ЧЕРВОНИЙ КЕЙС ДЖОНА КЕРРІ
Нічого особливого — кейс як кейс. Імовірно, з доброї шкіри. Проте побачивши кейс, Владімір Путін несподівано розхвилювався і вирішив, як повідомила російська пропаганда, пожартувати. Стиль жарту звичайний, путінський — із підворіття: “Коли я побачив, як ви спускаєтеся з літака і несете свої речі, я засмутився. З одного боку, це дуже демократично, з другого — хіба нікому держсекретареві валізу нести? Потім подумав, можливо, в цьому кейсі щось було, що ви не могли нікому довірити. Гроші, щоб торгуватися стосовно ключових питань?”
Якщо згадати праці Зіґмунда Фройда, то звертаєш увагу на кілька деталей запитання. По-перше, Путін засмутився тим, що Керрі сам ніс кейс, тобто валізу, як сказав Путін, що свідчить про його тонку душевну струну, гуманність і неприховане людинолюбство. По-друге, продовження запитання свідчить про чітку ієрархію взаємин між двома чиновниками високого рангу — Путін добре знає, що за високопосадовця його кейс чи валізу має нести підлеглий, як він сам це робив на початку 90-х. По-третє, в характері Путіна простежується наївна риса — цікавість, бажання дізнатися — що там усередині, напевно, дуже секретне. І, нарешті, у Путіні перемогла його давня пристрасть — гроші. Адже він не запитав, наприклад, про те, чи не лежить там нова електрична бритва, якої у нього досі немає. Чи новий крем після гоління.
Утім, уже нікуди не подінешся — якщо поставив запитання, то поставив. Залишається тільки гадати, що Путіна так схвилювало. Інтриги додала відповідь Керрі — керівник Держдепартаменту США пообіцяв показати вміст портфеля під час спілкування віч-на-віч. “Я гадаю, вас це здивує, буде приємний сюрприз”, — пообіцяв він. Якби людям була доступною вся протокольна зйомка, а не лише короткий репортаж, то можна було б побачити, як господар Кремля злегка підстрибує від збудження, совається на стільці й намагається натужно посміхатися. Адже він здогадувався, що рано чи пізно це почнеться, що, як казали хлопчаки з підворіття в його дитинстві, “за все доведеться відповісти”.
Як писав Антон Чехов, “якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому вона обов’язково вистрілить”. Різні російські чиновники почали навперебій коментувати. “Я не знаю, що в ньому, — цитувало прес-секретаря Путіна Дмітрія Пєскова агентство РИА “Новости”. — Це не наше питання, це радше питання делегації держсекретаря або його самого”. “Там були документи до бесід із Путіним і Лавровим”, — сказав Сєрґєй Рябков, передало агентство ТАСС. При цьому заступник голови МЗС підкреслив, що не може сказати конкретніше. Інтриги додавала новина про те, що незадовго до приїзду Джона Керрі в Москві побував директор ЦРУ Джон Бренан. Телеканал НТВ так і повідомив — “таємно побував”, не уточнивши — для кого “таємно”?
Інтриги додають поширювані чутки про те, що британська розвідка МІ6 збирає досьє на Путіна для подання матеріалів у міжнародний трибунал. Що, крім журналістських розслідувань про діяльність Путіна у Санкт-Пєтєрбурзі, існують інші, і їх збирають професіонали. Найбільша німецька газета Bild, що виходить 12-мільйонним накладом, опублікувала чергову порцію компромату на Путіна, про його вплив на події у Східній Україні, про плани Кремля окупувати Донбас. Незважаючи на вдавану безтурботність Путіна, кожна деталь його життєдіяльності може стати доповненням до величезної кількості претензій, які до нього має світова спільнота. Тому, побачивши червоний кейс, тут не лише розхвилюєшся, але і тонким запобігливим голосом запитаєш — а що там, у ньому? Компромат із Пєтєрбурзького життя Путіна може здатися витівками у підворітті, порівняно з тим, що відбулося за останні 16 років бурхливої діяльності “великого російського політичного діяча”.
Наслідків від пред’явлення вмісту червоного кейса ніхто не знає, окрім самих Керрі та Путіна, але несподівано пропаганда відтворила звук, що нагадує крик чайки, яка побачила шматок булки, перехопленої суперниками. “Проти російського президента хочуть зробити «інформаційне вкидання», яке стане сенсацією”, — раптом заявив Дмітрій Пєсков. Він додав, що “вкидання” стосуватиметься не лише особисто Путіна, а і його сім’ї, а також бізнесменів Ковальчука і Ротенберґа. “Ми отримали доволі єлейно-люб’язні запити, складені в манері допиту по суті”, — поскаржився Пєсков, указавши, що запит надійшов від Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань. Це некомерційна організація, у складі якої є журналісти, що проводять різні розслідування. Тому в Росії готуються до викриттів, чекаючи, що разом із журналістами роботу проводять і представники різних іноземних спецслужб.
Як треба налякати червоним кейсом, аби, не бачачи матеріалів, не знаючи про них нічого, так переполошитися? Пєсков назвав майбутні публікації “замовленням”, щоправда, не уточнивши, чиїм. Проте точно знає, що це неподобство, коли якісь журналісти хочуть зганьбити світле ім’я російського президента. Хіба нічого раніше такого не було? Не було публікацій Радіо “Свобода” чи розслідувань Маріни Сальє, Владіміра Іванідзе й Анастаса Кірілєнко? Не було відвертих інтерв’ю колишніх колег Путіна з КДБ? Про яку сім’ю йдеться? І якщо Пєсков, знову-таки за теорією Зіґмунда Фройда, вже знає, що компромат буде пов’язаний із Ковальчуком і Ротенберґом, отже, насправді все тривожно для Кремля. Чому така паніка від якогось запиту?
Не знаю, готується чи ні чергова публікація фактів злочинів Путіна, але російська пропаганда вмить почала активну кампанію із вихваляння Путіна і його досягнень. Тут, до речі, і несподівано відбулося звільнення сирійської Пальміри від ІДІЛ, які спочатку взяли місто, а потім залишили. Раніше повідомлялося, що ІДІЛ знищив історичні пам’ятки, тепер виявилося, що вони цілі, а ті, що пошкоджені — чи то ІДІЛовцями, чи то російською авіацією, будуть відновлені. Путін не сказав, у якому обсязі сприятиме відновленню Пальміри, але точно обіцяв витратитися. У російському суспільстві стало чутно боязкі запитання про те, що робити з історичними пам’ятками в Росії, що зазнають руйнувань, але, як і треба сподіватися, відповіді на них вони не дочекаються. Росія стала продовжувачкою радянських традицій — аби хоча б хтось пам’ятав про існування величезної території, потрібно витрачатися на озброєння і гуманітарну допомогу для інших. А потім довго і голосно кричати про “інтернаціональну допомогу”, про “мир у всьому світі”, не помічаючи власного населення, яке стоїть у чергах за продуктами.
Серед нечисленних цінностей, що їх виробляють у Росії, традиційно головною є зброя. Росія пишається досконалістю можливості вбивати якнайбільше людей, а в пропагандистській істерії після червоного кейса оминути цю тему Путін не міг. На засіданні комісії з військово-технічної співпраці з іноземними державами Путін заявив, що “в 2015 році Росія продала військової продукції на 14,5 млрд доларів”. І що російське озброєння поставлялося у 58 країн, а наступного року вона продасть удвічі більше. Оскільки російський президент славиться казковістю своїх виступів, то повірити у цифри, названі ним, складно, якщо взагалі можливо. Стокгольмський інститут досліджень проблем миру в своєму звіті за 2015 рік говорить про зворотне, про наслідки санкцій і заборону Росії реекспортувати зброю та її складники у треті країни.
Хай там як, у Росії помітні ознаки “синдрому червоного кейса”. Почалася нова пропагандистська хвиля, метою якої є переконання населення не хвилюватися, — з “великою Росією” все буде гаразд, бо нею керує мудрий і сміливий Владімір Путін. Збоку це виглядає смішно й безглуздо, але для внутрішнього споживання — цілком згодиться. Час грає проти Путіна, проти оскаженілої і зухвалої пропаганди, з правдивістю якої у Росії вже є незгодні. Або принаймні ті, хто сумнівається.
З російською внутрішньою політикою нічого нового не відбудеться, і найближчим часом варто чекати не лише черговий виток розвитку культу особи, але й штампування нових медалей — “За звільнення Пальміри”.