20 лютого 2013, 16:39 (UTC +2) Київ

Ще в Борисполі, щойно літак із Лондона опинився на смузі, Діана зателефонувала Олексію Рудику, своєму хрещеному і давньому батьковому товаришеві, який разом із Родіоном Столяром працював над розробленням «сорокчетвірки». Вона коротко розповіла про несподівану смерть Ротка, після чого, не вдаючись у подробиці, домовилася про зустріч. Олексій сказав, що чекатиме її.

Дорогою додому Діана зателефонувала Гені, зізналася, що прилетіла до України, однак попросила один додатковий день посидіти з дітьми. Геннадій погодився. Заскочивши у квартиру, Діана поспіхом прийняла душ, захопила потрібні папери, викликала інше таксі та поїхала до хрещеного.

За півгодини старий авіатор відчинив перед захеканою і розхристаною похресницею двері своєї квартири у висотному цегляному будинку неподалік станції метро «Кловська».

Олексій Рудик, відчутно постарілий від часу смерті Родіона Столяра, радо зустрів Діану. Він почав розпитувати про Гену, чи не помирились вони, потім поцікавився хлопчаками і, зрештою, запропонував похресниці повечеряти, від чого вона відмовилась і відразу перейшла до справи. Діана повідомила, що потребує консультації щодо катастрофи «ААРОНа 44» у Франції. Її усунуто, тому вона не хотіла обговорювати подробиці телефоном. Олексій Рудик, посерйознішавши, кивнув. Попри те, що давно вийшов на пенсію, чоловік залишався в курсі найважливіших подій, що відбувались у концерні.

Діана виклала перед хрещеним батьком три аркуші формату А4. На перших двох вона роздрукувала намальовані в AutoCAD’і схеми, на третьому — стенограму розмови пілотів рейсу 1419. Після чого поступово, крок за кроком розгортаючи перед батьковим товаришем хід своїх роздумів, розповіла про неув’язки між швидкістю та висотою лайнера.

Олексій Рудик, короткозоро примружившись, довго дивився на Діанині діаграми, зрештою, погодився з усім.

— Щось у цьому є… — похмуро відзначив він. — А чому тебе відсторонили?

— Як таке може бути? — Діана вдала, що не почула запитання хрещеного.

— Ніяк, — знизав плечима Олексій, утретє пробігаючи очима стенограму.

— Ну, як так?.. У чомусь же має бути причина!

Старий чоловік потер пальцями лоба й узявся розказувати:

— Я знаю… знав Радислава дев’ять років. Прекрасний льотчик! Пілот від Бога. Він не міг садовити машину у сніговий буран на вогку смугу довжиною менше за три кілометри зі швидкістю 300 км/год. Та що я мелю! Навіть якби смуга простягалась на чотири кілометри і була сухою, наче земля в пустелі, Ротко ніколи не йшов би на посадку з таким перевищенням швидкості. Те саме стосується другого припущення — висоти. Радислав тисячі разів садовив літаки всіх форм і розмірів, йому не треба дивитись на альтиметр, щоб розуміти, що летить зависоко, приземлиться задалеко і, відповідно, розіб’ється, не встигнувши зупинити літак до кінця смуги, — покректавши, потерши долонею зморщене підборіддя, Олексій додав: — Не міг… просто не міг.

— Але ж запис…

— Дивись сюди, Діано, — Олексій Рудик нахилився до схеми. — У чотири хвилини й чотирнадцять секунд командир дає команду вивести турбіни на повну потужність — злітний режим. Припустимо (на якусь мить уяви себе на місці пілота), що Радислав заходить на посадку зі швидкістю 300 км/год. І раптом він бачить снігоочисник, — хрещений скинув голову. — На дідька йому витискати повний газ, коли він і так мчить із захмарною, як для такої малої висоти, швидкістю?! За швидкості 300 км/год достатньо легенько потягнути штурвал на себе, і «44-й» рвоне в небеса так стрімко, що пасажирів розплескає по сидіннях, наче холодець.

Діана слухала, киваючи головою після кожного речення.

— Зайдемо з іншого боку, — продовжив Олексій: — Радислав наближається до смуги з нормальною швидкістю, але значно вище від глісади. Він пролітає кромку на висоті двадцяти восьми метрів (висоті десятиповерхового будинку!), хоч з невідомих причин не зважає на це, і тут — помічає снігоочисник. Знову ж: для чого витискати тягу на максимум? Для чого рвати штурвал на себе? «ААРОН 44» і так на висоті двадцяти метрів! Достатньо потримати штурвал, не даючи змоги лайнеру опуститися нижче. Якби за таких умов Ротко дав повний газ і задер носа, літак уникнув би зіткнення, навіть якби посеред смуги стояла Ейфелева вежа!

Жінка геть розгубилася.

— Я заплуталася. Ви все правильно говорите, але в такому разі я геть не розумію, що не так…

— Що тут не розуміти? — Олексій невесело всміхнувся. — Усе просто. Якщо під час заходу Ротко спокійно веде літак до точки торкання, то це означає, що на момент пролітання над торцем посадкової смуги лайнер рухається з нормативною швидкістю і знаходиться там, де й має бути, — на висоті п’ятнадцяти метрів. Інакше — ніяк.

— Але це не збігається із записами ЦФР! — аж надто запально вигукнула Діана.

Олексій Рудик відповів, не дивлячись на похресницю:

— Отже, записи неправильні.

Діана смикнулася, з горлянки випорснув здавлений звук. Її підозри підтвердила людина, яка все життя присвятила конструюванню літаків. Невже це правда? Такого не було за всю історію авіації.

— Як це довести? — хрипко спитала вона.

«Невже запис таки змінено? — гуло в голові. — І треба ж, щоб це сталося саме з батьковим літаком!»

Її хрещений розвів руками і невесело всміхнувся:

— Не знаю. Принеси мені запис, я послухаю.

Діана закивала головою і полізла в сумку по диск. Вона пам’ятала, що Олексій Рудик так і не навчився вправлятися з електронною скринькою і навряд чи самостійно впорається із цифровим MP3-файлом. Через це Діана записала завершальний фрагмент розмови пілотів на диск у форматі .CDA, який можна прослухати і на CD-програвачеві, і на персональному комп’ютері.

— Ось, тримайте, — вона простягнула блискучий диск у прозорій коробочці хрещеному батькові, — тільки не кажіть нікому, що отримали його від мене.

Старий авіатор посміхнувся, виставивши напоказ два ряди ідеально рівних і білих зубів (штучні щелепи, — збагнула Діана).

— Добре. Не переймайся.

Одягаючись у коридорі, Діана несподівано пригадала останній мейл від Марселя.

— На записі чутно звук — сигнал, що прозвучав за кілька секунд до зіткнення. З АНТК для ВЕА надіслали офіційну відповідь, що це попереджувальне повідомлення, яке вимагає певних дій, але без даних ЦФПД не можна сказати, яка саме система відмовила. Ви добре знаєте літак, можливо, зможете сказати, про що міг сигналізувати бортовий комп’ютер за кілька метрів від землі.

Олексій Рудик покрутив коробочку з диском у руках.

— Я прослухаю запис і наберу тебе. Все, що надумаю, — розкажу.

— Дякую вам!

Вони обнялися.

— Упевнена, що не хочеш залишитись на вечерю?

Діана заперечно мотнула головою:

— Пробачте.

— То нічого, я все розумію. Бережи себе, — доказав Олексій.

— Ви теж, — посміхнулась Діана і ступила за поріг.

На вулиці її чекала мряка і приправлені пронизливим лютневим вітром невтішні думки.