пояснювалась оманою, у яку його ввела Ізабелла. Вона хотіла м’яко нагадати Ізабеллі про її становище нареченої і дати їй зрозуміти, якого болю вона може завдати обом молодим людям, але несприятливі умови або недостатня кмітливість подруги щоразу ставали на заваді її спробам. Коли ж вона на щось натякала Ізабеллі, та її не розуміла. За цих тривожних обставин запланований від’їзд сімейства Тілні був її головною втіхою. Через кілька днів вони мали виїхати до Глостершира, і відбуття капітана Тілні мало нарешті повернути спокій до всіх сердець, окрім його власного. Проте капітан Тілні зовсім не мав наміру відбувати. Він не збирався їхати з усією компанією до Нортенґера, він залишався в Баті. Коли Кетрін дізналася про це, вона одразу ж прийняла рішення. Вона заговорила на цю тему з Генрі Тілні, висловила занепокоєння з приводу того, що його брат симпатизує міс Торп, і благала його розповісти братові про її заручини.

— Брат про них знає, — відповів Генрі.

— Знає? Тоді чому ж він тут залишається?

Він нічого не відповів і змінив тему розмови, але вона рішуче вела далі:

— Чому ви не вмовляєте його покинути Бат? Що довше він тут затримається, то гірше йому потім буде. Благаю вас, порадьте йому для його ж спокою й для спокою всіх якнайшвидше покинути Бат. В іншому місці він через якийсь час зможе знайти забуття, а тут йому нема на що сподіватись, і якщо він залишиться, то буде нещасливим.

Генрі посміхнувся й відповів:

— Я впевнений, що мій брат не захоче цього зробити.

— Але ви постараєтесь умовити його, щоб він покинув місто?

— Умовляння не допоможуть. Пробачте мені, але я не можу навіть спробувати це зробити. Я сам йому розповів, що міс Торп заручена. Він знайомий з усіма обставинами й має за себе відповідати.

— Ні, він зовсім їх не знає! — вигукнула Кетрін. — Він не знає, якого болю він завдає моєму братові. Хоча Джеймс нічого мені про це не казав, я впевнена, що йому дуже важко.

— А ви впевнені, що винен мій брат?

— Так, звичайно.

— Ви вважаєте, що болю завдають залицяння мого брата або готовність, з якою міс Торп їх приймає?

— А хіба це не те саме?

— Гадаю, містер Морланд підтвердив би, що це не так. Жоден чоловік не стане ображатись, якщо хтось інший захоплюватиметься його коханою. Болю може завдати лише вона сама.

Кетрін почервоніла за подругу й сказала:

– Ізабелла чинить недобре. Але я впевнена, що вона не бажає засмутити Джеймса. Вона дуже його кохає. Вона закохана в нього з першої їхньої зустрічі. Вона ледве не захворіла, доки чекала від нашого батька згоди на їхнє одруження. Ви розумієте, як вона його кохає?

— Так, розумію. Вона закохана в Джеймса і фліртує з Фредеріком.

— О ні, не фліртує! Жінка, закохана в одного, не може фліртувати з кимось іншим.

— Вона при цьому не може настільки закохатись або так фліртувати, як вона могла б, коли б переймалася кимось одним. Обом джентльменам доведеться трохи поступитися своїми правами.

Після невеликої паузи Кетрін почала знову:

— Отже, ви не вірите, що Ізабелла так сильно любить мого брата?

— Про це я судити не можу.

— Але що має на увазі ваш брат? Якщо він знає про заручини, то що означає його поведінка?

— Ви надто багато від мене вимагаєте.

— Справді? Я запитую лише про те, про що мені необхідно знати.

— Але чи не запитуєте ви більше, ніж можете від мене дізнатись?

— Гадаю, що ні. Ви знаєте серце свого брата.

— Повірте, про серце свого брата, як ви кажете, у цьому разі я можу тільки здогадуватися.

– І що ж тепер?

— А якщо справа доходить до здогадів, нехай кожен займається цим самотужки. Не варто керуватися здогадами з других рук. Ви маєте всі відомості. Мій брат — людина життєрадісна, а іноді, мабуть, і легковажна; він знайомий з вашою подругою приблизно тиждень, і майже з самого початку йому відомо про її заручини.

— Що ж, — сказала Кетрін, подумавши кілька хвилин, — ви, мабуть, могли б з усього цього здогадатися про наміри вашого брата. Я ж упевнена, що мені це зробити не до снаги. Але хіба такі обставини не тривожать вашого батька? Хіба він не хоче, щоб капітан Тілні покинув місто? Звичайно, ваш брат тут не залишився б, якби з ним поговорив ваш батько.

— Люба міс Морланд, — сказав Генрі, — чи не припускаєтесь ви у своєму піклуванні про вашого брата маленької помилки? Чи ви не заходите надто далеко? Чи він буде вам вдячним — від свого імені чи від імені міс Торп — за припущення, що на її прихильність або принаймні на її гарну поведінку можна покладатися лише під час відсутності капітана Тілні? Хіба він має право довіряти їй тільки тоді, коли вона на самоті? Хіба її серце належить лише йому тільки через те, що його не намагався підкорити ніхто інший? Цього він думати не може, і, ви погодитеся, він би не хотів, щоб так думали ви. Я не казатиму: «Не хвилюйтесь», бо знаю, як ви зараз схвильовані, але постарайтеся хвилюватись якнайменше. Ви не маєте сумніву у взаємній прихильності вашого брата й вашої подруги. Покладіться ж на цю прихильність у тому, що вони ніколи не дадуть одне одному приводу для ревнощів. Покладіться на неї в тому, що між ними ніколи не буде ні тривалого, ні короткого розладу. Їхні серця так відкриті одне одному, як жодне з них не може відкритися вам. Вони знають точно, що можуть вимагати одне від одного й що можна знести, і ви можете бути впевнені, що вони будуть дражнити одне одного лише до того часу, доки це не стане їм неприємно.

Бачачи, що вона все ще журиться й сумнівається у правильності його слів, він додав:

— Хоча Фредерік не покидає Бат разом з нами, він, певно, затримається тут недовго — напевно, лише на кілька днів після нашого від’їзду. Його відпустка незабаром закінчиться, і йому доведеться повернутися до свого полку. І що тоді станеться з їхнім знайомством? В офіцерській їдальні питимуть за здоров’я Ізабелли Торп два тижні, а сама вона — сміятиметься з вашим братом з пристрасті бідолашного Тілні щонайбільше місяць.

Кетрін більше не чинила опору намаганням Генрі її заспокоїти. Вона не поступалася йому протягом усієї розмови, але під кінець скорилася. Генрі Тілні має знати краще за неї. Вона дорікала собі тим, що стривожилася до такої міри, і вирішила ніколи більше не ставитися до цього питання надто серйозно.

Поведінка Ізабелли під час їхньої прощальної зустрічі ствердила вірність цього рішення. Останній вечір перебування Кетрін у Баті Торпи провели на Палтні-стріт, і між закоханими не відбулося нічого, що могло б викликати в Кетрін хвилювання або навіяти їй перед від’їздом погані передчуття. Джеймс був у прекрасному настрої, а Ізабелла виглядала цілком спокійною. Головним почуттям, яке нею керувало, була, здавалося, ніжна прихильність до подруги. Але в таку хвилину це можна було зрозуміти. Один раз вона щось різко відповіла коханому, а іншого разу — відсмикнула руку. Але Кетрін пам’ятала розмірковування Генрі й пояснила собі це виявом поміркованого кокетування. Обійми, сльози й обіцянки, якими дві прекрасні леді обмінялися при прощанні, легко можна собі уявити.


Розділ XVIII | Нортенгерське абатство | Розділ XX



Loading...