home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ VIII

Попри «Удольфо» й кравчиню, компанія з Палтні-стріт прибула до Верхніх залів саме вчасно. Торпи та Джеймс Морланд з’явилися лише на дві хвилини раніше. І після того, як Ізабелла виконала свій звичайний ритуал, зустрівши подругу зливою люб’язностей та усмішкою, похваливши її вбрання і позаздривши її зачісці, юні леді пішли під руку вслід за старшими до бальної зали, перешіптуючись про все, що тільки спадало їм на думку, й збуджуючи одна в одній гру уяви потиском руки або ніжною усмішкою.

Танці почалися через дві хвилини після того, як вони посідали; і Джеймс, який запросив свою даму на танець тоді ж, коли запросили його сестру, почав умовляти Ізабеллу приєднатися до тих, хто танцював. Але Джон пішов до кімнати для гри в карти, щоб поговорити з приятелем, і Ізабелла сказала, що ні в якому разі не буде танцювати без своєї любої Кетрін.

— Можу вас запевнити, — мовила вона, — я нізащо у світі не танцюватиму без вашої сестри! Я не хочу розставатися з нею на весь вечір.

Кетрін була їй дуже вдячна за відданість, і вони просиділи поряд ще три хвилини, а потім Ізабелла, яка продовжувала говорити з Джеймсом, що сидів по іншу руку від неї, знову повернулася до його сестри й прошепотіла:

— Здається, моя люба, мені доведеться залишити вас, бо вашому братові дуже кортить потанцювати. Ви ж не проти? За хвилину повернеться Джон, і тоді ви легко мене знайдете.

У Кетрін була надто поступлива вдача, щоб, попри своє розчарування, висловити протест. У цей час усі піднялись, Ізабелла на ходу мовила: «До побачення, моя радість», — і швидко потиснула подрузі руку. Молодші міс Торп уже танцювали, і Кетрін залишалася сама поміж місіс Аллен і місіс Торп. Відсутність містера Торпа не могла її не дратувати, і не тільки тому, що їй дуже хотілося танцювати, а ще й через те, що поважна причина того, що вона не танцювала, була нікому не відома і її могли прилучити до тих юних дам, які не змогли знайти собі кавалера. Опинитися приниженою в очах світу, нести на собі тавро безчестя, коли її серце — сама чистота, а її вчинки — сама невинність, а справжньою причиною її приниження є чиясь підступність, — одна з тих обставин, що є невід’ємною частиною життя героїні. І стійкість, з якою вона долає випробування, робить особливу честь її характеру. Кетрін теж була стійкою. Вона страждала, але ані слова ремствування не злетіло з її уст. З цього принизливого становища вона через десять хвилин перенеслася у світ більш приємних почуттів, побачивши за три ярди від їхніх фотелів — ні, не містера Торпа, а містера Тілні. Він, здавалося, просувався в їхньому напрямку, але досі ще її не помічав, отже, усмішка й рум’янець на обличчі Кетрін, що виникли при його раптовій появі, встигли зникнути, не завдавши шкоди репутації героїні. Він був, як завжди, елегантний і веселий, і захоплено розмовляв з молодою й привабливою світською дамою, яка спиралася на його руку. Кетрін одразу ж припустила, що це його сестра, і таким чином необдумано знехтувала чудовою можливістю уявити його вже одруженим і, отже, втраченим для неї назавжди. Йдучи за простим і природним ходом думок, вона не могла припустити, що містер Тілні одружений; він не так поводився, не так розмовляв, як знайомі їй досі одружені чоловіки. Він жодним словом не прохопився про дружину, але згадував про сестру. З цього Кетрін виснувала, що супутниця містера Тілні є його сестрою, тож замість того, щоб зробитися блідою, мов стіна, і впасти, знепритомнівши, на груди місіс Аллен, Кетрін продовжувала сидіти прямо, цілком володіючи собою, хоч її щоки стали ледь рожевішими, ніж звичайно.

Містер Тілні та його супутниця, які повільно продовжували наближатись, ішли впритул слідом за дамою, що була знайомою місіс Торп. І коли ця дама, що належала до їхнього гурту, зупинилась і заговорила з місіс Торп, вони зупинилися разом з нею, а містер Тілні, зустрівшись очима з Кетрін, одразу ж усміхнувся, виявивши таким чином, що він її впізнав. Кетрін привітно усміхнулась у відповідь, і тоді він, трохи наблизившись, заговорив з нею й місіс Аллен, яка зустріла його вельми люб’язно:

— Мені надзвичайно приємно знову бачити вас, сер. Ми вже було вирішили, що ви залишили Бат.

Він подякував їй за люб’язність і сказав, що йому довелося наступного ранку після того, як мав задоволення з ними познайомитися, на тиждень виїхати з міста.

— Що ж, сер, я гадаю, ви не шкодуєте, що повернулися. Це такий приємний куточок для молоді, як, власне, й для всіх інших. Коли містер Аллен каже, що йому тут набридло, я відповідаю йому, що він даремно скаржиться, тому що Бат — надзвичайно миле місто. Цієї нудної пори року тут значно краще, ніж удома. І я повсякчас тверджу містеру Аллену, як йому пощастило, що стан здоров’я змусив його сюди приїхати.

— Сподіваюся, мем, що містер Аллен полюбить це місто ще й тому, що воно допоможе йому поліпшити здоров’я.

— Дякую, сер. Я не маю в цьому жодного сумніву. Наш сусід, доктор Скіннер, лікувався тут минулої зими і повернувся цілком здоровим.

— Це дуже обнадійлива обставина.

— Так, сер; але доктор Скіннер з родиною жив у Баті три місяці. Саме через це я й умовляю містера Аллена, щоб він не квапився з від’їздом.

Їхню розмову урвало прохання місіс Торп до місіс Аллен, щоб вона злегка посунулася й дозволила сісти місіс Х’юз і міс Тілні, які побажали приєднатися до їхнього гурту. Після того як дами посідали, містер Тілні постояв кілька хвилин коло них, а потім запросив Кетрін танцювати. Такий вияв уваги, хоч і приємний сам по собі, ще більше її засмутив, і, відмовляючи йому, вона жалкувала так явно, нібито їй і справді було нелегко це зробити, і коли б Торп, який невдовзі до неї підійшов, з’явився на хвилинку раніше, він би подумав, що вона надто сильно переживає цю відмову. Те, як байдужкувато він пояснив їй, чому він затримався, анітрохи не примирило Кетрін з її участю. Під час танців Торп докладно розповідав їй про коней та собак свого приятеля, з яким він щойно розмовляв, і про їхню домовленість обмінятися тер’єрами, але його розповіді не настільки її зацікавили, щоб завадити їй раз по раз поглядати в той кінець зали, де вона залишила містера Тілні. Її люба Ізабелла, якій вона так хотіла показати цього джентльмена, кудись зникла. Вони танцювали в різних кінцях зали. Відірвавшись від своєї компанії й від усіх своїх знайомих, зазнавши розчарування раз і вдруге, Кетрін змушена була з усього цього виснувати, що завчасне запрошення на танець не обов’язково обіцяє молодій леді багато втіхи й успіху на балу. Поринувши у свої думки, вона раптом відчула чийсь дотик до плеча, і, обернувшись, побачила прямо перед собою місіс Х’юз у супроводі міс Тілні і якогось джентльмена.

— Вибачте мені цю безпосередність, міс Морланд, — сказала місіс Х’юз, — але я ніяк не могла знайти міс Торп, і місіс Торп запевнила мене, що ви не будете заперечувати, якщо я залишу цю молоду леді танцювати неподалік від вас.

Місіс Х’юз не могла розраховувати в цій залі ні на кого, хто так охоче відгукнувся б на її прохання, як Кетрін. Молодих леді відрекомендували одну одній, міс Тілні, як і годиться, запевнила, що вона цінує виявлену їй ласку, а міс Морланд з усією делікатністю шляхетної душі дала відчути, що для неї ця ласка зовсім не обтяжлива. І місіс Х’юз, задоволена тим, що так вдало прилаштувала свою підопічну, повернулася до своєї компанії.

У міс Тілні була струнка фіґура, а також гарне обличчя з правильними рисами і приємним виразом. На відміну від міс Торп вона не була зосереджена на тому, як її приймає оточення, не намагалася виявити нарочиту елегантність, проте у всьому її вигляді відчувалося справжнє благородство. Її манери свідчили про розум і хороше виховання — вона не була ні сором’язливою, ні підкреслено невимушеною. І, здавалося, що вона вміла почувати себе молодою й привабливою і радіти балу, не намагаючись привернути до себе увагу кожного чоловіка, що опинявся коло неї, і не перебільшуючи своїх почуттів виявом захоплення, яке доходило б до екзальтації, або прикрого роздратування через кожну дрібницю. Кетрін, якій міс Тілні відразу сподобалася зовні, а ще тим, що була сестрою містера Тілні, хотілося ближче з нею познайомитись, і тому вона залюбки говорила їй все, що тільки спадало на думку і що вона мала сміливість і можливість сказати. Але труднощі, що виникають на шляху до швидкого зближення через брак однієї чи багатьох необхідних умов, не дозволили їм просунутися далі першої стадії знайомства, на якій вони повідомили одна одній про своє ставлення до Бата, про захоплення його архітектурою та околицями, про те, чи люблять вони малювати, грати й співати і їздити верхи на конях.

Одразу ж після закінчення перших двох танців Кетрін відчула дотик руки вірної Ізабелли, яка з радістю оголосила:

— Нарешті я вас знайшла! Люба моя, я вже цілу годину вас шукаю. Як ви могли танцювати в цій партії, знаючи, що я танцюю в іншій? Без вас я почувалася такою нещасною!

– Ізабелло, люба, як же я могла танцювати з вами? Я навіть не знала, куди ви поділися.

— Те ж саме я втовкмачувала вашому братові, але він не вірив. «Підіть і пошукайте її, містере Морланд!» — казала я йому, але даремно — він не зробив жодного кроку. Хіба не так, містере Морланд? Які ви, чоловіки, ліниві! Моя люба Кетрін, ви були б украй здивовані, коли б почули, як я його вичитувала. Знаєте, я не церемонюсь з такими нечемами.

— Погляньте на он ту молоду леді з білою діадемою на голові, — прошепотіла Кетрін, відвівши подругу від Джеймса. — Це сестра містера Тілні.

— Боже мій! Не може бути! Ну ж бо, дайте мені як слід її розгледіти. Яка гарна! Ніколи в житті не бачила такої красуні! А де ж її чарівний брат? Тут, у цій залі? Покажіть же мені його — я згораю від нетерпіння! Містере Морланд, будь ласка, не дослухайтеся: ми говоримо не про вас.

— А про що ж ви шепочетесь? Щось сталося?

— Ні, це ні на що не схоже! Ви, чоловіки, такі цікаві! А ще кажете про жіночу цікавість! Не підслуховуйте! Задовольніться тим, що це вас не стосується.

— Ви гадаєте, що це може мене задовольнити?

— Клянусь, я нічого подібного ніколи в житті не зустрічала! Що вам до того, про що ми говоримо? Коли б навіть йшлося про вас, то й тоді я б вам не радила підслуховувати, бо ви можете почути щось не надто приємне.

У цих пустопорожніх балачках, що точилися доволі довго, первісну тему, здавалося, було зовсім забуто. І хоч Кетрін була дуже рада на деякий час її не торкатися, у неї, проте, не могло не з’явитись легкої підозри, чи справді Ізабеллі так уже кортить побачити містера Тілні.

Коли оркестр знову заграв, Джеймс спробував запросити на танець свою чарівну даму, але вона рішуче йому відмовила.

— О ні, містере Морланд, — вигукнула вона, — нізащо на світі! Ви такий нестерпний! Уявіть собі, люба Кетрін, що мені пропонує ваш братусь. Він хоче, щоб я танцювала з ним ще раз, хоч я й пояснила йому, що це просто непристойно! Коли ми не змінимо партнерів, ми станемо притчею во язицех.

— Слово честі, — сказав Джеймс, — на таких великих балах можна танцювати з тим же самим партнером, а можна з різними.

— Яке безглуздя! Як можна таке казати? Але якщо чоловік щось візьме собі в голову, йому годі суперечити. Кетрін, люба, будьте ласкаві, заступіться за мене — переконайте вашого братуся, що це неможливо. Скажіть, якщо я погоджусь, це вас дуже засмутить. Адже вас це й справді засмутить, чи не так?

— Ні, чому ж? Але якщо ви гадаєте, що так робити не слід, танцюйте з іншим.

— Ну то що? — скрикнула Ізабелла. — Ви чули, що казала ваша сестра? І ви досі наполягаєте? Тоді затямте: якщо через нас жінки в Баті зчинять переполох, то це не моя провина. Кетрін, люба моя, бога ради, ходімо танцювати з нами!

З цими словами вона й містер Морланд рушили до своєї попередньої партії. Тим часом Джон Торп кудись пішов. І Кетрін, яка весь час мріяла дати можливість містерові Тілні повторити таке приємне для неї запрошення, що ним він удостоїв її на початку вечора, почала якнайшвидше просуватися до місіс Аллен і місіс Торп, сподіваючись ще застати його біля них. Та, на жаль, ця надія не справдилась, і вона зрозуміла її необґрунтованість.

— Ну як, моя люба, — запитала місіс Торп, якій кортіло почути прихильний відгук про свого сина, — сподіваюсь, ви були задоволені вашим партнером?

— Дуже задоволена, мем.

— Рада це чути. У Джона чудовий характер, чи не так?

— А містера Тілні ви бачили, моя люба? — спитала місіс Аллен.

— Ні. А де він?

— Щойно відійшов від нас. Сказав, що йому так набридло тинятися по залі, що він вирішив потанцювати. Гадаю, він би вас запросив, якби ви зустрілися.

— Де ж він може бути? — спитала Кетрін, оглядаючись на всі боки.

Та їй не довелось довго шукати містера Тілні. Невдовзі вона побачила, що він веде якусь молоду леді танцювати.

— О, він таки знайшов собі даму. Шкода, що він не запросив вас! — сказала місіс Аллен. Після нетривалої мовчанки вона додала: — Він дуже милий!

— Ви маєте рацію, місіс Аллен, — відповіла місіс Торп, задоволено усміхнувшись. — Я не можу з цим не погодитися, хоч і доводжуся йому матір’ю. Він найприємніший кавалер у всьому світі!

Ці слова, сказані невлад, багато в кого могли б викликати подив, однак вони не спантеличили місіс Аллен, яка, трошки подумавши, шепнула Кетрін:

— Вона, мабуть, вважає, що я говорила про її сина.

Кетрін була розчарована й засмучена. Те, про що вона так мріяла, випурхнуло в неї прямо з рук. Перебуваючи в такому настрої, вона була аж ніяк не схильна до люб’язної відповіді на звертання Джона Торпа, який невдовзі підійшов до неї:

— Ну що, міс Морланд, чи не потанцювати нам з вами ще раз?

— О ні, дякую вам. Два наші танці вже закінчилися. Окрім того, я втомилася і більше не хочу танцювати.

— Не хочете? Тоді давайте погуляємо, поглузуємо з публіки. Ходімо зі мною, я покажу вам чотирьох найбільших диваків у залі — моїх молодших сестер і їхніх кавалерів. Я півгодини їх під’юджував.

Вибачившись, Кетрін знову відповіла відмовою, і зрештою він сам пішов під’юджувати своїх сестер. Кетрін було дуже сумно. Містер Тілні, якому треба було виявляти увагу до своєї дами, не міг під час чаювання приєднатися до їхньої компанії. Міс Тілні, хоч і залишалася з ними, сиділа далеко від неї. А Джеймс з Ізабеллою були захоплені розмовою, отож подруга не мала часу розважати Кетрін, хіба що гукнула до неї: «Кетрін, люба моя».


Розділ VII | Нортенгерське абатство | Розділ ІХ



Loading...