home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ XXV

Романтичні видіння розвіялися. Душа Кетрін остаточно прокинулася. Урок, який дав їй Генрі, попри всю його лаконічність, значно краще розкрив їй очі на безглуздість її нещодавніх фантазій, ніж усі розчарування, що вона їх пережила. Відчуваючи себе найнікчемнішою істотою у світі, вона плакала гіркими сльозами. Вона впала не тільки в своїх власних очах, але й у очах Генрі. Її безглузді думки, що тепер здавалися їй навіть злочинними, повністю розкрилися перед ним, і відтепер він її зневажатиме. Вільність, з якою вона дозволила собі фантазувати з приводу характеру його батька, — чи зможе Генрі колись це їй пробачити? Чи він зможе колись забути абсурдність її цікавості та її страхів? Кетрін не знаходила слів, щоб сказати собі, як вона сама себе ненавидить. До цього жахливого ранку раз чи двічі — так їй здалося, — Генрі виявив щось схоже на прихильність до неї. А тепер… Одне слово, протягом півгодини вона відчувала себе глибоко нещасною. Коли годинник пробив п’яту, вона спустилася вниз; серце її було розбито, і вона ледве змогла відповісти на питання Елінор про її самопочуття. Генрі, зустрічі з яким вона так боялася, з’явився у вітальні майже відразу після неї; і єдина зміна в його поводженні з Кетрін полягала в тому, що він приділяв їй більше уваги, ніж раніше. Ніколи Кетрін так не потребувала підтримки, як зараз, і він, здавалося, це усвідомлював.

Упродовж всього вечора він ставився до неї з такою самою люб’язністю, і Кетрін поступово почала заспокоюватися. Вона не могла ні пробачити собі, ні забути про те, що сталося. Єдине, на що вона сподівалася, — це на те, щоб її здогади не стали відомими ще комусь, і щоб Генрі зовсім від неї не відвернувся. Ретельно розмірковуючи над своїми жахами та вчинками, такими безпідставними, вона незабаром з усією ясністю усвідомила, що всі вони були породжені добровільним самообманом, що всяка дрібниця вважалася її розтривоженій уяві значною обставиною, і що причиною цього був певний напрямок її думок, через який ще до приїзду до абатства вона з нетерпінням очікувала побачити там щось страшне. Кетрін згадала, з якими почуттями вона готувалася до знайомства з Нортенґером. Вона зрозуміла, що її мана й викликані нею прикрощі зародилися задовго до її від’їзду з Бата й сягали своїм корінням читання книжок, якими вона там захоплювалася.

Хоч якими чудовими є твори місіс Редкліфф і хоч якими чудовими є навіть твори всіх її наслідувачів, мабуть, не в них слід шукати розкриття людської природи, принаймні мешканців середніх англійських графств. Про Альпи й Піренеї, з тамтешніми людськими вадами й сосновими лісами, вони дають, мабуть, вірне уявлення; можливо, Італія, Швейцарія та південна Франція справді багаті на зображувані там жахи. Кетрін не наважувалася взяти під сумнів усе, що виходило за межі її рідної країни, і заради обережності була навіть ладна виключити з уваги її північні й західні околиці. Але в центральній частині Англії завдяки законам і сучасним звичаям навіть нелюбі дружини можуть бути впевнені в безпеці свого існування. Тут не потурають убивствам, слуги тут — не раби, а в аптеці вам не продадуть отрути чи снотворного так само легко, як і ревінь. В Альпах і Піренеях, мабуть, немає змішаних характерів. Можливо, той, кого там не можна вважати чистим, неначе ангел, наділений душею демона. Але в Англії це не так. Кетрін зрозуміла, що характери й звички англійців завжди є сполученням гарного й поганого, і в кожній людині особливим. Унаслідок цього їй не слід дивуватись, якщо з часом навіть у Генрі та Елінор Тілні виявляться якісь маленькі хиби, і з тієї самої причини їй зовсім немає потреби заплющувати очі на справжні вади в характері їхнього батька, у якого, хоч він і був позбавлений страшних пороків, що їх Кетрін собі уявила (вона відчувала, що все життя буде червоніти, згадуючи про це), була, на її думку, не дуже приємна вдача.

Зробивши такі висновки й вирішивши від цього часу в усіх своїх судженнях і вчинках керуватися тільки здоровим глуздом, вона була змушена пробачити собі й стати щасливою, як ніколи. Добра рука часу зробила на неї шляхом непомітних змін, що відбулися з нею протягом наступного дня, свій цілющий вплив. Цьому немало сприяла незвичайна великодушність і шляхетність Генрі, який анінайменшим чином навіть не натякнув їй на те, що відбулося. І швидше, ніж їй могло уявлятись у хвилини відчаю, до неї повернувся гарний настрій, який поліпшувався під дією кожного сказаного ним слова. Звичайно, від деяких тем, на думку Кетрін, вона до кінця життя відчуватиме збентеження, наприклад від згадування про скриню або шафу. Чорного лаку вона не могла терпіти в жодному вигляді. Але все ж вона припускала, що випадкове нагадування про минулі помилки могло б виявитися недаремним.

Романтичні тривоги невдовзі поступилися місцем життєвим турботам. З кожним днем Кетрін усе більше прагнула одержати листа від Ізабелли. Їй кортіло дізнатися, як іде життя в Баті, хто зараз буває у Верхніх і Нижніх залах, а особливо їй хотілося взнати, яке вийшло в Ізабелли мереживо, що його вона задумала ще коли Кетрін була в Баті, і чи досі стосунки її подруги з Джеймсом такі чудові. Про все це вона могла довідатися тільки від Ізабелли. Джеймс не хотів писати їй до свого повернення до Оксфорда, а місіс Аллен — до свого прибуття до Фуллертона. Але Ізабелла дала їй силу-силенну обіцянок. Це була просто неймовірна річ: адже коли Ізабелла щось пообіцяє, вона обов’язково, неодмінно це зробить!

Щоранку протягом дев’яти днів Кетрін переживала нове розчарування, і щоранку воно ставало дедалі боліснішим. Але на десятий ранок, коли вона увійшла до кімнати для сніданку, першим, що впало їй у очі, був лист у радісно простягнутій руці Генрі. Вона подякувала йому з такою сердечністю, нібито лист був написаний ним самим.

— Він усього лише від Джеймса! — промурмотіла вона, подивившись на почерк, яким була написана адреса на листі.

Вона розпечатала конверта. Лист був надісланий з Оксфорда й містив таке:


Розділ XXІV | Нортенгерське абатство | «Люба Кетрін!



Loading...