home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ XXІІ

Стук віконниць, які служниця відчинила о восьмій годині ранку, був першим звуком, який Кетрін почула, прокинувшись. Коли вона розплющила очі, намагаючись збагнути, коли вони в неї заплющилися, то побачила дуже втішну картину: у каміні вже палав вогонь, а на зміну бурхливій ночі прийшов сонячний ранок. З першими ж проблисками думки вона згадала про рукопис. І одразу ж після того, як служниця вийшла, Кетрін, зістрибнувши з ліжка, швидко зібрала всі розсипані при падінні згортка аркуші паперу, шмигнула назад під ковдру, щоб там прочитати їх зі зручністю. Вона не тішила себе надією, що рукопис буде об’ємистим, таким, як рукописи романів, від змісту яких вона здригалася, читаючи їх. Згорток складався тільки з невеликих розрізнених аркушиків і був неважким — значно легшим, ніж їй спочатку здавалось.

Жадібним поглядом вона вп’ялася в одну зі сторінок. Те, що вона побачила, її приголомшило. Це справді можливо, чи, може, почуття її обманювали? Перед нею був усього лише написаний сучасними кривулястими літерами список білизни! Якщо можна було вірити очам, вона тримала в руках рахунок від пралі. Вона схопила інший аркушик і знайшла в ньому те саме, що і в першому. Третій, четвертий, п’ятий не відкрили нічого нового. У кожному з них були записані сорочки, панчохи, краватки, жилетки. Ще два аркуші, списані тією ж рукою, містили не більш цікаві предмети: пудру для перук, шнурки для черевиків і ґудзики для штанів, а найбільший аркуш, у який були загорнуті всі інші, судячи з першого кострубатого рядка: «За припарки гнідій кобилі», був рахунком від коновала! Ось чим був паперовий згорток (потім Кетрін подумала, що він потрапив туди, де вона його знайшла, через недбалість слуг), який викликав у неї стільки надій і тривог і перевів її нічний відпочинок! Вона відчувала себе геть знищеною. Невже пригода зі скринею не наставила її на добрий розум? Краєчок скрині, який вона бачила, лежачи в ліжку, був нібито речовим доказом її провини. Безпідставність її нещодавніх здогадів була тепер цілком очевидною. Припустити, що ніким не помічені папери, написані багато поколінь тому, могли зберегтись у такій обжитій, сучасній кімнаті! Або що їй судилося першій відчинити шафу, ключ від якої був у всіх перед очима!

І як вона могла так помилитися? Не приведи Боже, щоб про її наївність колись дізнався Генрі Тілні! Щоправда, все це сталося великою мірою з його провини — якби шафа так сильно не нагадала їй його розповідь про її пригоди, вона не викликала б у неї анінайменшої цікавості. Це було єдиною розрадою Кетрін. Прагнучи якнайшвидше позбутися ненависних доказів своєї наївності, — розкиданих на ліжку бридких аркушів паперу, — вона зістрибнула з ліжка, згорнула аркушики в такий само, як і раніше, згорток і поклала його до шафи, туди, де вони й лежали, щиро бажаючи, аби, бува, якісь несприятливі обставини не змусили його знову опинитися перед її очима, щоб нагадити їй про те, як вона з власної волі пошилася в дурні.

Чому замки раніше відчинялися так важко, досі для неї залишалось, однак, загадкою — зараз вона легко могла з ними впоратись. У цьому, звичайно, щось було таки таємниче — півхвилини вона втішала себе цією думкою. Втім, думка про те, що шафа взагалі не була зачинена і що вона спочатку сама її зачинила, прийшла їй в голову досить швидко й ще раз примусила її почервоніти.

Вона квапливо покинула спальню, де її власні вчинки викликали в неї такі неприємні роздуми, і швидко попростувала до кімнати для сніданку, яку їй показала міс Тілні ще ввечері. Там був тільки Генрі. Одразу ж висловивши сподівання, що буря її не потривожила, і лукаво натякнувши при цьому на особливість їхнього житла, він вельми збентежив Кетрін. Вона б віддала все на світі за те, щоб він ніколи не запідозрив про її слабкість. І все ж, не вміючи брехати, вона була змушена зізнатися, що вітер деякий час заважав їй заснути.

— Але після бурхливої ночі надійшов такий чудовий ранок! — додала вона, прагнучи якнайшвидше змінити тему розмови. — Буря й безсоння нічого не значать, якщо вони проминули. Які гарні гіацинти! Я тільки недавно їх полюбила.

– І що ж цьому сприяло? Чи, може, вас хтось навчив їх любити?

— Цьому мене навчила ваша сестра — сама не знаю, як це сталося. Місіс Аллен упродовж років намагалася змусити мене їх полюбити. Але в неї так нічого й не вийшло, аж поки я не побачила їх кілька днів тому на Мільсом-стріт. Звичайно я до квітів байдужа.

— А тепер ви любите гіацинти. Це дуже добре. У вас з’явилося нове джерело радості, а людині треба радіти якнайчастіше. Окрім того, леді взагалі мають любити квіти — це заохочуватиме їх до прогулянок. І хоча гіацинт — рослина кімнатна, хто знає, якщо у вас з’явилася любов до квітів, чи не полюбите ви з часом і троянди?

— Але мені зовсім не потрібно подібного приводу, щоб вийти на прогулянку. Мені приємно просто ходити пішки й дихати свіжим повітрям. У хорошу погоду я буваю на вулиці більше половини свого часу. Матуся навіть каже, що я майже не буваю вдома.

— Хоч би там як, але я радий, що ви полюбили гіацинти. Щось любити — це дуже добре. Здатність молодої леді чомусь навчатись — благословення небес. Вам сподобалися виховні прийоми моєї сестри?

Кетрін була врятована від відповіді на це питання, бо не знала б, як на нього відповісти, завдяки появі генерала, чиє привітання, супроводжуване усмішками, свідчило про гарний настрій. Але його легкий натяк на те, що з її боку дуже добре рано вставати, не дуже сприяв її душевному спокою.

Коли вони сіли за стіл, Кетрін не могла не звернути увагу на вишуканість сервізу для сніданку. На щастя, сервіз був куплений генералом. Задоволений тим, що Кетрін схвалила його вибір, генерал визнав сервіз простим і витонченим, висловили думку, що вітчизняну промисловість слід заохочувати і що, на його думку, чай, поданий у стаффордширській порцеляні, на його невимогливий смак, анітрохи не гірший від чаю, поданого в порцеляні з Дрездена або Севра. Щоправда, цей сервіз уже старий — генерал купив його два роки тому. З того часу виробництво значно пішло вперед: він бачив кілька гарних зразків, коли востаннє був у столиці. І коли б він не був цілковито позбавлений такого марнолюбства, він би не встояв перед спокусою замовити собі новий. Однак він сподівається, що в недалекому майбутньому в нього з’явиться нагода купити ще один сервіз, хоча й не для себе. З усієї компанії Кетрін була, імовірно, єдиною людиною, яка його не зрозуміла.

Незабаром після сніданку Генрі поїхав у справі до Вудстона, де мав затриматися на два чи три дні. Усі зібрались у холі, щоб подивитись, як він сідає на коня, і, негайно повернувшись до кімнати для сніданку, Кетрін підійшла до вікна, сподіваючись побачити його ще раз.

— Це важке випробування для твердості Генрі, — зазначив генерал, звертаючись до Елінор. — Вудстон здасться йому сьогодні досить похмурим.

— Це гарне місце? — запитала Кетрін.

— Що ти скажеш, Елінор? Вислови свою думку. Стосовно природи одна леді краще уявляє погляди іншої, — так само, як і стосовно чоловіків. На мій безсторонній смак, у цього місця є свої переваги. Це будинок з вікнами на південний схід, серед зелених лугів і з чудовим городом з того самого боку. І навкруги всього цього — огорожа, яку я побудував для сина близько десяти років тому. Це будинок для родини, міс Морланд. І, оскільки землі в цих місцях є головним чином моєю власністю, можете повірити, я добре подбав, щоб цей будинок був таким, як слід. Якби засоби для існування Генрі давала лише ця парафія, він і в такому разі був би непогано забезпечений. Мабуть, може здатися дивним, що, маючи лише одного молодшого сина, я визнав за необхідне дати Генрі професію. Звичайно, трапляються хвилини, коли нам усім хотілося б, щоб його не обтяжували ніякі справи. Але хоча мені, мабуть, не пощастить переконати в цьому вас, молоду людину, я певен, що ваш батько, міс Морланд, погодився б зі мною, що кожному молодому чоловікові треба мати якесь заняття. Справа тут не в грошах, гроші ні до чого, суть — у занятті. Як бачите, навіть Фредерік, мій старший син, який успадкує стільки земельної власності, скільки, мабуть, не має жодна приватна особа в нашому графстві, навіть він має заняття.

Останній доказ подіяв цілком відповідно до бажань генерала. Мовчання Кетрін доводило його неспростовність.

У вчорашній розмові згадувалося, що Кетрін покажуть весь будинок. Зараз генерал запропонував їй у супровідники самого себе. І хоча Кетрін сподівалася дослідити будинок тільки в товаристві його дочки, те, що їй пропонували огляд, який сам по собі за будь-яких обставин обіцяв стільки радощів, не могло викликати в неї почуття радості, адже вона провела в абатстві уже вісімнадцять годин, а оглянула лише кілька його кімнат. Розкрита перед тим без особливої потреби скринька для рукоділля була тої ж миті залюбки й швиденько закрита, і Кетрін миттєво приготувалась іти з генералом.

Коли вони оглянуть весь будинок, він розраховує на приємність прогулятися з нею по парку й саду.

Кетрін подякувала йому кніксеном.

Але, може, їй буде приємніше спочатку піти на прогулянку? Погода зараз сприятлива, а в цю пору року не можна покладатися на її сталість. Чому вона віддає перевагу? У будь-якому разі він до її послуг. Чи не підкаже його дочка, що більше до душі її чарівній подрузі? Але він уже сам це зрозумів. Так, безперечно, він прочитав у очах міс Морланд зрозуміле йому бажання скористатися чудовою погодою. А втім, хіба ж вона колись приймала невірне рішення? Адже в абатстві завжди затишно й сухо. Він безумовно підкоряється й полишає їх хіба що на хвилину, аби взяти капелюха.

Він вийшов з кімнати, а Кетрін, розчарована й схвильована, почала казати подрузі, що їй незручно примушувати його йти на прогулянку, коли йому самому цього не хочеться, — до того ж, він помилився щодо її бажання. Але міс Тілні перервала її, сказавши трохи збентежено:

— Гадаю, зараз наймудріше рішення — скористатися чудовим ранком. Не клопочіться щодо мого батька — він завжди гуляє в такий час.

Кетрін не знала, як слід розуміти ці слова. Чому міс Тілні збентежилась? Може, генерал дуже хоче, щоб гостя оглянула абатство? Але ж він сам запропонував. І хіба не дивно, що він завжди так рано гуляє? Зовсім не схоже ні на її батька, ні на містера Аллена. Безумовно, це було дуже прикро. Адже їй так хотілося оглянути будинок, а садиба не викликала в неї ніякої цікавості. Якби Генрі був з ними! Принаймні тоді вона б могла знати, що слід вважати мальовничим. Такими були її думки. Але, залишаючи їх при собі, Кетрін покірно, хоч і без задоволення, надягла капелюшок.

Однак вона була вражена, уперше побачивши абатство з галявини, що до неї прилягала, — його розміри перевищили всі її сподівання. Будівля мала вигляд прямокутника, який обрамовував великий двір. Її захопленому погляду відкрилися дві сторони цього прямокутника, щедро прикрашені готичним орнаментом, а решта ховалася за купами старих дерев або густих насаджень; стрімкі лісисті пагорби, що підіймалися за будинком і захищали його від вітру, були принадно гарними навіть у березневі дні, коли дерева ще стояли безлисті. Кетрін ніколи не бачила нічого подібного. Її враження було таким сильним, що, не чекаючи більш авторитетних суджень, Кетрін сміливо висловила свій подив і захоплення. Генерал вислухав її з виразом вдячної згоди на обличчі — здавалося, його власна оцінка Нортенґера досі викликала в нього сумнів.

Далі їм довелося захоплюватися фруктовим садом, до якого генерал провів їх через куточок парку.

Кетрін не могла не подивуватися, почувши, скільки він займає акрів землі, — удвічі більше того, що мали разом узяті містер Аллен і її батько, включаючи церковне подвір’я і фруктові насадження. Численним шпалерам, здавалося, не було кінця. Між ними височіло ціле містечко теплиць, і серед усього цього працювали, здавалось, усі мешканці тутешньої парафії. Генералове самолюбство тішили здивовані погляди Кетрін, які підтверджували майже так само очевидно, як і сказані нею потім слова про те, що вона ніколи ще не бачила саду, який можна було б із цим порівняти. Він скромно визнав, що, попри те, що він не марнолюбний і не має щодо цього ніяких претензій, він, проте, певен, що його сад не має суперників у королівстві, — якщо в нього є улюблене заняття, то це сад. Він закоханий у садову справу. Він байдужий до будь-якої іншої їжі, однак дуже любить хороші фрукти, а якщо б і не любив сам, то їх люблять його друзі й діти. Догляд за таким садом, однак, справа дуже клопітлива. Навіть найкращий догляд не завжди буває винагороджений урожаєм найцінніших фруктів. Минулого року ананасні парники принесли тільки сотню плодів. Містерові Аллену такі турботи, певно, теж знайомі.

— О ні, ністілечки! Містер Аллен цілком байдужий до садівництва, він у садок навіть не заходить.

З тріумфальною посмішкою генерал побажав собі такої само байдужості, бо жодне відвідування саду для нього не минає без смутку — щось там обов’язково буває не так, як би того йому хотілося.

— Яке в містера Аллена тепличне господарство? — спитав генерал, змальовуючи свої теплиці під час їхнього огляду.

— У містера Аллена лише одна маленька теплиця, яку місіс Аллен використовує взимку для своїх квітів. Час від часу її протоплюють.

— Щаслива людина! — відповів генерал з виглядом блаженного самолюбства.

Поводивши їх по всіх закутках і показавши Кетрін кожен куточок, доки в неї не вичерпалися можливості милуватись і захоплюватися, він нарешті дозволив дівчатам вийти через хвіртку, а потім висловив своє бажання оглянути нещодавно перебудований чайний будиночок і запропонував продовжити приємну прогулянку, якщо міс Морланд ще не втомилася.

— Але куди ж ти, Елінор? Навіщо нам іти цією холодною змокрілою стежкою? Міс Морланд промочить ноги. Краще піти через парк.

— Я так люблю цю стежку, — сказала міс Тілні, — тож цей шлях мені завжди здається найкращим і найкоротшим. Хоча тут справді може бути мокро.

Це була вузька звивиста стежка через старий і густий сосновий гай, і Кетрін, яку принаджував суворий вигляд лісу і їй якнайшвидше хотілося в нього зайти, не могла собі в цьому відмовити, навіть ризикуючи викликати незадоволення генерала. Він відчув її рішучість і, ще раз марно висловивши турботу про її здоров’я, був таким люб’язним, що більше не наполягав. Однак він не виявив бажання їх супроводжувати, пояснивши, що сонце тут світить недостатньо яскраво для нього, і тому він вийде до них назустріч іншою дорогою. Він пішов собі, і Кетрін навіть занепокоїла та обставина, що вона враз відчула, наскільки їй стало легше без нього. Втім, оскільки це занепокоєння було не таким сильним, як полегшення, що вона його відчула, Кетрін про нього невдовзі забула. Весело й безтурботно вона заговорила про чарівний смуток, що його навіває такий гайок.

— Мені це місце особливо дороге, — зітхнувши, сказала її супутниця. — Тут любила прогулюватися моя мати.

До цього часу Кетрін ніколи не чула, щоб хтось із членів родини згадав місіс Тілні, і тому цікавість, що її викликав у неї сумний спогад, з усією очевидністю відбилася на її обличчі, а ще про те свідчила тривала мовчанка, упродовж якої вона чекала подальших пояснень.

— Я часто гуляла тут разом з нею, — додала Елінор, — хоч тоді я не дорожила цими прогулянками так, як зараз. Тоді я навіть дивувалася, що вона обрала саме це місце. Але тепер воно стало дорогим для мене в пам’ять про неї.

«Хіба воно не повинно бути так само дорогим її чоловікові? — подумала Кетрін. — Адже генерал не схотів сюди навіть зазирнути!» Міс Тілні мовчала, і Кетрін наважилася запитати:

– Її смерть, мабуть, була величезною втратою?

— Величезною, і навіть такою, що стає відчутнішою щодалі, — приглушено відповіла її співрозмовниця. — Коли це сталося, мені було лише тринадцять років. І хоч я переживала втрату з відчаєм, який тільки можливий у такому юному віці, до моєї свідомості вона цілком не доходила. — Помовчавши, вона додала твердим голосом: — Ви знаєте, у мене немає сестри. І хоча Генрі… хоча мої брати дуже мене люблять і Генрі багато часу проводить тут, за що я йому вельми вдячна, все ж мені часто буває важко не відчувати себе самотньою.

— Я не сумніваюсь, що ви за ним дуже сумуєте.

— Мати була б зі мною завжди. Вона була б для мене вірним другом, справляла б на мене найбільший вплив.

— Вона, напевно, була чарівною жінкою? Дуже вродливою? Чи є в абатстві її портрет? А чому вона так любила саме це місце? Мабуть, воно відповідало її пригніченому настрою? — Кетрін нетерпляче ставила питання одне за одним.

На перші три Елінор з готовністю відповіла ствердно, а два останніх — залишила без відповіді. З кожним запитанням, попри те, чи була на нього відповідь, цікавість Кетрін до покійної місіс Тілні зростала дедалі сильніше. У тому, що цей шлюб був нещасливий, вона була впевнена. Генерал, безперечно, не був відданим чоловіком. Він не любив місць, де вона гуляла, — хіба в такому разі міг він любити її саму? Крім того, при всій його приємній зовнішності щось у його рисах наводило на думку про те, що його поводження з дружиною не могло бути добрим.

— Мабуть, її портрет висить у спальні вашого батька? — спитала Кетрін, зашарівшись від того, що знайшла сміливість поставити таке відверте запитання.

— Ні, він був призначений для вітальні, але батькові не сподобалася робота художника, і упродовж якогось часу йому не могли знайти місця. А невдовзі після її смерті я взяла його до себе й повісила у своїй спальні. Мені буде приємно вам його показати. Вона дуже схожа на себе на цьому портреті.

Ось іще одне підтвердження. Портрет, і дуже схожий, покійної дружини, яким не дорожить її чоловік. Він, певно, був до неї страшенно жорстокий.

Кетрін більше не намагалась погамувати в собі почуття, що його генерал, попри всю свою люб’язність, викликав у неї з першої ж зустрічі. І якщо раніше вона його остерігалася й недолюблювала, то тепер він викликав у неї справжню відразу. Так, відразу! Він був їй огидним через свою жорстокість до такої прекрасної жінки. Вона часто читала про подібних людей у романах. Таких персонажів містер Аллен називав неприродними й надуманими. А цей випадок доводив, що він не мав рації.

Вона якраз дійшла цього висновку, коли стежка закінчилась, і панночки знову зустрілися з генералом. І, незважаючи на все своє справедливе обурення, Кетрін була змушена йти поряд з ним, вислуховувати його слова й навіть усміхатись у відповідь на його усмішки. Не отримуючи, однак, більше ніякої приємності від довколишньої природи, вона незабаром почала йти повільніше. Генерал це помітив і, висловивши занепокоєння з приводу її здоров’я і в такий спосіб, здавалося, картаючи її за погану думку про себе, почав завзято наполягати на тому, щоб вона і його дочка повернулися додому. Сам він приєднається до них через чверть години. Вони знову розстались, але генерал тут же підізвав до себе Елінор і суворо наказав, щоб вона не показувала подрузі абатства аж доти, поки він прийде. Удруге висловлене ним небажання не допустити саме того, чого Кетрін так прагнула, дуже її вразило.


Розділ XXІ | Нортенгерське абатство | Розділ XXІІІ



Loading...