Невірно, начебто винахідником джинсів був кравець з Баварії Леві Страус. Джинсова тканина була популярна задовго до нього. Уже 500 років тому її виготовляли на дерев’яних ручних верстатах ткачі французького міста Німу (звідси сьогоденна назва тканини — «денім»). Тоді її використовували в основному на вітрила. Саме ця тканина оснащувала щогли каравел Христофора Колумба, що неслися через Атлантику. Тоді ж з цієї тканини стали шити штани і куртки для матросів. З Німу тканина потрапила до Генуї, звідкіля поширилася по всій Європі. І слово «джинси» походить саме від назви цього міста. А у 1850 році в часи знаменитої золотої лихоманки баварець Леві Страус відправився до Сан-Франциско з товарами для шахтарів. Довідавшись, що там особливо потрібні міцні штани, він замовив партію з дуже щільної важкої парусини. Успіх був миттєвим. Новинка прийшлася до смаку і гірникам, і золотошукачам, і фермерам, і ковбоям. Ще б пак, навіть від колючок кактусів захищає. Щоправда Страус зробив два нововведення: замінив важку парусину більш легким денімом і, за порадою приятеля, підсилив краї кишень заклепками, щоб вони не рвалися під вагою шматочків породи. Перед тим, як одягти, штани спочатку змочували у воді, а потім натягали мокрими: тканина, висихаючи, сідала і точно повторювала форму тіла. Ну, просто друга шкіра.

До речі, невірно, нібито в джинсах тіло погано «дихає». Денім виготовляють з бавовни, а це значить, що тут усе в порядку. Одна тільки вада є у деніма — тканину фарбують в темно-синій колір натуральним індиго, який досить швидко вицвітає під час носіння і прання. Але от вже де дійсно примхи моди — саме це й подобається в джинсах сучасній молоді.