home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ XXІІІ

Проминула ціла година, доки вони дочекалися генерала, і протягом цієї години його юна гостя поринала в не дуже схвальні міркування щодо господаря будинку. «Ця задовга відсутність, ці самотні прогулянки не свідчать про його душевний спокій і чисту совість». Нарешті він з’явився; і хоч якими похмурими були його роздуми, він посміхався до них, як і раніше. Міс Тілні, почасти здогадуючись, як її подрузі хочеться оглянути весь будинок зсередини, невдовзі вирішила нагадати йому про його обіцянку; і її батько, не вдаючись, усупереч очікуванням Кетрін, до нового зволікання, — якщо не брати до уваги п’яти хвилин, які були потрібні для того, щоб замовити легкий сніданок на час їхнього повернення, — нарешті висловив готовність їх супроводжувати.

Вони рушили в дорогу; і, зі сповненим гідності виглядом, який впав у око, але не розсіяв підозр добре начитаної Кетрін, він провів їх через хол, сімейну вітальню й передпокій, що ним майже не користувалися, до приміщення більших розмірів і з пишнішою, ніж усі інші обстановкою, — до парадної вітальні, що її використовували тільки для іменитих гостей. Кетрін могла її назвати тільки величною, величезною і чудовою, бо її недосвідчений погляд навряд чи помітив навіть забарвлення атласної оббивки, тож роль справжнього цінителя, здатного захоплюватись усіма подробицями, довелося взяти на себе самому генералові. Дорожнеча й вишуканість умебльовання мало цікавили Кетрін; жоден предмет, зроблений пізніше п’ятнадцятого століття, не був для неї цікавим. І коли цікавість генерала була вдоволена ретельним оглядом кожної добре знайомої йому прикраси, вони перейшли до бібліотеки, кімнати такої ж величної, що містила колекцію книжок, якою скромний її власник міг пишатися. Тут Кетрін слухала, захоплювалась і дивувалася з більшою щирістю, здобула з цієї криниці знань усе, що можна було здобути, пробігши очима назви половини книжок на одній з полиць, і була готова йти далі. Але анфілада кімнат не поставала перед нею так, як вона бажала. Будинок був великим, але більшу його частину вона вже відвідала; і, коли їй сказали, що разом з кухнею шість чи сім оглянутих нею кімнат охоплюють двір з трьох боків, вона не могла цьому повірити й підозрювала, що від неї приховали багато інших кімнат. Проте вона відчула певне полегшення, коли вони поверталися до житлової частини будинку, проминувши кілька менш значних кімнат, що виходили у двір, який за допомогою переходів, що їх з повним правом можна було назвати заплутаними, поєднував різні частини будинку. Ще більше задоволення вона відчула, коли їй розповіли, що вона перебуває там, де був колись монастир, і показали сліди чернецьких келій, коли вона помітила кілька дверей, яких перед нею не відчинили й призначення яких не назвали, і потрапила послідовно до більярдної та до особистої кімнати генерала, — вона так і не зрозуміла, як вони поєднувалися між собою та в який бік слід було, виходячи з них, повертати, — і, нарешті, завітала до маленької темної кімнатки, що належала Генрі й містила розкидані без ладу книжки, рушниці й плащі.

З їдальні, де вона вже побувала й куди їй належало приходити щодня о п’ятій (проходячи через цю кімнату, генерал не втримався від того, щоб виміряти її кроками й повідомити міс Морланд перевірені при ній відомості, які були їй зовсім не потрібні й не викликали в неї жодного сумніву), вони короткою дорогою пішли до кухні — старовинної монастирської кухні із дуже давніми масивними стінами й кіптявою, та новітніми печами й духовками. Генерал у своїй гонитві за нововведеннями не гаяв тут часу: будь-який новий винахід, що полегшує кухарську працю, був представлений на цій просторій ниві мистецтва готування їжі; і якщо чийсь творчий геній припускався якоїсь помилки, власний геній генерала часто доводив справу до бажаного результату. Самих лише удосконалень, які він зробив на кухні, було достатньо, щоб поставити його поряд з найвидатнішими благодійниками монастиря.

Стінами кухні закінчувалася старовинна частина абатства; четверту стару частину прямокутника, через те, що вона украй погано збереглася, зніс батько генерала й побудував це крило в його нинішньому вигляді наново. Нічого старовинного тут не збереглося. На додаток до того, що нова надбудова була новою, новизна її підкреслювалася у всьому. Вона містила тільки службові приміщення, прилягала до кінного двору, і архітектурна єдність з усіма іншими частинами будинку тут не була визнана за необхідне. Кетрін як завгодно могла засуджувати людину, яка заради якихось там господарських вигод підняла руку на те, що було, можливо, ціннішим за все інше. Вона могла щиросердо бажати, щоб генерал звільнив її від цього жахливого видовища. Але якщо в нього й було марнославство, то воно стосувалося саме вдосконалення господарських служб. І, гадаючи, що людина з такою душею, як у міс Морланд, має тішитися, коли бачить пристосування й вигоди, які полегшують труднощі життя тих, хто стоїть на самому споді суспільної градації, він не визнав за потрібне відмовитися від наміру показати їй ці служби. Вони побіжно оглянули їх усі; і Кетрін, усупереч своїм сподіванням, була вражена їхньою різноманітністю й зручністю. Те, для чого у Фуллертоні визнавали за потрібне виділити мінімум безформних комірок і незручну буфетну, займало тут досить просторі й місткі приміщення. Кількості прислуги, що зустрічалася їм по дорозі, вона дивувалась не менше, ніж різноманітності служб. Хоч би куди вони зайшли, їм робила кніксен дівчина в дерев’яних черевиках або від них ховався вдягнутий по-домашньому ліврейний лакей. І все ж це було абатство! Наскільки ж по різному велося хазяйство тут і в абатствах та замках з романів, у яких, хоча вони, безперечно, були більшими за Нортенґер, усю брудну домашню роботу виконували якихось дві пари жіночих рук! Місіс Аллен часто дивувалась, як вони могли впоратися з усіма справами. Побачивши все, що тут доводилось робити, Кетрін і сама почала цьому дивуватися.

Вони повернулися до холу, щоб піднятись головними сходами й поцінувати красу їхніх дерев’яних панелей і багатого різьблення. Діставшись верхньої площадки, вони пішли в бік, протилежний тій галереї, де була кімната Кетрін, і незабаром потрапили до галереї, подібної до неї, але довшої й ширшої. Їй показали одну за одною три великі спальні з вишуканими й чудово обладнаними гардеробними. Для зручності й краси цих кімнат було зроблено все, що тільки надавали можливість зробити великі статки й хороший смак. І, обставлені не давніше, ніж п’ять років тому, вони удостоїлись би всіляких похвал з боку будь-якої людини, але в них не було нічого, що могло б зробити приємність Кетрін. Коли вони оглядали останню з цих спалень, генерал недбало назвав імена деяких відомих осіб, які колись зробили їй честь своїм перебуванням, а потім, повернувшись з усмішкою до Кетрін, дозволив собі висловити надію, що одними з її очікуваних у недалекому майбутньому мешканців будуть «наші друзі з Фуллертона». Вона відчувала несподіваний комплімент, що містився в цих словах, і щиро пожалкувала, що не може добре думати про людину, яка до неї така уважна, і не тільки до неї, а й до всіх її близьких.

Далі галерею перегороджували двостулкові двері, і міс Тілні, яка йшла попереду, встигла їх розчинити та пройти й уже хотіла зробити те ж саме з дверима ліворуч у наступній частині галереї, коли генерал, виступивши наперед, квапливо і, як здалося Кетрін, доволі сердито підкликав до себе дочку й спитав, куди це вона простує і що має намір показувати іще? Хіба міс Морланд уже не побачила все, що варте її уваги? І хіба Елінор не розуміє, що її подрузі хочеться щось попоїсти після такого тривалого ходіння по будинку? Міс Тілні одразу ж повернулась, і перед розчарованою Кетрін зачинилися важкі двері, за якими вона встигла побачити вужчий коридор з численними виходами й ознаками кручених сходів і уявити там щось таке, що й справді заслуговує на її увагу. Коли вона неохоче поверталася галереєю, їй здавалося, що за те, щоб оглянути цю частину будинку, вона б залюбки віддала огляд усіх інших з усім їхнім пишним убранством. Очевидне небажання генерала дозволити їй туди увійти ще більше збуджувало її цікавість. Безперечно, від неї щось приховували. Хоча фантазія Кетрін зраджувала її двічі протягом останнього часу, цієї миті вона не могла її обманути; а на те, що саме це було, вказувала коротка фраза, яку кинула міс Тілні, коли вони, трохи відставши від генерала, ішли вниз сходами. Вона всього лиш сказала: «Я хотіла показати вам колишню кімнату моєї матері — ту кімнату, де вона померла». Дарма що ця фраза була короткою, — Кетрін багато що з неї збагнула. Було не дивно, що генерал не хотів заходити до цієї кімнати, до якої, цілком імовірно, він ніколи не заходив після того, як у ній відбулася жахлива трагедія, яка навіки звільнила від страждань його дружину, а його прирекла на довічні гризоти сумління.

Пізніше, залишившися наодинці з Елінор, вона насмілилася висловити їй своє бажання оглянути цю кімнату, а також усю частину будинку, що прилягала до неї. Елінор пообіцяла провести її туди, щойно трапиться слушна нагода. Кетрін зрозуміла, що саме подруга мала на увазі: вони зможуть увійти до цієї кімнати, тільки коли переконаються в тому, що генерала немає вдома.

— З того часу, напевно, в кімнаті нічого не змінилося? — спитала вона майже риторично.

— Так, зовсім нічого.

— А скільки часу минуло після смерті вашої матері?

— Вона померла дев’ять років тому.

Кетрін знала, що дев’ять років — термін зовсім не достатній, щоб до кімнати, де померла скривджена дружина, почали ставитися так само, як і до інших приміщень.

— Ви, мабуть, не відходили від неї до кінця?

— Ні, — зітхаючи, відповіла міс Тілні, — на лихо, мене тоді не було вдома. Її хвороба була раптовою й нетривалою; перш ніж я приїхала, усе скінчилося.

Від страшних думок, природно викликаних цими словами, у Кетрін похолола кров у жилах. Невже це можливо? Невже батько Генрі був здатен?… Втім, скільки прикладів, що виправдовують найжахливіші підозри! Сидячи ввечері з подругою у вітальні за рукоділлям і спостерігаючи, як генерал у мовчазній задумі, з опущеними долу очима й насупленими бровами протягом цілої години повільно ходить сюди-туди по вітальні, вона переконалася, що жодне з її звинувачень не є безпідставним. У нього були вираз обличчя й постава Монтоні! Чи могло щось очевидніше висловлювати стан душі людини, яка повністю вгамувала почуття й мучиться від докорів сумління? Бідолашний чоловік! Тривожні роздуми Кетрін змусили її раз по раз скидати погляд на генерала, і це помітила міс Тілні.

— Батько, — прошепотіла вона, — часто прогулюється у такий спосіб по кімнаті; у цьому немає нічого незвичайного.

«Тим гірше!» — подумала Кетрін. Подібне ходіння по кімнаті, як і дивно несвоєчасні ранкові прогулянки генерала, не означали нічого доброго.

Після одноманітного вечора, що здавався надто довгим і тому змусив Кетрін особливо сильно відчути відсутність Генрі, вона була рада покинути вітальню, хоч і помітила не призначений для її уваги погляд генерала, після якого його дочка смикнула за шнурок дзвоника. Проте запропоновану дворецьким свічку господар дому не взяв, — він ще не збирався лягати спати.

— Я маю прочитати ще багато паперів, — сказав він Кетрін, — перш ніж лягати спати. Турботи про долю нації, може, дадуть мені змогу склепити повіки лише через декілька годин після того, як ви заснете. Ми обоє будемо зайняті тим, чим нам і належить, — я утруднюватиму свої очі заради благоденства інших, а ви дасте спочинок своїм, щоб підготуватися до випробувань у майбутньому.

Але ні згадана справа, ні величний комплімент не завадили Кетрін думати про зовсім іншу причину, яка могла змусити його надовго відкласти нічний відпочинок. Те, що він сидів годинами над безглуздими паперами, коли всі інші члени родини вже спали, здавалося неправдоподібним. Тут, певно, існувала якась серйозніша підстава — щось таке, що можна зробити, тільки коли всі сплять. Цілком закономірно в Кетрін виникла думка, що місіс Тілні жива, з якихось невідомих причин знаходиться в ув’язненні й уночі одержує з рук безжалісного чоловіка свою мізерну їжу. Хоч якою неймовірною була ця думка, їй усе ж слід було віддати перевагу над підозрою в убивстві, яка за даних обставин природно мала з’явитись у неї досить давно. Раптовість так званої хвороби міс Тілні, відсутність у цей час її дочки, як і, можливо, інших дітей, — усе підтверджувало небезпідставність думки про те, що генерал тримає дружину під замком. Що ж спонукало його на злочин — ревнощі чи безпричинна жорстокість, — ще слід було з’ясувати.

Роздягаючись, Кетрін розмірковувала над усім цим, доки їй раптом не спало на думку, що вранці, можливо, вона пройшла повз місце ув’язнення бідолашної жінки, була всього лише за кілька кроків від тієї кімнати, де вона знемагає. Бо яка ж іще частина абатства більше підходить для цієї мети, як не та, де ще збереглися сліди чернецьких келій? Вона добре запам’ятала двері в мощеному каменем переході з високою склепінчастою стелею, — коли вона вперше повз них пройшла, уже тоді нею оволодів незрозумілий страх. Стосовно цих дверей генерал не дав ніяких пояснень. Куди ці двері могли вести? Здогад Кетрін підкріпила раптова думка про те, що заборонена галерея, де знаходилася кімната бідолашної місіс Тілні, має розташовуватись, наскільки вона могла зрозуміти, просто над підозрілим коридором, і що генерал, коли чинив свій страшний злочин, міг використати сходи, які встигла помітити Кетрін і які, мабуть, якимось таємничим чином поєднувалися із тим коридором. Довівши дружину до стану непритомності, він міг перенести її тими самими сходами.

Час від часу Кетрін лякала сміливість її власних припущень, і час від часу вона сподівалась або побоювалась, що зайшла надто далеко; але її підозри підкріплювались обставинами, знехтувати якими було неможливо.

Вона була переконана, що бік чотирикутної будівлі, де, як вона вважала, відбувся злочин, був розташований напроти того боку, де містилась її власна кімната. Їй спало на думку, що, пильно придивившись, вона зможе помітити промені світла в нижніх вікнах, які відкидатиме лампа генерала, коли він вирушить до місця ув’язнення своєї дружини. І, щоб побачити це на власні очі, Кетрін, перед тим як лягти спати, двічі виходила навшпиньках зі своєї кімнати до відповідного вікна галереї. Але надворі була цілковита темрява: певно, ще було надто рано. Звуки, що долинати знизу, свідчили про те, що слуги ще не лягли. Раніше півночі, подумала вона, спостерігати не мало сенсу. Але коли годинник проб’є дванадцяту і все в домі стихне, вона, якщо зможе побороти страх перед темрявою, прокрадеться до вікна й подивиться в нього ще раз. Годинник пробив дванадцяту, але Кетрін на той час уже півгодини як міцно спала.


Розділ XXІІ | Нортенгерське абатство | Розділ XXІV



Loading...