home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ XXІ

З першого ж погляду Кетрін упевнилася, що її кімната зовсім не схожа на ту, описом якої Генрі намагався її настрахати. Вона зовсім не була надміру великою і не містила ні гобеленів, ні оксамиту. Стіни її були обклеєні шпалерами, підлога застелена килимом, вікна були не менш пишними й не більш темними, ніж у вітальні внизу, меблі, хоч і не наймодніші, — зручні і гарні, а загальне враження, яке справляла кімната, — аж ніяк не похмурим. Вона одразу ж заспокоїлась щодо цього і, дуже побоюючись своєю затримкою викликати незадоволення генерала, вирішила не гаяти часу на докладний огляд. Тому вона якнайшвидше зняла з себе дорожню накидку й уже приготувалася виймати шпильки з полотняного згортка, призначеного для негайного користування й привезеного на сидінні карети, як раптом помітила величезну високу скриню, що стояла біля задньої стіни глибокої ніші поряд з каміном. Ця знахідка примусила її здригнутися. Забувши про все, Кетрін стояла біля скрині, витріщивши на неї очі в німому здивуванні, тоді як у її голові роїлися такі думки:

«Як дивно! От не думала, що знайду тут таке! Величезна важка скриня! Що в ній може бути? Нащо вона тут? Та ще й засунута далеко, щоб ніхто не побачив! Я до неї зазирну, обов’язково зазирну, і одразу ж, поки не смеркло. Якщо відкласти до вечора, може погаснути свічка».

Кетрін наблизилася до скрині й уважно її роздивилася. Вона була зроблена з кедрового дерева, вигадливо оздобленого більш темною породою, і стояла на такій само різьбленій підставці заввишки приблизно з фут. Замок скрині був срібний, почорнілий від часу, на кінцях — уламки ручок, теж срібних, мабуть, зламаних ще давно якимось надзвичайним зусиллям, а всередині закривки — таємнича монограма з того самого металу. Кетрін завзято намагалася її розгадати, але так і не змогла. З якого б боку вона на неї не дивилась, останньою літерою ніяк не могла бути «Т»; а знайти в цьому будинку монограму без цієї літери було й справді дивно. Якщо раніше ця скриня належала комусь іншому, які ж незвичайні події могли перенести її до сімейства Тілні?

Її збуджена цікавість зростала з кожною хвилиною, і, відсунувши тремтячою рукою клямку замка, вона вирішила будь-якою ціною дізнатися, що заховано в скрині. З трудом, нібито переборюючи якусь силу, вона підняла закривку на кілька дюймів, але раптовий стук у двері змусив її, здригнувшись, розтиснути пальці, внаслідок чого скриня зі страшним гуркотом зачинилася. Несвоєчасним відвідувачем виявилася служниця міс Тілні, що її послала хазяйка, щоб допомогти міс Морланд; і, хоча Кетрін одразу ж її відіслала, поява служниці нагадала гості про її обов’язок і примусила, попри палке бажання якнайшвидше розгадати цю таємницю, одразу ж почати перевдягатися. Проте Кетрін діяла не дуже швидко, бо її погляди й думки все ще були зосереджені на речі, що викликала в неї стільки трепету й цікавості. Не насмілюючись знайти хвилину для другої спроби зазирнути до скрині, вона не відходила від неї ані на крок. Нарешті, натягнувши на себе один рукав сукні й вважаючи себе майже одягненою, вона вирішила, однак, задовольнити свою цікавість. Хвилину на це, звичайно, можна знайти. І з такою запопадливістю, що, без надприродного втручання, закривка мала відлетіти в одну мить, вона рвонула віко скрині, і це її передчуття справдилося. Одним ривком вона відчинила скриню, і її очі, сповнені подиву, побачили акуратно складене біле бавовняне покривало, що лежало на споді!

Почервонівши від несподіванки, Кетрін саме розглядала його, коли до кімнати зайшла міс Тілні, яка хотіла попередити подругу, щоб та не затримувалась. І до ніяковості Кетрін, яка уявила собі якусь нісенітницю, додався сором, — адже її застали за таким непристойним заняттям.

— Чудернацька старовинна скриня, еге ж? — спитала міс Тілні. А Кетрін поспішно її зачинила й повернулася до дзеркала. — Неможливо навіть сказати, протягом скількох поколінь вона тут перебуває. Я не знала, звідки вона з’явилася в цій кімнаті, і не стала її прибирати, подумавши, що скриня може стати в пригоді для зберігання головних уборів. Вона погана хіба що тим, що її важко відчинити. У тому кутку, однак, вона принаймні нікому не заважає.

Кетрін було не до відповіді — вона червоніла, зав’язувала стрічки на сукні й давала собі подумки мудрі й рішучі обіцянки. Міс Тілні м’яко натякнула, що боїться, аби вони не спізнилися до обіду, і за півхвилини панночки вже бігли сходами вниз, відчуваючи, як виявилось, небезпідставну тривогу, бо генерал Тілні, коли вони його побачили, відмірював кроками вітальню з годинником у руці. Побачивши їх, він одразу ж смикнув шнурок дзвоника й скомандував:

— Обід до столу — швидко!

Здригнувшись від висловленого в цій фразі докору, Кетрін сіла, зблідла й захекана, відчуваючи себе цілковитою нікчемою, жаліючи дітей генерала й ненавидячи старі скрині. Поглянувши на неї, генерал знову зробився люб’язним. Протягом того часу, який залишався до обіду, він лаяв дочку за те, що вона змусила свою чарівну подругу захекатися, хоча для поспіху не було жодних причин. І Кетрін переживала подвійну незручність через докори, закинуті з її вини подрузі, і через те, що сама поводилась, як цілковита дурепа, — доти, доки всі щасливо не розсілися за столом і привітні посмішки генерала в поєднанні з власним гарним апетитом не відновили її душевного спокою. Їдальня була помпезною, — порівняно з нею сімейна вітальня здавалася невиправдано маленькою, — оздобленою з пишнотою та багатством, що їх майже не помітила Кетрін, чия увага була спрямована головним чином на розміри їдальні й кількість слуг. З приводу розмірів вона висловила своє захоплення, і генерал поблажливо визнав кімнату достатньо великою, а потім додав, що, хоч і ставиться до таких речей, як і майже всі люди, байдуже, проте вважає, що в міру простора їдальня є однією з життєвих необхідностей. Однак він припустив, що «в домі містера Аллена вона, певно, звикла до більш просторих приміщень».

— Нічого подібного, — палко заперечила Кетрін, — їдальня містера Аллена наполовину менша за цю!

Ні, ще ніколи в житті вона не бачила кімнати таких великих розмірів. Настрій генерала піднявся ще більше. Що ж, оскільки в нього в домі є такі кімнати, на його думку, було б безглуздо ними не користуватись. Але він щиро вірить, що кімната вдвічі менших розмірів була б зручнішою. Тому він упевнений, що будинок містера Аллена має саме ті розміри, які диктує здоровий глузд.

Вечір минув без якихось нових хвилювань, а в ті хвилини, коли генерал Тілні виходив, Кетрін була по-справжньому веселою. Невелику втому від поїздки вона відчувала тільки в його присутності. Але навіть тоді, навіть у хвилини мовчання й ніяковості її не полишало відчуття щастя, і вона була здатна думати про своїх друзів, що їх покинула у Баті, без найменшого бажання бути разом з ними.

Ніч була бурхливою. У другій половині дня вітер чимдалі дужчав, і, перш ніж усі вийшли з вітальні, вітер і дощ розгулялися щосили. Перетнувши хол, Кетрін з тривогою прислухалася до бурі, а почувши, як та лютує за стінами старого будинку і з яким озлобленням грюкає вдалині якимись дверима, вона вперше відчула, що дійсно перебуває в абатстві. Так, це були характерні звуки; вони нагадали їй про незчисленні жахливі події й страшні сцени, яким передували подібні бурі і свідками яких були такі будівлі. Кетрін щиро раділа, що потрапила до цих величних стін за більш щасливих обставин! Вона не мала причини боятися нічних розбійників чи п’яних пройдисвітів. Генрі, звичайно, тільки жартував під час їхньої ранкової бесіди. У такому добре обставленому й обжитому будинку їй нема чого боятись, і вона може зайти до своєї спальні так само впевнено, нібито це її власна кімната в Фуллертоні. Сходячи вгору сходами, Кетрін живила свою хоробрість цими мудрими роздумами і, як наслідок, була в змозі зайти до своєї кімнати зі спокійною душею, особливо після того, як побачила, що через двоє дверей від неї знаходиться спальня міс Тілні. Веселе полум’я в каміні ще більше її підбадьорило. «Наскільки приємніше, — подумала вона, підходячи до камінної решітки, — наскільки приємніше знайти в себе вже запалений вогонь, ніж чекати, тремтячи від холоду, доки вся родина ляже спати, — як доводилося багатьом бідолашним дівчатам, — чекати, лякаючись, доки прийде стара вірна служниця з оберемком хмизу. Як я рада, що Нортенґер виявився таким, яким він є! Якби він був схожий на інші місця, не знаю, чи змогла б я такої ночі зберегти самовладання; але тепер, я впевнена, мені нема чого тривожитись».

Вона огледілася довкола. Фіранки на вікнах, здається, трохи колихалися. Це можна було пояснити лише тим, що вітер дув через віконні щілини. Щоб у цьому впевнитися, вона, наспівуючи собі під ніс якусь мелодію, рішуче підійшла до вікна, сміливо зазирнула за кожну фіранку і, не побачивши нічого на низькому підвіконні, притулила долоню до рами й упевнилася, що через неї дійсно дуло. Погляд, який вона кинула на стару скриню, відвернувшись від вікна, був цілком доречний. Вона з презирством подумала про безпідставні страхи, що виникають у розбурханій уяві, і почала безтурботно готуватися до сну. Вона поводитиметься так, як належиться, і не стане квапитися. Що їй до того, якщо вона ляже спати останньою в домі? І вона не буде підтримувати вогонь у каміні — це виглядало б як вияв боягузтва, мовляв, їй страшно спати без світла. Отже, вогонь у каміні догорів, і Кетрін, витративши цілих півгодини на приготування, хотіла вже лягти в ліжко, коли, оглянувши востаннє кімнату, нараз зупинила погляд на високій старовинній шафі, яку, хоч і стояла та досить на виду, вона чомусь раніше не помітила. Їй одразу ж згадалися слова Генрі — шафа з чорного дерева, яка спочатку нібито випала з її поля зору. І хоча це насправді могло мало що значити, проте незвичайний збіг не міг не здатися їй дивним. Вона взяла свічку й уважно роздивилася шафу. Вона не була чорного дерева з позолотою, але це був чорний лак — гарний чорний лак з жовтим японським орнаментом. А при світлі свічки жовті лінії здавалися золотими.

У замок був устромлений ключ, і в неї з’явилося дивне бажання зазирнути всередину — ні, не сподіваючись знайти там щось особливе, але відчуваючи цікавість під впливом розповіді Генрі. Одне слово, вона б не змогла заснути, не зазирнувши всередину шафи. Тож, дуже обережно поставивши свічку на стілець, вона тремтячою рукою схопилася за ключ і спробувала його повернути, але не змогла цього зробити, хоч докладала всіх зусиль. Охоплена тривогою, але вперто долаючи труднощі, вона спробувала повернути його в інший бік. Замок клацнув, і вона вже уявила, що досягла свого. Але що за диво! Дверцята все одно не відчинялися. Кетрін на мить завмерла від здивування. Вітер завивав у димарі, струмені дощу хльоскали по вікнах, — у всьому їй вчувалося щось зловісне. Однак годі було й думати лягати в ліжко, нічого не з’ясувавши, — все одно вона б не змогла заснути, пам’ятаючи про те, що поряд стоїть шафа, так таємниче зачинена. Тому вона знову взялася за ключ і, повертаючи його в обидва боки, відчайдушно роблячи останню спробу, раптом відчула, що дверцята відчиняються. Обрадувана своєю перемогою, вона розчинила обидві стулки. Друга стулка утримувалася лише кількома засувками, менш складними, ніж замок, на перший погляд теж мало чим примітний. Усередині Кетрін побачила два ряди маленьких шухляд між більшими шухлядами зверху й знизу і маленькі дверцята посередині, також з уставленим до замочка ключем, які прикривали, цілком імовірно, головне вмістилище.

Серце Кетрін калатало в грудях, але вона не втрачала мужності. З розпашілими щоками, з блискучими від цікавості очима, вона ухопилася за ручку шухляди й потягла її до себе. Шухляда виявилася зовсім порожньою. З меншим хвилюванням, але більш поквапливо вона висунула другу, третю, четверту шухляди — усі вони також були порожніми. Вона уважно оглянула всі шухляди — від першої до останньої, але в жодній нічого не знайшла. Добре обізнана, завдяки прочитаним книжкам з мистецтвом ховання скарбів, вона не забула про можливість існування в шухлядах фальшивого дна і старанно обмацала кожну з них зсередини, — але даремно. Залишалося недослідженим лише середнє відділення. І хоча вона з самого початку не припускала, що знайде що-небудь у якійсь частині шафи, й не відчувала щонайменшого розчарування у зв’язку з цим оглядом, було б безглуздо не довести його до кінця, коли вже вона його розпочала. Минув, однак, певний час, перш ніж вона змогла відчинити дверцята, — упоратися з внутрішнім замком було так само важко, як і з зовнішнім. Але, зрештою, і вони відчинились. І тут її пошуки були не такими даремними, як досі. Блискучі очі Кетрін одразу ж помітили засунутий вглиб, очевидно, для кращої схоронності, паперовий згорток — і її почуття тієї миті навряд чи можливо описати. Серце Кетрін шалено билося, коліна тремтіли, щоки зблідли. Тремтячою рукою вона схопила дорогоцінний рукопис, — одного погляду було достатньо, щоб розрізнити на папері писані літери, — і, стривожено усвідомлюючи, як вражаюче справджується пророцтво Генрі, вирішила одразу ж, перш ніж лягти спати, прочитати все до останнього рядка.

Миготіння свічки примусило її з тривогою огледітися. Вона могла не боятися, що невдовзі свічка згасне — її мало вистачити на кілька годин. І, щоб уникнути будь-яких можливих перешкод, окрім труднощів при читанні давнього тексту, Кетрін поквапливо зняла з неї нагар. Та ба! Знявши нагар, вона її загасила. Жоден світильник не міг би загаснути так раптово. На кілька хвилин Кетрін скам’яніла від жаху. Усе було скінчено. Не залишилося навіть ледь теплої іскорки на ґноті, яку можна було б спробувати роздмухати. Непроглядна, безпросвітна темрява запанувала в кімнаті. Жорстокий порив вітру, що заревів з раптовою люттю, зробив цю хвилину ще жахливішою. Кетрін пройняла дрож з голови до ніг. У тиші, що по тому облягла все довкола, її стривожений слух нібито розрізнив кроки, що віддалялись, і віддалений стук дверей, що зачинялися. Це вже було понад людську силу. Її чоло взялося холодним потом, рукопис випав з рук, і, навпомацки розшукавши постелю, вона одразу ж загорнулася з головою в ковдру, намагаючись хоч трохи вгамувати своє хвилювання. Вона не мала сумніву, що цієї ночі не зможе заснути. Її збуджені почуття й природна цікавість робили це зовсім неможливим. До того ж ця шалена буря! Зазвичай Кетрін звертала мало уваги на вітер, але зараз кожен його порив нібито був сповнений зловісних віщувань. Рукопис, знайдений за таких неймовірних обставин, дивовижний збіг з ранковою розмовою, — як це можна було пояснити? Що він містив, цей рукопис? До кого був звернений? Як він міг так довго залишатися непоміченим? І як надзвичайно дивовижно, що саме на долю Кетрін випало його знайти! Доки вона не знатиме його змісту, слід облишити навіть думку про спокій чи відпочинок. І вона, безперечно, почне читати з першими ж променями сонця. Але їй ще доведеться чекати стільки стомливих годин! Її трусило, і вона безперестанку ворочалася в ліжку, заздрячи тим, хто спав. Буря все так само шаленіла, і до її стривоженого слуху долинали найнезвичайніші звуки, лякали її ще більше, ніж завивання вітру. Якоїсь хвилини їй здалося, що заворушилася запона її ліжка, а іншої — що хтось, намагаючись увійти до неї в кімнату, вовтузиться коло дверного замка. З галереї долинало глухе буркотіння, і не раз її кров крижаніла в жилах від звуків віддалених стогонів. Минала година за годиною, і змучена Кетрін почула, як усі годинники в домі пробили третю, перш ніж буря вщухла, чи то вона сама непомітно для себе поринула в глибокий сон.


Розділ XX | Нортенгерське абатство | Розділ XXІІ



Loading...